| Проведене дослідження дозволяє зробити наступні висновки. Маніпуляція інформативною складовою в повідомленнях ЗМІ є невід’ємною частинкою сьогоднішнього світу. Існує безліч наукових визначень поняттю маніпуляція та методів її застосування. В першу чергу, в даній роботі розглядається маніпуляція як політична інформаційна обробка осіб, груп, суспільної думки в цілому в інтересах деяких політичних, економічних, та інших осіб або груп. Система засобів ідеологічного і духовно–психологічного впливу на масову свідомість з метою нав’язування певних ідей, цінностей; цілеспрямований вплив на суспільну свідомість і політичну поведінку для формування їх у бажаному напрямку. Маніпуляція відрізняється від пропаганди прихованим характером впливу, об’єкти маніпуляції звичайно не знають про його здійснення. Основним знаряддям маніпуляції є засоби масової інформації. Процес маніпуляції може бути визначений як недопустимий або неетичний, якщо він пов’язаний із прямим обманом, впливом на підсвідомі інстинкти, образами осіб чи організацій, дискредитацією товарів або послуг... Проаналізувавши останні теоретичні технології західних (американських і європейських), східних (російських) та вітчизняних вчених можна говорити про два етапи здійснення інформаційного маніпулювання: Підготовка і Застосування. Вчені визначають наступні методики Підготовки до інформаційного маніпулювання: Міф про нейтралітет, Міф про плюралізм засобів масової інформації, Міф про відсутність соціальних конфліктів, Міф про індивідуалізм і особистий вибір, Міф про незмінну природу людини, Створення контрольованого натовпу, Захоплення і приєднання аудиторії, Руйнування свідомості, Введення аморальності і знищення цінностей. Якщо говорити про перелік умов, які вважаються застосуванням інформаційних маніпуляцій, то цього вчені та дослідники відносять: Фабрикація фактів (пряма неправда), Добір подій реальності для повідомлень, Вилучення з контексту, Сіра і чорна пропаганда, Великі психози, Створення штучної мови, Твердження і повторення, Дроблення і терміновість, Сенсаційність, Використання авторитетів, Тоталітаризм джерел повідомлень, Змішування інформації і думки, Активізація стереотипів, Некогерентність висловлень. Таким чином, дослідження показало, що сьогодні відбувається інтенсивне використання засобів інформаційної війни з метою забезпечення власних інтересів світовими лідерами - перш за все США і Росією. Незаперечним є і факт нарощування інтенсивності використання інформаційних маніпуляцій як інформаційної зброї і окремими державами, і численними зарубіжними організаціями - нерідко терористичними, оскільки «сьогодні історія не йде за власним капризом, стихійно. Тепер вона робиться свідомо, можна сказати - на замовлення сильних світу цього». Саме це гостро ставить проблему інформаційної уразливості країни в епоху інформаційних воєн і ставить питання розробки і впровадження системи національної безпеки шляхом захисту не тільки інформаційного простору держави, але і захисту від інформаційних маніпуляцій та інформаційної уразливості як громадян, так і суспільства. Україна через її геополітичне розташування є об'єктом інтересів багатьох розвинених держав, тому дослідження фіксують, що проти України велися, ведуться і вестимуться інформаційні війни, як і проти інших держав перехідного типу. Як свідчить дане дослідження специфіка України в тому, що проти українського суспільства було направлено інформаційну дію з двох боків: як Заходу, так і Сходу. Конкретним їх виявом можуть служити більшість політичних конфліктів, які супроводжувалися масовими інформаційними атаками та маніпуляціями як індивідуальної, так і масової суспільної свідомості і фактично засвідчили низьку ефективність нашого захисту від інформаційних агресій. Забезпеченню інформаційної безпеки в Україні не приділяють належної уваги. Не дивлячись на те, що основним суб'єктом діяльності виступає окремий індивід, важко заперечувати, що його потреби і інтереси обумовлені певними соціальними умовами існування, а також тими людьми, з якими він взаємодіє. Соціальною основою забезпечення інформаційної безпеки є держава. Дослідження ставило за мету виявити роль і місце зарубіжних ЗМІ в процесі висвітлення іміджу України та подій в українській державі на сторінках світових періодичних видань. За часовий період який був взятий для дослідження (01.08.2003–31.12.2004), з’явилися 4255 публікацій про Україну в 354 газетах та часописах 68 країнах світу. Виходячи з того, що на 2006 рік в ООН входить 180 країн, отже, 35,60% країн світу приділили Україні частину своєї газетної площі. Найбільше публікацій про Україну належить регіону Східної Європи (74,66% від загальної кількості публікацій), що обумовлено територіальним розташуванням України та сферою політико-економічних пріоритетів. Разом з тим, у десятку країн, які найбільше пишуть про Україну входять Росія, Румунія, Польща, Угорщина, Сербія і Чорногорія, США, Німеччина, Австрія, Білорусь та ЄС В світовій періодичній пресі Україна зображена по різному. Є негативні, нейтральні, позитивні характери публікацій. Як показав конвент-аналіз, в десятку країн, чиї друковані ЗМІ висвітлюють Україну в позитивному плані входять Австралія, Аргентина, Ватикан. Треба відзначити, що з 68 досліджених країн, загалом позитивно про Україну пишуть в 33 країнах, що становить 48,52% (тобто коефіцієнт позитивного висвітлення більший або дорівнює 50%). На жаль, загальна кількість позитивних публікацій становить лише 24,28% від загальної кількості матеріалів про Україну. Серед лідерів нейтрально-інформаційного висвітлення виступають ЗМІ Сирії, Кіпру, Кувейту. В нейтрально-інформаційному плані про Україну пишуть