У дисертації розв’язане важливе наукове завдання дослідження історії інформаційної боротьби у локальних війнах і збройних конфліктах у період 1950 – 2000 рр. та можливості використання отриманого досвіду у Збройних Силах України, що має суттєве значення для сучасної практики вітчизняного військового будівництва. Здійснений в історичному аспекті комплексний науковий аналіз досвіду ведення інформаційно-психологічної боротьби у локальних війнах і збройних конфліктах у період 1950 – 2000 рр. є певним кроком уперед в організації та становленні системи інформаційної безпеки Збройних Сил України як складного й багатопланового соціального явища з урахуванням іноземного досвіду. Головні висновки виконаної дисертаційної роботи є такими: 1. Проведено аналіз історичної та військової літератури, показано стан розробки теми дослідження, наведено характеристику його джерельної бази. Зроблено висновок про те, що хоча питання використання досвіду інформаційної боротьби є одним з найважливіших у процесі реформування Збройних Сил України, проте всебічне його вивчення ще не набуло відповідного висвітлення у воєнно-історичній науці. 2. Аналіз процесу еволюції методів, форм і способів інформаційно-психологічного протиборства у локальних війнах і збройних конфліктах другої половини XX сторіччя підтвердив, що у ході історичного розвитку збройних сил військово-політичне керівництво провідних країн світу приділяло дослідженню сутності інформаційної боротьби, її взаємозв’язку з інформаційною безпекою та інформаційною війною, розробці системи головних понять інформаційної боротьби тощо першочергову увагу. Інформаційна боротьба завжди була пріоритетним напрямком розвитку теорії та практики воєнного мистецтва, її завжди повною мірою використовували для досягнення мети в усіх війнах і збройних конфліктах, які відбувалися після другої світової війни. За цей час відбулася істотна трансформація поглядів військово-політичного керівництва різних країн світу на можливості та перспективи інформаційної боротьби. Від допоміжного засобу, застосовуваного при розв’язанні завдань, як правило, на тактичному рівні, інформаційна боротьба зросла до статусу чинника-примножувача бойової могутності збройних сил, засобу управління конфліктами на стратегічному рівні, а у деяких випадках – нелетального, але досить ефективного виду зброї. Дослідження показало, що інтенсивне впровадження інформаційних систем у військову сферу діяльності дало змогу у кілька разів підвищити оперативність та ефективність розв’язання завдань інформаційного процесу, автоматизацію процесів управління, збору та обробки даних, керівництва. Широке використання концепції взаємозв’язку відкритих систем надало великі можливості для створення інтегрованих систем від нижчої ланки до найвищої, які розосереджені на великій території, але об’єднані в єдину спільну мережу із загальним інформаційним ресурсом. Це, у свою чергу, значно покращило управління підпорядкованими з’єднаннями та частинами розвідки, керівництво ними під час підготовки та проведення оборонної операції, перенацілення та вплив на організацію взаємодії щодо виконання завдань розвідки. Але, на превеликий жаль, у Збройних Силах України поки що не створено єдиної мережі, яка б поєднувала систему пунктів управління й відповідала всім необхідним вимогам щодо надійного функціювання та збереження інформації в ланці окрема механізована бригада-армійський корпус-розвідувальне управління Міністерства оборони. І це першочергове завдання натепер для нашого керівництва. 3. Порівняльний аналіз змісту, форм і способів, технологій і методик інформаційної боротьби дає змогу запропонувати періодизацію її виникнення, становлення та розвитку. Перший період – виникнення системи інформаційної боротьби (з середини XIX сторіччя до середини XX сторіччя). Другий період – становлення системи інформаційної боротьби (з другої половини XX сторіччя до початку 1990-х років, або період „холодної війни”). Третій період – розвиток теорії і практики інформаційної боротьби (від 1990-х років до сьогодення). Поява нового виду зброї – інформаційної – докорінно змінила сутність інформаційної боротьби у період підготовки та у ході ведення локальних війн та збройних конфліктів. Використання нових інформаційних технологій, координація зусиль усіх ланок державного апарату, засобів масової інформації та органів психологічної війни, а також поєднання форм збройної боротьби з інформаційною боротьбою стали засадничими для концепції інформаційних війн. Одним із складників цієї концепції є інформаційне забезпечення збройних сил. 4. Локальні війни та збройні конфлікти кінця XX – початку XXI сторіччя показали, що невоєнним засобам досягнення політичних та воєнних цілей приділяють дедалі більшу увагу. Подолання рубежу тисячоліть зумовило тотальну зміну стереотипів людського мислення, прогрес у всіх галузях знання та діяльності. Безперечно, цей процес заторкнув і воєнну галузь – єдину, де дії людини спрямовані