У дисертаційній роботі здійснено теоретичне узагальнення та запропоноване розв’язання наукового завдання щодо визначення основних шляхів державного стимулювання інноваційної діяльності. Результати дослідження дозволяють обґрунтувати такі теоретико-методологічні і науково-практичні висновки: 1. Недоцільно протиставляти статичний і динамічний підходи до визначення поняття «інновація», а розглядати інновацію і як одиничний акт, і як процес. Доцільним є таке визначення поняття „інновації”: інновація як одиничний акт -- це будь-який впроваджений новий продукт (послуга) чи продукт з новими якостями, новий засіб його виробництва, освоєння нових джерел сировини, нових ринків збуту, нові організаційно-технічні, управлінські, соціально-економічні рішення виробничого, фінансового, комерційного і т.д. характеру; інновація як процес -- це суспільний техніко-економічний процес, що охоплює дослідження, проектування, розроблення, організацію виробництва, комерціалізацію і поширення нового продукту, процесу чи системи. 2. Логічною є така система класифікації інновацій: за сферою застосування – продуктові, технічні, технологічні, інновації в матеріалах, виробничі, економічні, ринкові, маркетингові, торгові, управлінські, організаційні, соціальні, юридичні, екологічні; за рівнем розробки та поширення: нові у світовому масштабі, у країні, у галузі, для фірми; за глибиною внесених змін: найбільші або базові, великі або принципові, середні або комбінаторні та псевдоінновації; за особливостями механізму здійснення інновацій: одиничні, дифузні; завершені та незавершені; вдалі та невдалі; за технологічними параметрами: продуктові та процесні; за стадією життєвого циклу товару, на якій запроваджується інновація або розробляється новинка: стратегічний маркетинг, НДДКР, організаційно-технічна підготовка виробництва, виробництво, сервіс; за причинами виникнення: стратегічні та реактивні; за принципом відношення до попередника: заміщаючі, раціоналізуючі, розширюючі, скасовуючі, поворотні, відкриваючі та ретровведення; за відношенням до розробки: силами даного підприємства або зовнішніми силами; за особливостями інноваційного процесу: внутриорганізаційні та міжорганізаційні. 3. Інноваційна діяльність є діяльністю, що спрямована на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок нових конкурентоздатних товарів і послуг. 4. Структура інноваційної діяльності включає: інформаційне забезпечення інноваційної діяльності; експертизу інноваційних програм, проектів, пропозицій; фінансово-економічне забезпечення інноваційної діяльності; виробничо-технологічну підтримку; сертифікацію наукомісткої продукції; просування інновацій на регіональний, міжрегіональний та зарубіжний ринки; регулювання розвитку інноваційної діяльності. 5. Сукупність підприємств, організацій, установ, їх об’єднань, асоціацій будь-якої форми власності, що надають послуги із забезпечення інноваційної діяльності (фінансові, консалтингові, маркетингові, інформаційно-комунікативні, юридичні, освітні тощо), – складають інноваційну інфраструктуру. Вона найчастіше включає чотири групи організацій: а) бізнес-інкубатори, інноваційні центри; б) технопарки; в) бізнес-парки, промислові парки; г) технополіси. 6. Відтворювальний процес в Україні на рубежі ХХ-ХІ ст. характеризується суттєвим спадом інноваційної діяльності, спричиненим взаємодією сукупності факторів, а саме: незадовільним фінансуванням інноваційної діяльності; значними втратами кадрового науково-інноваційного потенціалу; недостатнім розвитком патентної діяльності; незадовільним функціонуванням апарату державного управління інноваційною діяльністю; невідповідністю галузевої структури виробництва сучасним вимогам; відсутністю взаємозв’язку і системної взаємодії елементів Національної Інноваційної Системи; відсутністю інтеграції вітчизняних підприємств в світогосподарські процеси. 