В результаті проведеного аналізу мета дослідження - розробка системи теоретико-методологічних положень і методичних прийомів оцінки екологічних ситуацій на географічній основі з апробацією їх на прикладі геосистем Криму – виконана. Це виявилося можливим у результаті реалізації наступних задач дослідження: 1.Детально і на новому рівні розкрите поняття «екологічна ситуація». Екологічна ситуація включає розгляд системи відносин трьох блоків: природних геосистем, людини (суспільства) і техносфери. Кожна з них виступає одночасно і суб'єктом і об'єктом оцінювання. Таким чином, для розкриття екологічної ситуації необхідний аналіз територіальної сукупності станів природних, квазиприродных і техногенних геосистем, розглянутої з декількох точок зору. В основі оцінки екологічних ситуацій на рівні регіонів і мікрорегіонів знаходиться поняття геоекологічної норми - оптимальне територіальне сполучення природних і квазиприродних геосистем і геотехнічних систем, що забезпечують екологічну регуляцію, досягнення економічних і соціальних благ. 2.У роботі ключове місце займає поняття «географічні основи». Під ними розуміється сукупність знань про геосистеми, що виступають просторовим базисом процесів взаємодії природних об'єктів, людини і техногенних систем. Тому розуміння процесів, що відбуваються в їхніх межах, є фундаментальним базисом для оцінки ситуації. Структура взаємодій у геосистемах визначає характер взаємодії суб'єктів і об'єктів, у першу чергу природи, суспільства і техніки. На прикладі регіону (Крим у цілому), мікрорегіонів і локальних ділянок розкриті закономірності ландшафтної структури як основи для визначення операційних територіальних одиниць, необхідних для збору первинної інформації, її просторової і тимчасової інтерполяції й екстраполяції. 3. Норми ландшафтних систем виступили основою для оцінки геоекологічних ситуацій, завдяки чому розроблена нова система оцінки екологічних ситуацій. При цьому враховувалася територіальна структура станів геосистем, розмежовувалися критерії оцінки різних просторових і тимчасових рівнів, враховувалися різні суб'єкти оцінювання і різних типів антропогенної діяльності, динамічні характеристики ситуації. 4. На базі зробленої оцінки виявилося можливим показати шлях удосконалювання екологічного моніторингу і територіального керування. 5. Розкрито поняття екологічного простору, показано, що він формується сукупністю місцедій суб'єкту. 6. Розмежовано регіональний (на рівні усього Криму), мікрорегіональний і локальний підходи. Визначено методичні розходження, необхідні при оцінці ситуації на територіях, що виконують різне функціональне призначення: селітебне, рекреаційне, сільськогосподарське, заповідне й ін. Рішення названих задач стало можливим на основі використання теоретичних і методологічних положень в області географії і геоекології: ландшафтної ієрархії, принципів просторової і тимчасової некомутативності і поліструктурності геосистем, правила ланцюгових реакцій, законів квантитативної компенсації, стійкості геосистем. У роботі використовувалися статистичні методи, методи просторового аналізу, геоінформаційні технології і технології комп'ютерного моделювання. У результаті виявилося можливим довести наступні положення: 1. Екологічний простір кожного суб'єкта включає в межах розглянутої території сукупність просторово-тимчасових місцедій відповідно до траєкторій діяльності суб'єктів. У кожного суб'єкта існує свій ефективний екологічний простір-час. 2. Як вихідні показники при оцінці екологічних ситуацій виступають не тільки норми суб'єктів і об'єктів, але і територіальна геоекологічна норма – визначене співвідношення природних, природно-антропогенних і техногенних систем, що забезпечують екологічний баланс. 3. Оцінка екологічних ситуацій має багатомірний характер: а) необхідно сполучити абсолютні і відносні оцінки – у першому випадку всі території оцінюються за єдиною схемою, у другому – крапкою відліку виступають вимоги, пропоновані до території з позиції виконуваних нею функцій; б) оцінка екологічної ситуації повинна вироблятися при обліку двох показників: 1)по відхиленню від норми по деградації і забрудненню; 2)по відхиленню від норми за територіальною структурою й організацією. 4. Ступінь наближення до верхньої межі припустимих змін є таким же необхідним показником екологічного стану геосистеми, як і відхилення геосистеми від норми. Відстань від норми до межі припустимих змін пропорційно стійкості геосистем. 5. Облік закономірностей структури і функціонування геосистем дозво ляє більш глибоко й об'єктивно оцінювати екологічні ситуації. Закон іерархичності геосистем (і зв'язані з ним розходження в структурі геосистем різного просторового масштабу) показує необхідності на кожному просторовому рівні - елементарному, мікрорегіональному, регіональному і т.д. - використовувати різні алгоритми і набори показників для оцінювання. 6. З законів тимчасової динаміки географічних систем установлюється необхідність використання різного набору показників при зміні тимчасового масштабу. 7. З принципу просторової некомутативності випливає, що екологічний стан геосистем міняється при зміні характеру чергування елементів геосистем більш дрібного рангу. З принципу тимчасової некомутативності випливає, що екологічна ситуація залежить від характеру чергування подій у часі. У цілому екологічна ситуація залежить від просторово-тимчасової структури місцедій. 8. Инерціонність ландшафтних систем націлює на необхідність розуміння того, що відгук (реакція) ландшафту запізнюється стосовно впливу. Багато характеристик екологічного стану є наслідком давно минулих подій. Отже, необхідно розмежовувати сучасні й успадковані елементи ситуацій. Розроблена методика дозволяє робити комплексну оцінку геоекологічних ситуацій по сімох основних групах показників: характер геоекологічного простору, територіальна структура природних і техногенних геосистем, рівень відхилення антропогенних ландшафтів від норми, рівень забруднення ландшафтів, динамічні характеристики, оцінка ландшафтів для різних видів виробничої діяльності, оцінка потенційної небезпеки. | 