У висновках сформульовано основні результати дисертаційного дослідження, які можна звести до таких позицій: Досліджуючи російську релігійну філософію кін. ХІХ – поч. ХХ століття, дисертант зосереджує увагу на аналізі позиції типово російського онтологізму (зіставляючи його із філософією Заходу) та виділяє основні риси останнього – інтуїтивізм, містицизм, антропоцентризм (із тенденцією до персоналізму), зв’язок людини з трансцендентною сутністю, почуття соборності та логоцентризм. Розглядаючи концепції добра в історії етики, серед яких найвідомішими є натуралістична, суб’єктивістська, метафізична, раціоналістична, телеологічна, еволюціоністська, соціальна, феноменологічна, дисертант додає до них екзистенційну концепцію добра. Також долучено екзистенційне трактування зла до переліку основних його видів: природного, соціального та морального. Онтологічний ракурс проблеми добра та зла дисертант пов`язує з людською невкоріненістю в бутті, що постійно спонукає особистість до вибору шляху – правильного чи неправильного. Це накладає онтологічний відбиток на категорії добра і зла, які виступають одним із способів виявлення людського буття. Досліджуючи формування російської філософської думки кін. ХІХ – поч. ХХ ст., зауважено, що найчастіше вона звертається до східної патристики, яку навіть визнають одним з основних її джерел, при цьому західна патристика теж представлена у релігійній філософії Росії, однак її роль обмежується проблемами, які стосуються виключно людського буття, таких як мораль, душа, вибір, але аж ніяк не онтології. Дисертант відзначає, що західноєвропейська філософія, яка виростає переважно на ґрунті західної патристики, майже не використовує доробок патристики східної, в той час як російська релігійна філософія кін. ХІХ – поч. ХХ ст. звертається до доробку обох гілок; це дозволяє дисертанту зробити висновок – підґрунтя філософії Росії було глибшим, ніж філософії західноєвропейської. Незважаючи на те, що російські філософи кін. ХІХ – поч. ХХ ст. визнавали автономність етики, вони робили це в дещо іншому контексті, ніж німецький ідеаліст І.Кант: коли в останнього в основі автономії лежить емпіричний досвід людини (який, однак, не виражає духовних процесів її особистості), то в російських мислителів автономія зумовлена передусім зв’язком людини з абсолютним духовним началом, з Богом. Розглядаючи філософську спадщину Л.Шестова та С.К`єркегора, дисертант констатує, що дані мислителі обґрунтовують свою онтологію за допомогою таких категорій: екзистенція, відчай, віра, відношення. У філософії С.К`єркегора відзначено прагнення вийти за межі етики, яке аргументується абсолютним відношенням до Абсолютного. Однак подібний перехід з етичної до релігійної сфери у філософії данського мислителя супроводжується втратою вибору. На відміну від С.К`єркегора, Ф.Ніцше розглядає мораль як перешкоду, котра відгороджує людину від реального життя. І це спонукає німецького філософа викрити всю недієздатність європейської культури та моралі. Вони, на його думку, позбавляють людину головного – здатності відчувати стихію життя, яка виражається лише у волі і не володіє жодною логікою розумного мислення. Російські філософи, на противагу Ф.Ніцше та С.К`єркегору, визнають важливість моралі, аргументуючи це тим, що людина ставиться до буття не ціннісно, а етично. В їхньому уявленні етика постає своєрідним зразком буття божественного; його людина повинна наслідувати та втілювати в реальну дійсність. Представники російської релігійної філософії кін. ХІХ – поч. ХХ століття, В.Соловйов, М.Бердяєв та С.Франк у своєму тлумаченні проблеми добра і зла продовжують традицію східно-християнської патристичної думки. Вона розглядала добро як онтологічно вкорінену субстанцію, при цьому позбавляючи зло будь-яких онтологічних коренів. Однак відзначається, що згадана традиція зазнає різної інтерпретації у філософії кожного з вищезгаданих мислителів. |