7. Необхідність регулювання і стимулювання інноваційної діяльності, з одного боку, пов’язана із зростаючим значенням інновацій для стабілізації соціально-економічного розвитку суспільства і зміцнення національної безпеки, з іншого боку, обумовлена обмеженістю ринкових механізмів в галузі отримання і впровадження науково-технічних результатів. Крім цього, необхідність стимулювання нововведень у країнах із перехідною економікою спричинена потребою якнайшвидшого виходу з економічної кризи і формування сучасної високоефективної економіки. 8. Серед організаційно-економічних механізмів розробки і впровадження інновацій за рівнями функціонування виділяються механізми прямої і опосередкованої дії. До механізмів прямої дії належать адміністративно-відомчі механізми; загальнонаціональні, галузеві і регіональні державні цільові програми, що реалізуються через контрактно-конкурсний механізм; створення державних чи державно-приватних інноваційних структур. До механізмів опосередкованої дії належать економічні механізми впливу на інноваційний процес (податкові, фінансово-економічні, амортизаційні, митні і т.д.). 9. Держава має здійснювати пріоритетне стимулювання таких видів інновацій: за ознакою «рівень розробки та поширення інновацій» – насамперед інновацій світового масштабу, потім – масштабу країні, галузі та фірми відповідно; за ознакою «глибина внесених змін» – насамперед базових інновацій, потім – принципових та комбінованих; за ознакою «причина виникнення» – насамперед стратегічних інновацій, потім – реактивних; за ознакою «принцип відношення до попередника – насамперед відкриваючих, потім – заміщаючих, розширюючих та раціоналізуючих. 10. Для вирішення проблеми фінансування інноваційної діяльності необхідно: а) активно використовувати принцип надання “податкових канікул” протягом фіксованого періоду, під час якого суб’єкти оподаткування звільняються від податку на прибуток, отриманий від реалізації інноваційних проектів; б) введення практики цільових дотацій споживачам нової високовартісної продукції у два перші роки її випуску; в) приведення системи фінансування державних наукових організацій у відповідність з реально здійснюваною ними діяльністю по реалізації державної і інноваційної програми; г) надання державних гарантій комерційним банкам, небанківським фінансовим інститутам, які здійснюють кредитування пріоритетних інноваційних проектів. Стимулювання повинно охоплювати усіх учасників інноваційного процесу – від фундаментальних досліджень до впровадження їх у виробництво. 11. Необхідно забезпечити суттєве збільшення кількості працівників, зайнятих інноваційною діяльністю шляхом підвищення заробітної плати; звільнення від оподаткування коштів, спрямованих на підвищення кваліфікації та перепідготовку наукових кадрів; субсидування витрат на захист інтелектуальної власності та забезпечення прав на неї в Україні і за кордоном. 12. Для підвищення ефективності функціонування апарату державного управління інноваційною діяльністю необхідно створити єдиний повноважний орган державного управління, який би впливав на інноваційний процес загалом – від фундаментальних досліджень до створення й реалізації наукомісткої продукції. 13. Приведення у відповідність галузевої структури виробництва сучасним вимогам і подолання технологічної відсталості виробництва, необхідна всебічна державна підтримка лише тих видів економічної діяльності, що належать до четвертого-шостого технологічних укладів. 14. Для забезпечення взаємозв’язку та системної взаємодії елементів національної інноваційної системи необхідно заохочувати створення партнерств, альянсів та інших організаційних структур, які поєднували б науку, вищу освіту, виробництво, розробку і реалізацію великомасштабних міжгалузевих проектів по створенню і освоєнню виробництва високотехнологічної продукції. 15. Активізація інноваційної діяльності та підвищення її ефективності нерозривно пов’язано з підвищенням рівня інноваційної культури, здійснюваним шляхом проведення наукових конференцій, Всеукраїнських та регіональних ярмарків, виставок інноваційних технологій і продуктів, широкої пропаганди у ЗМІ. |