не на створення, а на руйнування. Тому набуває актуальності дослідження нових видів і засобів протиборства, ймовірне застосування яких може призвести у майбутньому до суттєвого перерозподілу зон геополітичного впливу. Бурхливий розвиток нових видів зброї – характерна риса нашого часу. На думку дисертанта, глибинні підстави розширення номенклатури засобів протиборства та його форм треба шукати в особливостях сучасного етапу взаємодії чотирьох глобальних компонентів загальнопланетарної системи – соціуму, біосфери, техносфери та інфосфери. Вирішальною силою розвитку загальнопланетарної системи та формування середовища існування людини були й залишаються потреби суспільства в ресурсах. Обмеженість ресурсів та нерівномірність їх розподілу по регіонах підштовхують соціум до розв’язання протиріч, які виникають на цьому грунті, шляхом протиборства, що й зумовило створення так званих нетрадиційних засобів протиборства. Вони значно оновили та доповнили арсенал цивілізації, який раніше складався лише з традиційних воєнних та невоєнних засобів протиборства. Вдосконалення нетрадиційних засобів на сучасному етапі військово-технічної революції призвело до виникнення зброї глобального ураження, системне застосування якої здатне знищити саме середовище існування людства. 5. Дисертантом установлено, що при організації інформаційного протиборства розглядають два аспекти діяльності – вплив на інфраструктуру противника та захист свого власного інформаційного середовища. Відповідно всі інформаційно-психологічні операції поділяють на наступальні та оборонні, які проводять на стратегічному, оперативному та тактичному рівнях, причому чітких меж між операціями різних рівнів не існує. Внаслідок здійснення таких операцій за єдиним задумом для сприяння ефективному проведенню бойових дій своїми військами та послабленню опору з боку військ противника та населення їхня мета збігається. 6. За видами інформаційно-психологічні операції поділяють на: операційну підтримку бойових дій; дії щодо дезінформації та введення противника в оману; дії у конфліктах низької інтенсивності; спеціальні інформаційно-психологічні операції. Окреслилась тенденція зростання обсягу друкованих матеріалів: якщо у ході операції у Перській затоці було розповсюджено 29 млн листівок, то на території колишньої Югославії їхня кількість досягла 190 млн примірників. Порівняльний аналіз об’єктів впливу інформаційно-психологічних операцій, проведених Збройними Силами США у ході воєнних конфліктів, показав, що головними з них у період війни у Перській затоці (1991 р.) були військово-політичне керівництво Іраку та військовослужбовці його збройних сил. Інформаційний вплив у ході підготовки та проведення операції „Буря в пустелі” 1991 року був спрямований головним чином на введення противника в оману щодо термінів початку операції та напрямку головного удару, а також на досягнення раптовості та пропаганду полону. У Балканському конфлікті головні зусилля були зосереджені на мирному населенні та системах управління, а територія колишньої Югославії стала полігоном для відпрацювання комплексу питань – вогневого ураження та наступної миротворчої операції. Сформована система інформаційного забезпечення дала змогу значно розширити спектр завдань порівняно з тими, які вона розв’язувала після закінчення військової фази операції. Модульна система комплектування апарату інформаційно-психологічного забезпечення дала змогу оперативно реагувати на зміну обстановки. Досвід інформаційної боротьби у другій половині XX сторіччя підтверджує, що передові країни й надалі надаватимуть цій проблемі пріоритетного значення. За умов війни з міжнародним тероризмом військово-політичне керівництво нині робить ставку не стільки на сучасні системи вогневого ураження та високоточну зброю, скільки на збереження та використання у повному обсязі своєї інформаційної переваги. 7. Проведений порівняльний аналіз інформаційної боротьби дає автору дисертації змогу запропонувати можливі напрямки та пропозиції щодо використання отриманого досвіду ведення інформаційної боротьби в останніх локальних війнах і збройних конфліктах для сучасних Збройних Сил України за умов їх реформування. Головними з них можна вважати такі: – створення спеціального відділу інформаційної боротьби в структурі Збройних Сил України; – досконале вивчення рівня інформатизації всіх ланок управління як евентуального противника, так і своєї держави; – вироблення технології створення зразків відповідної зброї; – вироблення технологій створення засобів захисту від інформаційних атак та диверсій; – створення зразків зброї та засобів захисту від інформаційних атак та диверсій за отриманими технологіями. Крім того, матеріали проведеного дослідження можуть бути використані при розробці проблем воєнно-історичної науки, теорії і практики розбудови Збройних Сил України, поліпшення підготовки офіцерських кадрів, а також при написанні підручників і навчальних посібників за тематикою. | 