В економічній літературі (іноземній і вітчизняній) стверджується, що міжнародний рух капіталу є вирішальним чинником розвитку сучасної світової економіки й основною формою ринкових відносин між країнами. Погоджуючись у принципі з цим твердженням, необхідно внести деякі корективи. По-перше, міжнародний рух капіталу дійсно є основною формою, але порівняно зі старими, загальновідомими формами світогосподарських зв’язків (міжнародним товарообігом, міжнародним обміном послугами, інтеграційними процесами і т.д.). Для підтвердження цього автор провів комплексний порівняльний аналіз міжнародного переміщення капіталу і найважливіших макроекономічних параметрів світової економіки, зовнішньоекономічних операцій величезної кількості країн. По-друге, проведене дисертаційне дослідження дозволяє стверджувати, що провідною формою інтернаціоналізації господарських зв’язків, фактором, що визначає ступінь розвитку сучасної ринкової економіки, все ж таки є підприємницька інтернаціоналізація ринкової економіки, на основі чого формуються нові економічні структури – іноземні сектори. Міжнародний рух капіталу, і в першу чергу прямих інвестицій, виступає як матеріально-фінансова база нових структурних утворень. Таке твердження обґрунтовується економіко-математичними розрахунками в дисертації. Згідно з цими розрахунками, саме іноземний сектор за багатьма показниками (особливо за їхньою динамікою) перевершує всі інші форми світогосподарських зв’язків і служить рушійним фактором розвитку економіки приймаючих країн і світової економіки в цілому. Проведене дослідження показує, що в міжнародний інвестиційний процес утягнені зараз більшою або меншою мірою всі країни і підтверджує думку багатьох економістів про глобалізацію інвестиційного процесу. Разом з тим, на основі більш глибокого економічного і статистичного аналізу в дисертації звертається увага на те, що подібна глобалізація має обмежений характер. Це виявляється, з одного боку, в тому, що більшість з 190 досліджених країн (з яких у дисертації зроблені розрахунки) є чистими реципієнтами і лише деякі країни – чистими донорами; з іншого – поряд із широкою географічною диверсифікованістю прямого іноземного інвестування спостерігається високий ступінь географічної концентрації ПІІ – значно більша частина (близько 90%) ПІІ зосереджена в 30 з 190 країн-реципієнтів. Проблема надзвичайно високої географічної концентрації ПІІ безпосередньо пов’язана з проблемою інвестиційного клімату. У дисертації подається науково-обґрунтований аналіз численних факторів, що впливають на формування, стан та еволюцію інвестиційного клімату в різних країнах. Фактори певним чином скласифіковані й оформлені у вигляді системи економіко-математичних рейтингів країн-реципієнтів. Такий аналіз дозволяє не тільки пояснити особливості розміщення ПІІ, але і прогнозувати їх динаміку, географічну й галузеву структуру. Запропоновано авторську концепцію іноземного економічного сектора як специфічної категорії сучасної ринкової системи. Суть цієї концепції полягає в тому, що іноземний сектор – це не тимчасова, не ізольована, а досить стійка господарська одиниця, що швидко розвивається; досить складна як з організаційного, так і функціонального погляду структура. Ця структура проходить у своєму розвитку ряд етапів, поступово “вживлюється” у загальнонаціональну економічну систему приймаючих країн. За своїм економічним змістом іноземний сектор являє собою певну частину господарського потенціалу приймаючої країни, що формується і керується іноземними економічними суб’єктами відповідно до місцевих принципів, законів, вимог і цілей економічної політики певної країни. Між іноземним сектором і приймаючою країною складається специфічна система взаємозалежності. Ця система включає дві категорії зв'язків і відповідно дві форми контролю – економічні й законодавчо-юридичні. Іноземний сектор здійснює економічний контроль над визначеною частиною господарського потенціалу, а офіційні органи приймаючої країни – законодавчо-правовий. У ринковому господарстві визначальним є економічний контроль. А тому в дисертації стверджується, що відбувається “іноземнізація” економіки приймаючих країн. Подібна “іноземнізація” є провідною формою сучасного процесу інтернаціоналізації господарських зв’язків, процесу економічної глобалізації. Іноземний сектор як специфічний, але невід’ємний, закономірний, об’єктивно зумовлений елемент сучасної ринкової економіки, вносить певні зміни, нові явища в систему економічних відносин – внутрішніх і міжнародних. Система економічних відносин зазнає певних змін:
у структурі власності. Формуються такі форми, як іноземна, міжнародна, змішана, власність інституційних інвесторів; привносяться нові способи, методи в національну систему відносин між працею і капіталом, між роботодавцями і найманими робітниками (організація системи позики, нові форми оплати праці, відносини між власниками і місцевими профспілками і т.д.); іноземний сектор вносить нове в систему обміну, реалізації продукції, у систему конкуренції, використовуючи цінові й нецінові методи, зокрема механізм трансфертних цін; іноземний сектор виступає як сполучна ланка в економічних відносинах між країнами-реципієнтами і країнами-донорами прямих інвестицій. Проведене дослідження на підставі наукової й економіко-математичної обробки фактологічних і статистичних матеріалів дозволило виявити і певним чином систематизувати основні результати функціонування іноземного сектора для приймаючих країн. У тому числі економічні, науково-технологічні, соціальні, культурологічні, політичні та ін., включаючи проблеми внутрішньонаціонального розвитку і міжнародного становища цих країн. Формується глобальна супідрядна організаційна система. В основі цієї системи знаходяться найбільші ТНК, що зв’язують (за допомогою іноземних секторів, внутрішньофірмового міжнародного поділу праці) господарські структури різних країн в єдину економічну сінергетику. Національні відтворювальні процеси стають частиною міжнародної (світової) відтворювальної системи.
