На підставі комплексного дослідження вирішено актуальне наукове завДання, яке полягало у поліпшенні результатів лікування хворих на гострий дивертикуліт товстої кишки шляхом опрацювання показань і методу консервативної терапії та диференційованого вибору обсягу операційного втручання. 1. Дивертикульоз товстої кишки спостерігається у 33 % осіб старших 45 років, переважно у сигмоподібній кишці; його частота наростає від 11,1 % у віці менше 60 років до 42,9 % у осіб віком 75–90 років, У 18,2 % хворих дивертикули розміщуються групами. У 84,8 % осіб з дивертикульозом наявні ознаки хронічного запального процесу. Дивертикульоз ускладнюється дивертикулітом найчастіше у середньому віці, натомість у старших вікових групах ця небезпека зменшена. 2. Гострий дивертикуліт товстої кишки є відносно рідкісною формою гострої хірургічної абдомінальної патології (частота 0,28 %), однак у низки хворих характеризується важким перебігом і високою летальністю. Прогноз захворювання визначає його ускладнення. 3. Клінічна симптоматика гострого дивертикуліту товстої кишки різноманітна і залежить, здебільшого, від виявів ускладнень. Їх характер у значній мірі визначається локалізацією запально змінених дивертикулів у різних відділах контуру стінки кишки і напрямком розповсюдження процесу. До описаних у літературі (обструкційної, геморагічної, норицевої) доцільно додати перитонеальну форму (поширення запального процесу у напрямку вільної черевної порожнини), заочеревинну (поширення на заочеревинний простір), неускладнену (запальний процес залишається обмеженим ділянкою дивертикулу). 4. Основне діагностичне значення належить спеціальним методам дослідження: колоноскопії, ультрасонографії, комп’ютерній томографії, іригоскопії, лапароскопії. Ендоскопічні дослідження за відсутності спеціальних показань доцільно виконувати після затихання гострих явищ, що досягається проведенням консервативної терапії протягом 7–10 днів. Невідкладна лапароскопія показана при неможливості точно встановити характер і розповсюдження перитоніту. 5. У більшості хворих на гострий дивертикуліт товстої кишки (55,8 %) консервативна терапія спрямована на подолання інфекції, больового синдрому, порушення моторної функції кишки і дає позитивний результат. У комплексній терапії застосовуються два антибіотики широкого спектра дії, у хворих з кровотечами – гемостатична та гемотрансфузійна терапія. Більшість запальних інфільтратів (68,4 %) піддається успішному консервативному лікуванню. Завдяки опрацюванню показань до консервативної терапії хірургічна активність зменшилася від 65,4 % у 1984–1987 роках до 25 % – у 1998–2001 роках. Раціональному застосуванню методу лікування сприяє використання створеного алгоритму. 6. Хірургічне лікування показане у хворих з розповсюдженим перитонітом, абсцесами черевної порожнини та заочеревинного простору, а також кишковою непрохідністю та кровотечею, які не піддаються консервативній терапії. 7. В основу визначення операційного ризику покладено індекси формалізованих систем; при монофакторному аналізі виявлено 9 статистично істотних ознак, методом множинної регресії – дві незалежні ознаки (вік хворих більше 75 років та гнійно-каловий вміст у черевній порожнині). 8. Серед методів операції найкращий результат (найнижчу летальність – 13,0 %) забезпечує резекція ураженого сегмента товстої кишки за типом Гартмана з максимальним видаленням сигмоподібної кишки. Інші методи (зашивання перфорації дивертикулу, екстеріоризація або дренування зони ураженої кишки), супроводжуються вищою летальністю (від 27,3 до 60 %) і практично не застосовуються в останні роки. За останні чотири роки післяопераційна летальність становила 7,7 %. Причиною смерті більшості хворих були гнійні ускладнення гострого дивертикуліту товстої кишки (каловий перитоніт, наростання перитоніту, місцеві гнійні процеси). 9. Віддалені результати, вивчені у терміни від 1 до 16 років після випису, виявилися добрими і відмінними у 64,7 % оперованих і лише у 28,3 % осіб, лікованих консервативно. Загальна летальність становила 10,0 % всіх хворих на гострий дивертикуліт товстої кишки, серед них у 24,3 % оперованих і у 0,9 % неоперованих. |