У дисертації розкрито сутність гендерної паритетності в державному управлінні, запропоновано шляхи її впровадження в Україні на основі здійсненого теоретичного узагальнення закономірностей і тенденцій розвитку гендерної політики у світовій практиці, що відображено в наступних концептуальних положеннях: 1. Історико-теоретичний аналіз суспільного статусу жінок і їх ролі в процесі державотворення, а також базових засад концепцій владних відносин показав, що розглянуті підходи до оцінки принципу гендерної диференціації мають дещо однобокий характер, що свідчить про методологічну незавершеність окресленої проблематики у галузі науки “державне управління” і створює необхідні передумови для її ґрунтовного дослідження. 2. Нова парадигма владних відносин з урахуванням гендерного компоненту почала формуватись у ХХ столітті. У той час, як традиційна політична наука розцінювала жінок тільки як об’єкт владних відносин, нові фундаментальні дослідження доводили необхідність подолання стереотипів меншовартості жінок, що, у свою чергу, стало імпульсом для розробки теоретико-методологічних і організаційно-правових засад гендерної паритетності в державному управлінні, що має особливе значення для реалізації адміністративної реформи в Україні. У сучасних концепціях гендерних досліджень ставлення до влади є ключовим при визначенні нормативних репрезентацій суб’єкта. Якщо йдеться про патріархальну модель світу з фіксованим розподілом статусних функцій, то вважається за можливе припустити, що гендерний аналіз буде використаний при аналітиці державних структур, державної служби, які з погляду традиційної соціумної моделі порушують вже сформований у багатьох країнах світу принцип справедливого розподілу влади. 3. Проблема гендерної ідентичності в управлінській сфері визначається принциповою новизною, знаходиться на перетині пізнавальних інтересів наукової галузі "державне управління", політології, соціології, філософії, психології, інших дисциплін, що зумовлює потребу нетрадиційних підходів до її дослідження. Необхідним є визначення сутності гендерної паритетності в державному управлінні з позиції синергетики, біосоціальної концепції статі, створює теоретико-методологічну основу для з’ясування питань щодо співвідношення об’єктивного й суб’єктивного в процесі формування державної політики рівних прав і можливостей. 4. Узагальнення зарубіжного досвіду реалізації державної політики рівних прав жінок та чоловіків дає підстави стверджувати, що країни розвиненої демократії та міжнародні організації вживають послідовні заходи щодо подолання низької репрезентації жінок у прийнятті політичних, соціально-економічних рішень на державному рівні та у приватному секторі. А саме, запроваджуються спеціальні стратегії щодо законодавчої підтримки гендерного балансу у владних структурах усіх рівнів: квотування та моніторинг реалізації рівних прав і можливостей. Створено спеціальні державні органи і структури, міжнародні інституцій, які забезпечують послідовність цих заходів і їхню інформаційну підтримку. Найбільш успішний досвід впровадження гендерної збалансованості в державному управлінні демонструють країни Скандинавії, Канада. Необхідним є продовження фундаментальних досліджень та моніторінгу участі жінок у процесі прийняття рішень. 5. Демократичні перетворення в Україні стали добрим підгрунтям для підвищення статусу жінки в суспільстві, але якщо у західному суспільстві розвиток демократії пов’язується з розширенням участі жінок у процесі вироблення та прийняття управлінських рішень, руйнацією негативних стереотипів щодо повноправної участі жінок в державному управлінні, то в Україні спостерігається розвиток протилежних західній практиці тенденцій, незважаючи на те, що на рівні законодавчо-правової бази декларується рівність можливостей для усіх соціальних і демографічних груп населення при участі у політичному житті, право обирати та бути обраними. Гендерні диспропорції в центральних та місцевих органах влади сучасної України є яскравим прикладом порушення гендерної паритетності у владних структурах. Отже доцільним є введення нової парадигми гендерної паритетності в державному управлінні. Потрібні цілеспрямовані заходи щодо конкретного застосування принципу гендерної паритетності в управлінській сфері. 6. Дисертаційне дослідження доводить, що значними перешкодами можна назвати традиційний характер роботи багатьох політичних партій і державних структур, їх організаційну культуру, неспроможність сприяти професійному розвитку жінок; дискримінаційні підходи й практику, подвіна завантаженність, значні витрати на здобуття посади в політиці та перебування в ній. Тому пропонуються заходи щодо їх подолання: надання можливісті підвищити свій професійний рівень на систематичній основі; необхідність розширення знань з правових питань; набуття необхідних умінь і навичок соціально-емоційного міжособистого спілкування; введення гнучких графіків роботи як чоловіків, так і жінок для поєднання професійних і сімейних, батьківських обов’язків. 7. Для забезпечення успіху адміністративної реформи необхідно більш активно реалізувати заходи, зазначені в Пекінській платформі дій стосовно досягнення рівного представництва чоловіків і жінок у державних і владних структурах. Потребує невідкладного опрацювання механізм суттєвого збільшення кількості жінок (за необхідності – шляхом квотування) на всіх державних посадах. Необхідно створити координаційну раду з питань гендерної паритетності в українському суспільстві при Кабінеті Міністрів України, до якої б входили представники законодавчої, виконавчої, судової влади, громадських і політичних об’єднань, бізнесових структур, ЗМІ. Потребує реформування нинішня вертикаль виконавчої влади, стосовно забезпечення політики гендерної рівності в суспільстві, зокрема, в органах управління. 8. Проведене дослідження підтвердило покладену в його основу гіпотезу. Рівень залучення жінок України до державного управління на сучасному етапі не відповідає їхньому місцю і ролі в економічному, соціальному, духовному розвитку суспільства. Зміст державно-управлінських відносин, організаційно-функціональна структура державного управління в країнах розвиненої демократії, значною мірою залежать від збалансованої участі чоловіків і жінок у процесі державного будівництва, максимального використання жіночого інтелектуального й морально-психологічного потенціалу в процесі вироблення рішень. Досягнення гендерної паритетності в державно-управлінській сфері матиме суттєвий вплив передусім на розвиток громадянського суспільства, а також на такі напрями адміністративної реформи як оптимізація державного управління, гуманізація управлінських рішень, удосконалення кадрової політики з урахуванням гендерної компоненти, підвищення професійної культури взаємовідносин в управлінській сфері покращанню морально-психологічного клімату в колективах державних службовців, підвищенню загальної культури в управлінській сфері. Державна професійна служба в Україні знаходиться у стадії реформування. Щоб залучити до участі в процесі вироблення й прийняття управлінських і політичних рішень представників жіночої соціальної групи, потрібен час і грунтовна робота з розробки механізмів управління на всіх рівнях державної влади, здатної забезпечити ефективність управління. |
