Дослідження проблеми глобалізації в сучасному світі показало, що ще донедавна поняттям «глобалізм» позначали систему мислення, в основі якого була стурбованість щодо самого стану розгортання (загострення) глобалізаційних проблем сучасності. Глобальні проблеми мають більш-менш чітку просторово-часову та, якщо так можна сформулювати, соціально-субстрактну визначеність. Дослідження дало можливість зробити висновок, що на різних історичних етапах по-різному діє принцип домінування одного (або декількох) структурних елементів, що визначає особливість вияву глобалізаційних процесів, де своєрідну артикуляцію можуть здійснювати релігія чи культура, економіка, соціум чи політика, як це відбувається в сучасному світі. Саме ці чинники діють як синтезуючі засади, які визначають суть, напрями, інтенсивність та способи здійснення глобалізаційних процесів, а відтак, дають можливість характеризувати цей феномен не як абстрактну “світову глобалізацію”, а як конкретні вияви змісту її детермінантних основ, їх різновалентного впливу. Так, у дисертаційному дослідженні доходимо висновку, що, попри численність негативних наслідків, процеси глобалізації в сучасних умовах сприяють інтенсифікації формування самосвідомості народів, націй, держав, культур, піднесенню, реанімації, наперекір усьому, історичних традицій, норм, інтересів тощо. Сила загального впливу та уніфікації обов’язково породжує протидію – загострення локалізованих форм відстоювання принципів свого власного, особливого, неповторного життя народами, державами, культурами. Тому помилковою для України була однобічна орієнтація на лібералістську ідеологію, що переважала в американському світі у той час, як Україна природніше налаштована на сприйняття цінностей, що декларують консерватизм, або теорії сучасної європейської соціал-демократії. Дослідження дало можливість виявити та проаналізувати лінійні, некритичні, неадаптовані способи сприйняття та засвоєння світових чи європейських глобалізаційних процесів в Україні. Саме це, на наш погляд, сприяло невиправданій політизації всіх сфер життя; механічному множенню (наслідуванню) структурних елементів політичної системи, що могли б нести майже весь збережений світовий досвід; нехтуванню культурно-національними чинниками; а також неспроможності глибше усвідомити і реалізувати вектори політичних та економічних інтересів і у відносинами між державами, і у власному самостійному розв’язанні внутрішніх проблем тощо. Найвиразніше глобалізаційні перетворення виявляються в інформаційній та економічній сферах і проектуються на політичну площину, оскільки сучасну світову економіку характеризує бурхлива транснаціоналізація – на зламі тисячоліть динаміка розвитку транснаціональних корпорацій стала такою високою, що перетворила їх із об’єктів міжнародного політичного процесу на дієві й ефективні суб’єкти міжнародної політики. Від часу проголошення незалежності Україна чітко задекларувала курс на демократичні перетворення в царині політики, на без’ядерний нейтральний статус у військово-стратегічному аспекті й на впровадження ринкових відносин в економічній галузі. Однак європейську, за географічними ознаками, Україну світове співтовариство не сприймає як європейську державу, насамперед через непослідовність у формуванні й наповненні реальними повноваженнями основних компонентів політичної системи, через непрозору політику у сфері приватизації великих промислових підприємств, зрештою, через відсутність реальної свободи й законності. Основні положення дослідження достатньо представлені у чотирьох наукових працях, опублікованих за профілем дисертації: Николин І. Детермінантні основи формування інформаційного простору політики // Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку: Збірник наукових праць. Вип. 10. – Львів, 2002. – С. 186-192. Николин І. Глобалізація й Україна: економічний аспект // Вісник Львівського ун-ту. – Сер. Міжнародні відносини. – 2002. - № 7. – С. 162-169. Николин. І. Соціально-політична активність: суть та концептуальні засади // Вісник Львівського ун-ту. – Сер. Філософські науки. Вип. 4. – 2003. – С. 241-247. Николин І. Інформаційний інгредієнт політики // Актуальні проблеми державного управління: Науковий збірник. – Вип. 7. – Одеса: ОФ УАДУ, Оптімум, 2001. – С. 70-85.
|