У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове розв’язання наукового завдання, що виявляється в обґрунтуванні ролі інформаційного складника в еволюції феномена тероризму та аналізі характеру взаємозв’язків між засобами масової інформації та проявами тероризму як діючими компонентами глобальної інформаційно-комунікативної системи. Основні наукові і практичні результати дисертації полягають у наступному. По-перше, розроблено теоретико-методологічні засади аналізу виникнення та розвитку тероризму як соціально-політичного явища; з’ясовано сучасні підходи до визначення природи тероризму. Визначено, що унаслідок багатоплановості та комплексного характеру феномена тероризму в новий та новітній час під означеним явищем розуміли різні прояви політичного насильства, пов’язані або з масовими репресіями з боку офіційної влади, або з анархістською, революційною діяльністю різних радикально-екстремістських угрупувань. Однак, наприкінці ХХ сторіччя підходи до вивчення феномена тероризму зазнали значної трансформації в бік посилення символічності та персоніфікації найбільш гучних терористичних актів. Проаналізовано характерні особливості феномена тероризму на сучасному етапі його еволюції, пов’язані безпосередньо із зростанням ролі його інформаційного складника; запропоновано таке визначення “нового тероризму”: стратегія досягнення політичної мети за допомогою здійснення акту нелегітимного насильства та його безпосереднього і опосередкованого оприлюднення із використанням інструментарію мас-медіа. По-друге, наголошено, що якісно новий етап у еволюції феномена тероризму визначається розвитком інформаційних технологій та глобальними механізмами міжнародної взаємодії. Відзначено, що багатовимірні процеси глобалізації безпосередньо впливають не тільки на політичну, економічну, соціальну сфери, але й на культурну площину життєдіяльності суспільства, проектуючись у різних її аспектах: інформаційному: відзначається підвищенням ролі та значення інформаційного ресурсу; раніше наявна культура втрачає первісне значення та замінюється її віддзеркаленням у віртуальній гіперреальності; гуманітарному: відбувається зміна парадигм світового розвитку, криза гуманітарних ідей та гуманітарних концепцій, “конфлікт цінностей”, що об’єктивно стають причиною ряду теророгенних ситуацій. Виявлено такі результати зазначених процесів у культурному розвитку цивілізації: активізація екстремістських та терористичних ідеологій як альтернативи ліберально-демократичній системі цінностей, що нав’язується країнам з релігійно-патріархальним устроєм життя; суперечність у розвитку культури традиційних суспільств, які не здатні швидко інтегруватися в систему глобальних комунікацій; “культурний шок” як потенційне джерело загрози здійснення актів тероризму. Обґрунтовано, що зазначені тенденції значною мірою впливають на масштаби сучасного тероризму, який при цьому є своєрідною відповіддю на модернізацію та вестернізацію традиційних суспільств, і свідчать про перехід цього феномена на якісно новий інформаційний рівень. По-третє, узагальнено та виокремлено фактори, які обумовлюють використання можливостей конвергенції традиційних і новітніх ЗМІ як інструменту міжнародного тероризму. Сучасні інформаційно-комунікативні технології забезпечують відносно невеликі терористичні групи могутньою та дієвою зброєю, своєрідним ретранслятором насильства. Терористи з максимальною ефективністю використовують потенціал ЗМІ для реалізації поставлених цілей та завдань. Журналістика означає для них можливість тиражувати жахіття та страх на необмежену аудиторію, впливати на громадську думку, та, врешті-решт, на ухвалення політичних рішень, унаслідок залежності влади від ЗМІ. Таким чином, саме в площині політичного насильства й тероризму відстежується тісний зв’язок між мас-медіа, громадською думкою та процесом прийняття політичних рішень з боку влади. По-четверте, запропоновано заходи щодо запобігання загрози здійснення терористичних актів, серед яких значну увагу приділено: створенню політико-правової бази боротьби з тероризмом, враховуючи необхідність ухвалення законів, що обмежують діяльність засобів масової інформації при висвітленні терористичних акцій; розробленню універсального морально-етичного кодексу журналістів, у якому важливе місце відводиться необхідності самообмеження ЗМІ. По-п’яте, здійснено аналіз політико-правової та соціокультурної ситуації в Україні, який засвідчив наявність ряду чинників, що можуть слугувати передумовами виникнення тероризму; досліджено діяльність державних та громадських структур в сфері протидії тероризму. Показано, що для країни в напрямі запобігання терористичній загрозі більш перспективним буде проведення профілактичних заходів шляхом залучення засобів масової інформації та неурядових організацій, які пріоритетом боротьби з тероризмом в Україні вважають саме гуманітарно-культурологічний та громадсько-освітній підходи у формуванні “антитерористичної свідомості”. При цьому наголошено, що система превентивних заходів повинна оформитися і на політико-правовому рівні (закріплення в чинному законодавстві), і на ідеологічному (вирішення проблем щодо формування в суспільстві активного неприйняття тероризму в будь-яких його формах та проявах). У політико-правовому контексті боротьби з тероризмом запропоновано: приведення національного законодавства до вимог міжнародного права щодо протидії тероризму з урахуванням важливості інформаційного складника феномена тероризму; перегляд і доповнення Закону України “Про боротьбу з тероризмом” з урахуванням політичної природи феномена та нових тенденцій його розвитку. Для більш ефективного запобігання проявам тероризму в законі необхідно передбачити певні обмеження для засобів масової інформації, від яких значною мірою залежать політичні та соціальні наслідки терактів; реалізація культурної політики як складника загальнодержавної політики профілактики тероризму, покликаної формувати толерантність як в стосунках між громадянами країни, так і в міжнародних відносинах; сприяння активним політичним і громадським дебатам з проблеми тероризму з метою зміцнення в суспільстві стійкої думки про неприпустимість застосування терористичних методів як способу досягнення політичної мети. В інформаційній сфері запропоновано: впровадження ефективних інформаційних технологій, покликаних сприяти запобіганню терористичним і екстремістським проявам в Україні; визнання засобів масової інформації як самостійних акторів, здатних брати активну участь у підтримці інформаційної безпеки держави в цілому і в боротьбі з тероризмом зокрема; передбачено також посилення відповідальності ЗМІ за можливе посилення напруги в суспільстві через надто яскраве зображення жахів терористичного акту; розробка загальнодержавної системи інформаційної протидії тероризму шляхом чіткого визначення функцій та повноважень державних органів, громадських організацій, засобів масової інформації в комплексі заходів щодо інформаційної блокади будь-яких дій терористів; формування за допомогою мас-медіа комплексу науково-просвітницьких програм, покликаних сприяти ідеології ненасильства, толерантної поведінки, формуванню “антитерористичної свідомості” в суспільстві, повазі культурного розмаїття. Міжкультурний діалог, що має реалізовуватися за допомогою мас-медіа, може допомогти уникнути виникнення різних видів екстремізму, насильства, ксенофобії, релігійної нетерпимості в державі. |