ЗМІ 22,05% країн. Кількість нейтральних публікацій становить 15,61% від загальної кількості матеріалів про Україну. Португалія, Австрія, Румунія – країни, де ЗМІ найнегативніше висвітлюють Україну. Треба відзначити, що це має відношення до 25,00% країн. На жаль, загальна кількість негативних публікацій становить аж 60,17% від загальної кількості матеріалів про Україну. В цей же час, найбільша кількість негативних публікацій про Україну зафіксовано в таких країнах як Росія, Румунія, Угорщина, Польща, США. Досліджуючи роль і місце зарубіжних ЗМІ в процесі інформаційного маніпулювання і здійснення ними прихованого інформаційного впливу на внутрішню і зовнішню політику України в контексті інформаційної безпеки України вдалося встановити наступне. Серед найактивніших інформаційних маніпуляторів (по співвідношенню кількості маніпулятивних елементів від загальної кількості публікацій) США, Швейцарія, Британія, Румунія, Австрія, Швеція, Білорусь, Польща, ЄС, Росія, Німеччина. По загальній кількості зафіксованих маніпуляцій в періодичній пресі в перелік найактивніших входять наступні країни: Росія, Румунія, Польща, США, Німеччина, Угорщина, Австрія, Білорусь, Британія, ЄС (див. За аналізом присутності маніпулятивних елементів можна визначити чотири групи країн, які здійснюють вплив на Україну: Інертну, Партнерську, Територіальну, Геополітичну (та в її складі Групу впливу). Визначаючи параметри обсягу та тривалість інформаційного маніпулювання, яке активно застосовують ЗМІ зарубіжних країн для реалізації своїх власних національних інтересів, а також класифікувати країни за рівнем їх інформаційного впливу на Україну встановлено: Виходячи з того, що на 2006 рік в ООН входить 180 країн, отже, 35,60% країн світу приділили Україні частину своєї газетної площі. Найбільше публікацій про Україну належить регіону Східної Європи (74,66% від загальної кількості публікацій), що обумовлено територіальним розташуванням України та сферою політико-економічних пріоритетів. Разом з тим, у десятку країн, які найбільше пишуть про Україну входять Росія, Румунія, Польща, Угорщина, Сербія і Чорногорія, США, Німеччина, Австрія, Білорусь та ЄС За результатами аналізу тривалості впливу вдалося визначити дві групи: Групу інформаційної залежності та Групу постійного впливу. Встановлено також, що найбільший резонанс викликають публікації на політично важливі теми (за ступенем важливості): геополітичне місце України в світі, вибори президента в Україні, проведення конституційної реформи, менше уваги приділяється економічній та соціальній ситуація в Україні. І лише декілька країн висвітлюють культурологічну тематику. За результатами дослідження вдалося розробити рекомендації для окремих громадян, державних установ, політичних партій, громадських об’єднань, наукових інститутів. які формують, реалізують і досліджують зовнішню та внутрішню політику України для вироблення ефективного механізму протидії інформаційним маніпуляціям проти України в зарубіжних ЗМІ. Для ефективного захисту від інформаційних маніпуляцій необхідно одночасно впроваджувати заходи на двох рівнях: індивідуальному та загальнодержавному. Основний тягар реалізації політики в галузі інформаційної безпеки держави лягає на органи державної влади, що здійснюють на основі законодавства та адміністративно-державного управління. До державних органів виконавчої влади, які координують функції, що найбільше беруть участь у протидії інформаційним маніпуляціям проти України в контексті забезпечення інформаційної безпеки, необхідно віднести: Державний комітет телебачення і радіомовлення України, Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення, Антимонопольний комітет України, Департамент спеціальних телекомунікаційних систем та захисту інформації, Міністерство транспорту і зв’язку, Міністерство юстиції України, Міністерство внутрішніх справ України, Міністерство фінансів України, Службу безпеки України, Генеральну прокуратуру, Міністерство культури та спорту. В Україні, у зв’язку з відсутності Концепції національної інформаційної політики, Доктрини інформаційної безпеки, Положення про інформаційну війну в воєнній доктрині тощо, просто ігноруються резолюції Генасамблеї ООН у яких все більше наголошується на тому, що інформаційні технології можуть негативно впливати на безпеку держав, руйнуюче дезорганізувати як цивільні галузі, так і військові. Національні інтереси України вимагають нагального вирішення проблем інформаційної політики, забезпечення інформаційної безпеки і захисту від маніпулятивних технологій. Рекомендації щодо вирішення цих проблем необхідно розподілити на п’ять основних групи: перша група проблем вимагає розвитку механізмів правового і законодавчого регулювання відносин в галузі забезпечення інформаційної безпеки; друга група – пов’язана з інформаційним забезпеченням державної політики та організаційно-структурною організацією державної системи забезпечення інформаційної безпеки, що включатиме Президента України і Прем’єр-міністра; третя група проблем вимагає комплексного правового захисту прав і свобод людини, «персональної» інформації та таємниць особистого життя громадян, і особливо – забезпечення свободи інформаційної діяльності і державних гарантій на обмеження цієї діяльності з метою захисту прав і свобод інших осіб; четверта група проблем невіддільна від інтеграції України у світовий інформаційний простір, що передбачає створення конкурентноспроможних інформаційних технологій, розвиток індустрії інформаційних послуг сучасних телерадіокомунікаційних мереж; п’ята група проблем є невід’ємною складовою забезпечення власне функціонування інформаційної інфраструктури і збереження інформації. |
