1. Аналіз та узагальнення літератури засвідчили, що переломи кісточок гомілки належать до найбільш розповсюджених травм опорно-рухового апарату. Репозицію кісткових відламків проводять переважно оперативним шляхом з подальшою тривалою іммобілізацією, що викликає значні ускладнення і наслідки, які нерідко призводять до інвалідності. Одним з основних чинників, який підвищує якість лікування і зменшує небажані наслідки травми, є фізична реабілітація. Незважаючи на безумовно позитивний ефект від застосування різних засобів фізичної реабілітації, не завжди вдається досягти бажаного результату. Тому модернізація програм фізичної реабілітації і пошук нових її методів є актуальними. Дієвим засобом у попередженні і ліквідації морфофункціональних порушень є гідрокінезотерапія. Результати її підвищуються за умови використання, портативних механотерапевтичних пристроїв, однак технологічні параметри і режими роботи цих пристроїв не завжди дозволяють діяти диференційовано та виконувати рухи у площинах, які біомеханічно властиві гомілковостопному і піднадп’ятковому суглобам. 2. Встановлено, що у хворих після металоостеосинтезу переломів кісточок спостерігаються значні ушкодження м’язових і суглобово-зв’язкових тканин, порушення крово- і лімфообігу, які відображають: сильні болі і набряки оперованого сегмента нижньої кінцівки; суттєві зниження рухових можливостей за всіма завданнями шкали СOVS; обмеження амплітуди згинання – розгинання у травмованому гомілковостопному суглобі до 21,68±0,73% від норми та відсутність рухів у фронтальній площині; порушення температурних процесів у вигляді гіпертермічної термоасиметріїї між сегментами здорової та оперованої кінцівок, температурний градієнт якої у місці перелому склав 2,8±0,11С; зменшення моменту сили м’язів-розгиначів стопи оперованої кінцівки на 32,74±1,97%, згиначів стопи – на 34,81±2,06%, аддукторів стопи – на 41,66±2,41%, абдукторів стопи – на 39,95±2,55% порівняно з моментом сили м’язів здорової ноги. 3. Програму фізичної реабілітації для хворих після переломів кісточок ми модернізували, враховуючи характер травми, оперативного втручання, клінічного перебігу післяопераційного періоду, вік і стать хворих, використання різних форм і методів ЛФК, лікувального масажу, фізіотерапії, ортопедичних засобів та авторської методики гідрокінезотерапії із застосуванням сконструйованих гідрокінезомеханотерапевтичного пристрою і моноластів, які дозволяють диференційовано впливати на м’язово-суглобовий апарат гомілковостопного зчленування. Її особливістю було виконання таких фізичних вправ: автопасивних, активних полегшених за допомогою гідрокінезомеханотерапевтичного пристрою, активних з використанням моноластів, тракції; застосування гідромасажу у ванні “Релакс” і дозованої ходьби у басейні з різним рівнем занурення. 4. Встановлено, що під впливом розробленої авторської методики гідрокінезотерапії у програмі фізичної реабілітації із застосуванням гідрокінезомеханотерапевтичного пристрою та моноластів у хворих основної групи відбулися більш виражені, порівняно з хворими групи порівняння, позитивні зміни: легкі больові відчуття за шкалою VAS виникали під час тривалої ходьби або обтяжень у 15 хворих (51,72±6,61%) основної групи, тоді як у групі порівняння на них скаржився 21 хворий (75,0±5,73%); різниця обводових розмірів між оперованою і здоровою кінцівкою на рівні сегмента ГСС становила 0,4±0,04 см, нижньої третини гомілки – 0,3±0,03 см, середньої третини гомілки – -0,17±0,03 см, а у хворих групи порівняння – відповідно 1±0,04, 0,8±0,03 та -0,74±0,03 см, що вказує на факт більшого зменшення набряків і гіпотрофії м’язів у перших, ніж у других (р<0,001); сумарні показники тестувань рухових можливостей за шкалою СOVS в основній групі становили 82,96±0,03 бала, що вище, ніж у групі порівняння – 80,42±0,24 бала (р<0,001), причому у перших швидше та якісніше відновився стереотип правильної ходьби, зникла потреба в користуванні допоміжними засобами опори під час пересування, а у других показники ходьби на швидкість і витривалість були меншими, ніж у хворих основної групи. 5. Амплітуда активних рухів у гомілковостопному і піднадп’ятковому суглобах оперованої кінцівки наблизилася до норми в обох групах, однак кількість хворих основної групи, яким удалося до кінця курсу реабілітації практично повністю відновити рухливість, була у 1,2 рази більшою, ніж у групі порівняння.
У перших обсяг рухів згинання становив 88,07±1,89% від норми, розгинання – 95,23±2,47%, інверсії – 92,24±1,2%, еверсії – 92,69±2,5%; у других – відповідно 82,29±1,82, 79,25±2,31, 81,8±1,96 та 70,79±3,92% від норми. 6. Моніторинг показників температурного градієнта показав нормалізацію температурних процесів на тильній поверхні стопи оперованої кінцівки у хворих обох груп і не виявив достовірної різниці цих показників. Однак температурний градієнт термоасиметрії між сегментами здорової та оперованої кінцівок у хворих основної групи в місці перелому становив 0,08±0,02С, у середній третині
гомілки – 0,05±0,02С; у хворих групи порівняння – відповідно 0,55±0,05 та
-0,33±0,05С, де різниця показників статистично достовірна (р<0,001). Це свідчить про кращий стан трофічних і регенеративних процесів у хворих основної групи. 7. Загальний приріст моментів сили окремих груп м’язів у хворих основної групи становив для м’язів-розгиначів стопи 6,4±0,23 Нм, м’язів-згиначів стопи – 6,03±0,34 Нм, м’язів-аддукторів стопи – 5,93±0,27 Нм, м’язів-абдукторів стопи – 4,65±0,3 Нм, що наблизилося до показників сили здорової кінцівки. Не такий значний загальний приріст моментів сили м’язів був у хворих групи порівняння, де він склав для м’язів-розгиначів стопи 3,31±0,16 Нм, м’язів-згиначів стопи – 4,89±0,21 Нм, м’язів-аддукторів стопи – 3,06±0,15 Нм та м’язів-абдукторів стопи – 3,81±0,17 Нм, що вказує на меншу ефективність загальноприйнятої методики гідрокінезотерапії. 8. Порівняльний аналіз проведених досліджень в основній групі і групі порівняння показав, що авторська методика гідрокінезотерапії у програмі фізичної реабілітації із застосуванням гідрокінезомеханотерапевтичного пристрою та моноластів для хворих після переломів кісточок має певні переваги над загальноприйнятими. У хворих основної групи раніше зникали біль, набряки, повніше відновилася амплітуда рухів, сила м’язів, опороздатність, якість ходьби та рідше спостерігалися ускладнення. Все це дозволило зменшити терміни непрацездатності на 17,3±2,5 дня і раніше розпочати професійну діяльність. Ефективність запропонованої методики гідрокінезотерапії і позитивні результати апробації на практиці дозволяють рекомендувати її до використання в системі фізичної реабілітації хворих після переломів кісточок. Проведене дослідження не претендує на вичерпне висвітлення всіх аспектів фізичної реабілітації хворих після переломів кісточок. Подальшого вивчення потребує така проблема, як застосування гідрокінезотерапії в системі фізичної реабілітації хворих, які мають ускладнення і не досягли бажаних результатів комплексного лікування після ушкоджень гомілковостопного суглоба. |
