На початку ХХІ ст. людство вступило в інформаційну стадію розвитку, що призвело до глибоких змін у співвідношенні основних видів влад у сучасному суспільстві, різкого підвищення політичного впливу інформаційної влади. За допомогою свої інститутів вона впливає на політичну свідомість і політичну діяльність як через спеціальні політичні комунікації, так і опосередковано – через ЗМІ, систему освіти, просвіти і т. д. Саме ці інститути генерують соціальну пам’ять нації, соціальних груп і особистостей, задають інтерпретаційний зміст подіям, що відбуваються. У сучасному суспільстві з усіх видів духовного впливу на перший план висувається інформаційна влада. Знання, інформація використовуються як для підготовки урядових рішень, так і для безпосереднього впливу на свідомість людей з метою забезпечення їхньої політичної лояльності і підтримки. Інформаційна революція, глобалізація світових комунікацій, Інтернет дали могутній імпульс якісним змінам у різних сферах суспільного життя, радикальним чином вплинули на розвиток демократичних процесів у суспільстві, на розширення ступеня відкритості суспільства і свободи особистості. Завдяки новітнім технологіям, Інтернету істотно зростає ступень особистої свободи індивіда і радикально змінюється характер відносин між правителями і підлеглими. Дедалі ширша інтернетизація сучасного світу позбавляє правителів монополії на інформацію, яка завжди була одним з основних ресурсів влади. З розвитком всесвітньої мережі розширюється „сфера суспільного” і, зокрема, сфера доступної уваги громадськості політики і політичної інформації. При цьому Інтернет перетворює людину з пасивного об’єкта інформування не тільки в активного, самостійного суб’єкта відбору плюралізованої маси інформації, але і в повноправного учасника самого процесу розповсюдження інформації, яка практично не піддається зовнішньому контролю і регулюванню. Даючи змогу індивіду одержувати надзвичайно швидкий, практично не обмежений і позбавлений від втручання посередників доступ до різних джерел інформації, всесвітня мережа обумовлює децентралізацію влади, сприяє послабленню вертикальних, ієрархічних моделей соціальної організації і подоланню відстороненості мас від повсякденного політичного процесу. В той же час багатократно зростають можливості розширення і зміцнення системи горизонтальних громадських зв’язків. Залучаючись до новітніх комунікаційних технологій рядові громадяни одержують виключно ефективний засіб самоорганізації, в тому числі, політичної самореалізації, яка дозволяє активізувати їхню участь у громадсько-політичному житті. Свобода суспільства й особистості залежить від свободи ЗМІ, інших інститутів інформаційної влади. Їх несвобода або видимість їхньої свободи обертається невиправданими втратами політичної влади і суспільства. Без свободи слова решту політичних прав особи практично реалізувати неможливо. Найбільш повно різні політичні функції інформаційної влади виявляються в демократичній державі. Інформаційна влада, і насамперед її головні носії – засоби масової інформації, є складовою частиною механізму функціонування демократії, а також її ціннісних підвалин, демократичного ідеалу. Нормативна модель сучасної демократії будується на фундаменті уявлень про людину як раціонально мислячу і відповідально діючу особистість, яка вільно і компетентно бере участь у прийнятті важливих рішень. У демократичній державі, заснованій на прийнятті важливих рішень більшістю голосів, володіти такими якостями мають не одна людина або привілейована меншість – еліта, а маси, стала більшість населення. Домогтися цього без участі інформаційної влади сьогодні неможливо. Наявність розвинутої, демократично організованої інформаційної влади, яка об’єктивно висвітлює політичні події – одна з важливіших гарантій стабільності демократичної держави, ефективного управління суспільством. І, навпаки, невиконання інформаційною владою своїх функцій у політичній системі суспільства може докорінно спотворити її цілі і цінності, порушити її ефективність і підірвати життєдіяльність, перетворити демократію в ілюзію, форму маніпулятивного панування правлячої еліти. У той же час впровадження новітніх технологій, Інтернету можуть відігравати подвійну роль – слугувати могутнім засобом розширення творчих можливостей людини, інститутом позитивних суспільних перетворень і, одночасно бути джерелом виникнення і нарощування небезпечних для суспільства негативних тенденцій. Ця суперечливість феномену Інтернету, який дедалі активніше впроваджується в усі сфери суспільного життя, робить надзвичайно необхідною розробку і введення в практику законодавчих норм і правил які регулюватимуть його функціонування. При цьому обов’язково треба враховувати складність цього завдання, небезпеку при його виконанні антидемократичних рішень, які можуть відкрити простір для невиправданої регламентації Всесвітньої Мережі, що завдасть шкоди демократії під видом її захисту. Аналіз різних форм суспільної організації інформаційної влади в демократичних країнах (Австрія, Франція, Німеччина та ін.) показав, що найбільш поширеною і найбільш прогресивною є суспільно-правова форма. Вона передбачає фінансування мас-медіа головним чином за рахунок спеціального податку, їх внутрішню автономію і в той же час підзвітність громадським радам, створеним з представників усіх політичних сил у парламенті. Окрім спеціальних органів державного або громадського контролю використовувати ЗМІ в інтересах громадян і попереджати негативні наслідки їхньої діяльності у країнах західної демократії допомагає комунікаційне виховання населення і, особливо, молодого покоління. Теоретична основа такого виховання – спеціальна наука і навчальна дисципліна – інформаційна педагогіка. Її головна мета – навчити громадян критично відноситися до мас-медіа, компетентно і відповідально їх використовувати. Вивчення цієї дисципліни покликане знайомити людей з центральною роллю ЗМІ в демократичній державі і сучасній політиці в цілому, з їх позитивним і негативним впливом на реципієнтів, формувати у них здібність орієнтуватися в складному потоці інформації і виробляти імунітет до маніпулювання. Україна, як й інші подібні їй країни перехідного типу, ще не повною мірою використовує досвід західних країн щодо інформаційної влади як чинника демократизації суспільства. Для того, щоб виправити становище, необхідно, насамперед, на державному рівні розробити сучасну інформаційну політику, основою якої має стати розвиток суспільства побудованого на знаннях і інформації. Для цього Україна має великі потенційні можливості – високий рівень освіченості населення, могутній науковий потенціал, потужну промислову базу. Необхідно також прискорити створення інформаційної мережі освіти і науки з тим, щоб інформаційна сфера України відповідала базовим міжнародним індикаторам, сформувати за прикладом європейських країн громадське телерадіомовлення, якісно поновити інформаційне законодавство, прийняти Інформаційний кодекс України і Кодекс журналістики. |