Запропоновані методи кількісного і якісного аналізу впливу іноземного сектора на розвиток приймаючих країн дозволяє дати конкретну оцінку його позитивної ролі: а) виробничо-економічні і науково-технологічні комплекси, які формуються в межах іноземного сектора, з одного боку, збільшують, розширюють і структурують загальнонаціональні подібні потенціали, з іншого, – активізують, стимулюють діяльність місцевих економічних суб'єктів, сприяють розвитку науки і техніки, зростанню ефективності національної економіки; б) сприяє розв’язанню певних соціальних проблем, проблем зайнятості, підготовки висококваліфікованих кадрів, нових професій, поліпшенню умов праці, підвищенню заробітної плати і т.д.; в) іноземний сектор, формуючи свої експортно-імпортні комплекси (потенціали), а також виробничі, науково-технологічні підрозділи за рубежем, розширює і зміцнює позиції приймаючої країни на світових ринках; г) іноземний сектор часто виконує позитивну роль у розв’язанні проблем, пов’язаних з циклічним характером розвитку ринкової економіки, розподіляючи певним чином свої ресурси (фінансові, виробничі, технологічні, кадрові та ін.) між батьківськими корпораціями, дочірніми компаніями і філіями, розміщеними в різних країнах-донорах і країнах-реципієнтах; д) проведене дослідження дозволяє зробити висновок про те, що батьківські ТНК іноземних секторів у цілому зацікавлені в збереженні і зміцненні економічної, соціальної та політичної стабільності в приймаючих країнах.
Разом з тим іноземний сектор може і негативно впливати на економіку приймаючих країн: іноземний сектор в інтересах своїх головних ТНК нерідко консервує галузеву структуру країни, закріплюючи її за виробництвом сировини, напівфабрикатів, практикуючи вузьку спеціалізацію в системі міжнародного внутрішньокорпораційного поділу праці; іноземний сектор може загострювати кризові ситуації, переводячи свої активи, виробництво в треті країни в період економічних, соціальних або політичних криз у приймаючій країні; діяльність іноземного сектора часто супроводжується скороченням рівня зайнятості, забороною профспілок, погіршенням умов праці під погрозою перенесення виробництва в інші країни; компанії іноземного сектора в інтересах своїх головних ТНК переміщають в інші країни нові технології, обладнання, висококваліфіковані кадри; іноземний сектор може скорочувати темпи зростання ВВП, податкові платежі, сприяти погіршенню платіжного балансу. І, як виявляє проведений аналіз, найважливішим інструментом у цьому відношенні є механізм трансфертних цін, процентних ставок, механізм переміщення прибутку, фінансових активів через офшорні зони, канали “тіньової економіки” і ін.; може сприяти виникненню політичних і соціальних хвилювань і спірних ситуацій; стимулювати впровадження недоброякісних стандартів реклами, споживчого бізнесу, конфліктних трудових відносин, погіршення навколишнього середовища; здійснювати пряме втручання в політичний режим або виборчий процес приймаючої країни. Теоретичний і економіко-математичний аналіз проблем, досліджених у дисертації, вивчення світового досвіду формування, функціонування й розвитку іноземних секторів, дозволяє виробити певні рекомендації для приймаючих країн. Найбільш важливими рекомендаціями є: а) у приймаючих країнах повинна функціонувати ефективна структура офіційних і суспільних інститутів, які б виступали як гарант національної економічної безпеки країни і вільних дій підрозділів іноземного сектора відповідно до національного законодавства і міжнародного права; б) стати дійсним членом і брати активну участь у відповідних міжнародних організаціях, що регламентують діяльність ТНК, виробляють певні правила, норми, принципи міжнародного руху капіталу, Кодекси поводження іноземних інвесторів; в) формувати сприятливий інвестиційний клімат для всіх економічних суб’єктів, включаючи вітчизняних, іноземних, інтернаціональних. З цією метою виробляти й періодично змінювати певні першочергові, пріоритетні напрямки в загальнонаціональній, економічній, соціальній, інвестиційній політиці; г) виявляти підвищену увагу і всіляку (адміністративну, фінансову, організаційну, фіскальну та ін.) підтримку тим іноземним секторам, що стимулюють розвиток нових галузей, розвиток прогресивного експортного потенціалу країни, зростання рівня зайнятості, розвиток науково-технічного потенціалу, привносять нові, прогресивні методи організації і керування виробництвом і т.д.; д) віддавати перевагу прямим іноземним інвестиціям і інвесторам. Шляхом створення і пропаганди певних переваг національної ринкової інфраструктури заохочувати диверсифікацію джерел фінансування інвестицій, способів формування і розвитку іноземного сектора. При цьому використовувати світовий досвід реструктуризації зовнішніх боргів і перетворення їх у прямі інвестиції; е) стимулювати створення національних ТНК, спільних з іноземним сектором консорціумів, альянсів. Створювати транснаціональні економічні опорні пункти, бази, платформи; ж) у проведенні інвестиційної політики уряд приймаючої країни повинен виходити з того, що, по-перше, не може бути ідеальної стратегії стосовно іноземних інвестицій, інвесторів, секторів. Будь-яка стратегія повинна відображати і враховувати конкретні умови і уточнюватися із зміною потреб країни в ПІІ і її конкурентних позицій на світових ринках. Однак є одна загальна умова – іноземні інвестиції ідуть туди, де відчувають себе “комфортно” місцеві капітали і де вони можуть збільшуватися; по-друге, іноземний сектор – не панацея для розв’язання всіх проблем приймаючих країн.
|