В епоху інформаційного суспільства пропагандистська війна залучає не лише безпосередніх учасників бойових дій, але й цілі країни та народи. Саме це засвідчили конфлікти в Перській затоці. У цьому смислі інформаційна війна стає ключовим елементом підготовки безпосередніх бойових операцій. Її зброя – слово, телезображення, що націлені на розкол сил супротивника, дискредитацію його керівництва, вони здатні дезорганізувати все життя цієї країни. Під час воєнних конфліктів у Перській затоці американці не лише проводили потужні воєнні операції, але й активно використовували методи інформаційної війни, впливаючи на народ Іраку та його армію. Практика цієї війни показала, що пропаганда – явище надзвичайно широке, яке спрямоване на вирішення різних цілей і завдань. На одному полюсі це може бути просвітництво (хай і з елементами тенденційності, доктринерства), на іншому – справжня маніпуляція, тобто визначене наперед викривлення справжнього стану речей. Діяльність учасників конфлікту (особливо США та їх союзників) була позначена старанним замовчуванням справжніх цілей пропаганди, хибною “надпартійністю”, “нейтральністю” комунікатора, підміною поняття “пропаганда” – “інформацією”, “спілкуванням”, що повинно було зняти упередженість мас проти насильницького вторгнення у сферу роздумів, емоцій тощо. Всі ці та схожі на них прийоми камуфляжу суті справи не міняють: пропаганда залишається значущою функцією системи масової інформації в сучасному світі. Проаналізовані події підтверджують, що цей факт соціально-історично зумовлений та політично неминучий. Проте така безпрецедентна відкритість насправді виявилась уміло і всебічно контрольованою, що викликало критику і змусило сумніватись у незалежності американської преси. Аналітики вважають, що в цьому конфлікті преса не лише не аналізувала його причин і мотивів, а й перетворилась на інформаційне доповнення воєнних дій, стала стратегічним резервом військових. Не випадково уряд США щорічно витрачає понад мільярд доларів на підтримку поширення своєї позиції та покращення іміджу держави в інших країнах. Не можна не погодитись з відомим афоризмом, що істина – перша жертва будь-якої війни. Однак він має змушувати ЗМІ об’єктивно й неупереджено висвітлювати події, щоб хоча б у наші дні спростувати його. Конфлікти в Перській затоці, навпаки, показали еволюцію ЗМІ у бік ще більшої заангажованості, а стосовно західних медіа – ще й спробу встановити монополію на інформацію та ввести справжню інформаційну блокаду. В урядових установах США було сформульовано та розіслано в усі телеграфні агенції й провідні ЗМІ країни директиви, які відкрито вимагали працювати в інформаційному просторі таким чином, щоб це сприяло зміцненню патріотичних настроїв у суспільстві та відповідало стратегічним інтересам США. Жодна з редакцій, які є незалежними від уряду, не насмілилась проігнорувати ці рекомендації, висвітлюючи події навколо Іраку так, як це було вигідно владним структурам країни. Воєнні конфлікти в Перській затоці засвідчили появу тенденції в розвинутих демократичних країнах – поставити пресу під контроль влади, що, безумовно, є загрозою для демократичних цінностей і свобод. Питання про те, чи повинні незалежні журналісти супроводжувати військові підрозділи та передавати неупереджену інформацію з театру військових дій, є риторичним. Наявність представників ЗМІ дасть змогу громадськості дізнатись про реалії, які хотіли б приховати ворогуючі сторони: силу супротиву тим чи іншим військам, втрати серед військових, кількість жертв серед мирного населення, руйнування об’єктів тощо. Саме свідчення, зібрані журналістами, становлять найбільш цінний та об’єктивний матеріал, який дає змогу проаналізувати воєнні дії з погляду міжнародного права й міжнародних угод і конвенцій. Події воєнного конфлікту ще раз довели, що ЗМІ не просто повноправно увійшли в життя людства, але й почали створювати відповідне інформаційне середовище, де ми, згідно з теорією М. Маклюена, із самостійних особистостей зі своєю індивідуальною точкою зору перетворюємося на жителів “глобального села” без права на самостійні судження та висновки. Неповна, часом навіть спотворена картина дій у висвітленні журналістів, на думку багатьох дослідників, – це вже наслідок не військової цензури та інших обмежень, а добровільно накладеної на себе самоцензури, небажання йти проти домінуючої точки зору. Хоча головна етична і професійна установка журналіста якраз і полягає в тому, щоб шукати істину, намагаючись не ототожнювати себе з однією із сторін конфлікту. У зв’язку із цим необхідно розробити міжнародні документи про основи взаємодії сил, втягнутих у військові конфлікти, з представниками преси різних країн, щоб надалі уникнути тих порушень свободи преси, які мали місце в конфліктах між США та Іраком. Повинні бути визначені також заходи для захисту журналістів від ворожих дій, щоб звести до мінімуму ризики під час їх роботи в зоні конфліктів. |
