У дисертаційному дослідженні розв’язується наукове завдання, яке полягає у з’ясуванні основного змісту та специфічних ознак господарсько-правового забезпечення функціонування РФП України. За результатами проведеного дослідження дисертантом зроблено такі основні висновки: 1. Існуючі на сьогодні визначення базової економіко-правової категорії «ринок» відображають лише його економічну сутність, тому автором запропонована з метою фіксації в положеннях ГКУ власна дефініція поняття «ринок», яка охоплює такі його специфічні ознаки, як суб’єкти, об’єкт, мета, механізм реалізації ринкових відносин і ціноутворення, дія економічних законів, принцип економічної свободи та необхідність державного регулювання. 2. Специфічними ознаками РФП, що характеризують його як самостійний ринковий сегмент виступають: обов’язкова наявність фінансового посередника як специфічного суб’єкта РФП, особливий об’єкт ринкових відносин – фінансова послуга, дія спеціального правового поля та функціонування конкретної системи державних регуляторів – НБУ, ДКЦПФР і ДКРФП, а також своєрідність виконуваних ним функцій. На підставі даних рис запропоновано власне визначення РФП. 3. Вирішення проблеми розмежування поля дії Закону про фінансові послуги й ЦКУ можливе шляхом поділу фінансових послуг на абсолютні та відносні. Так, абсолютні фінансові послуги є предметом регулювання Закону про фінансові послуги, а відносні – лише в тих випадках, коли вони повністю відповідають усім легально визначеним рисам фінансової послуги. У противному разі вони регулюються нормами ЦКУ. 4. Відсутність у чинному законодавстві визначення терміна «збереження реальної вартості фінансових активів» призводить до необґрунтованого розширення контрольно-наглядових повноважень державних регуляторів. У зв’язку з цим наголошується на обов’язковій фіксації визначення цієї категорії в Законі про фінансові послуги, що служитиме своєрідною гарантією законності дій з боку відповідних органів держави. Запропоновано власну дефініцію цього терміна. 5. До основних недосконалостей вітчизняного спеціалізованого законодавства, яке регулює професійну діяльність на РФП, належать: заборона надання кредитів за рахунок пенсійних активів НПФ; некоректність передбаченого в Законі про фінансові послуги розподілу контрольно-наглядової компетенції НБУ, ДКЦПФР і ДКРФП за сферами вітчизняного РФП; недостатня ефективність механізму мінімізації ризиків діяльності фінансових посередників; недосконалість ОПФ страхових компаній, довірчих товариств, ломбардів, пайових інвестиційних фондів, фактора; недоліки встановлених в законі вимог до власника капіталу фінансових посередників; складність реалізації передбаченої законодавством інвестиційної політики фінансових посередників. 6. Чинне законодавство в сфері фінансових послуг досі не містить єдиного підходу до розуміння терміна «фінансовий інструмент», чітко сформульованих його кваліфікаційних ознак. Некоректною також є фіксація в законі вичерпного переліку тих об’єктів, які слід розглядати як фінансовий інструмент. Це дозволило запропонувати удосконалене визначення цього терміна. З метою запобігання появи на РФП України нових фінансових інструментів, використання яких загрожуватиме стабільності його функціонування, вважається доцільним впровадження у законодавство розробленого автором комплексу критеріїв ефективності фінансових інструментів та процедури обов’язкового ліцензування ДКЦПФР нових видів фінансових інструментів. 7. Доцільним є розробка та прийняття правової бази з питань укладення державного контракту на поставку фінансових послуг, захисту економічної конкуренції, впровадження обов’язкових процедур стандартизації, сертифікації фінансових послуг і рейтингової оцінки усіх фінансових посередників. Актуальним є розроблення державної програми управління інноваційною діяльністю в галузі фінансових послуг. Визначено, що подальшого доопрацювання потребують процедури ліцензування професійної діяльності суб’єктів вітчизняного РФП та квотування здійснюваних ними інвестувань. 8. Сучасний механізм державного регулювання РФП України відрізняється штучним характером передбаченого в Законі про фінансові послуги розмежування сфер впливу державних регуляторів, дублюванням їх повноважень з ліцензування професійної діяльності та нез’ясованістю ситуації стосовно підконтрольності фінансових посередників тому чи іншому регуляторному органу. У зв’язку з цим запропоновано розробити та впровадити на рівні закону чіткі критерії підвідомчості фінансових посередників конкретному державному регулятору та закріпити за кожним з них вичерпний перелік операцій з фінансовими активами, здійснення яких потребує отримання ліцензії. Все більшої актуальності сьогодні набувають такі сторони регуляторної діяльності НБУ, ДКЦПФР і ДКРФП, як організація та формування нових, а також розвиток вже існуючих ринкових сегментів вітчизняного РФП, робота з інтеграції цього ринку в європейський і світовий РФП, функція моніторингу ринкових відносин. 9. Сучасними тенденціями до мегарегулювання вітчизняного РФП є наступні: поступове опанування фінансовими установами відразу декількох ринкових сегментів, створення великих фінансових груп, концентрація регулюючих функцій у діяльності ДКРФП, під егідою якої зібрано різні за своєю функціональною спрямованістю небанківські фінансові установи. Незважаючи на це, створення державного мегарегулятора у сфері РФП України на сьогодні є передчасним. Більш доцільним вважається створення певного координаційного органу, метою роботи якого буде узгодження регуляторної діяльності НБУ, ДКЦПФР і ДКРФП, що дозволить сформувати в них цілісний погляд на вітчизняний РФП. 10. З метою подолання проблеми неузгодженості деяких норм спеціальних законів з аналогічними приписами Закону про фінансові послуги пропонується: 1) внести до чинного Закону України «Про фінансовий лізинг» положення про визначення лізингових компаній як спеціальних суб’єктів надання послуг з фінансового лізингу; 2) привести у відповідність до легально визначеного терміна «фінансова послуга», який наведено в пункті 5 статті 1 Закону про фінансові послуги, тих його трактувань, які містяться у підзаконних нормативно-правових актах ДКРФП, зокрема у Листі № 347/07/1-3/1; 3) розробити уніфікований перелік підстав для ідентифікації клієнтів фінансових установ, що має знайти своє адекватне відображення в нормах базового Закону та Закону України № 249-ІV «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом». 11. Предметом подальшого наближення до європейських стандартів виступають такі положення законодавства України у сфері фінансового посередництва, як механізм гарантування банківських вкладів, процедура державного контролю за діяльністю страхових компаній, питання надання державних преференцій на страховому ринку та рівень його інформаційного забезпечення, механізм оптимального співвідношення між ризиками та дохідністю цінних паперів, питання розробки правової бази для здійснення операцій з похідними цінними паперами, процедура допуску на національний фондовий ринок іноземних цінних паперів та питання підвищення правого захисту прав споживачів фінансових послуг. |