У дисертаційній роботі здійснено теоретичне узагальнення та запропоновано нове розв’язання наукового завдання – визначення характеру та напрямів гармонізації монетарних політик країн-учасниць Європейського Союзу в ході реалізації їх розширювальної стратегії та створення серед держав-учасниць економічного і монетарного союзу – вищої на сьогоднішній день форми економічної інтеграції. На основі дослідження головних сутнісних характеристик системної трансформації монетарних моделей держав ЄС, аплікантів на вступ та учасників зони євро автором сформульовано кілька висновків теоретичного та практичного характеру щодо обґрунтування системи конвергентних механізмів та інструментів монетарного зближення в Євросоюзі: 1. Теоретичними витоками сучасного монетаризму слід уважати появу в другій половині ХХ ст. неокласичної теорії, неокласичного синтезу, посткейнсіанської макроекономіки, теорії ендогенної грошової маси та теорії ділових циклів, яка базується на гіпотезі фінансової нестабільності. Європейський монетаризм сформувався як під впливом основних постулатів монетарної теорії М.Фрідмена, так і завдяки імплементації фундаментальних положень праць його європейського послідовника У.Уолтерса, теорії «раціональних очікувань» М.Мінфорда та «міжнародного монетаризму» Т.Бернса. Ключова відмінність європейського монетаризму від його американського аналогу полягає в тому, що через монетарну політику в ЄС досягається сталість цін, доступність масових товарів та послуг широким верствам населення за умов високої відкритості економіки. До числа специфічних «європейських» елементів сучасного монетаризму слід віднести більш високу, ніж у США, частку ВВП, що перерозподіляється через бюджет; менші рівні інфляції; вищий рівень безробіття; значний фіскальний тиск; внутрішні обмеження підприємництва, що пов’язані з формуванням спільних політик; більш складну систему регулювання валютних курсів. Розробка механізмів та інструментів монетарної політики великого інтеграційного угруповання передбачає її гармонізацію на наднаціональному та національному рівнях, котру слід розуміти як стадійний (поетапний) процес конвергенції індикативної бази, регулювання макропропорцій, коінтеграції країнових і міждержавних інституцій, яким делегуються надзвичайні валютні повноваження з метою забезпечення сталості грошово-кредитної системи та посилення її глобальної конкурентоспроможності. 2. Методологічною базою європейського монетаризму є теорія оптимальних валютних зон. Основні властивості ОВЗ такі: мобільність трудових ресурсів та інших факторів виробництва, цінова та дохідна еластичність, відкритість економіки, висока диверсифікація виробництва та споживання, зіставність у темпах інфляції, інтеграція фіскальних систем. Трансформація теорії ОВЗ проходила в чотири етапи (фази): започаткування (кінець 60 – поч. 70-х років ХХ ст.), який характеризувався першими спробами аналізу оптимальних кордонів валютної зони, кінцевих здобутків та втрат національних економік від участі у валютному союзі; становлення (поч. 70-х – середина 80-х рр.), коли відбувалася диверсифікація досліджень теоретичних засад у сфері ОВЗ та аналіз їх властивостей, дослідження «симетричності шоків» національних економік при формуванні єдиної валютної зони, теоретичне обґрунтування ідеї створення валютного союзу; етап емпіричних досліджень (середина 80-х – поч. 90-х рр.), характеризувався відмовою від монетарної автономності, дослідженням переваг ефекту зменшення трансакційних витрат у межах валютного союзу; одержання практичних здобутків (розпочався у середині 90-х років і триває досі), на якому відбувалося формування критеріальної основи створення валютної зони, застосування теорії ігор та наднаціональне інституціювання. Основними напрямами методологічної ідентифікації ОВЗ є шоки виробництва, зменшення трансакційних витрат, можливість переміщення робочої сили між країнами та оцінка рівня її мобільності, виявлення кореляційного зв’язку на блага, які вироблені в різних державах. Формалізовані підходи Т.Бейомі, П.Кенена та інших дозволяють кількісно оцінити той приріст багатства, що його може отримати певний регіон від участі у валютному союзі. Оскільки загальний обмінний курс угруповання повинен дорівнювати середній величині економічних шоків членів союзу, то ситуація, коли ступінь диверсифікованості виробництва зростає знижує дисперсію зовнішнього обмінного курсу, а це, в свою чергу, веде до зменшення витрат усього об’єднання через те, що держави-члени, які створюють союз, зазнаватимуть впливу менших економічних шоків з боку інших учасників. 3. Формування нової монетарної моделі ЄС проходило поетапно і передбачало запровадження у 1970-х – поч. 1980-х рр. так званого плану Вернера, який передбачав уніфікацію валютної, податкової, бюджетної та кредитної політик, створення наднаціональних органів регулювання, жорстке фіксування паритетів європейських валют. Запровадження системи узгоджених коливань західноєвропейських валют у межах ±2,25%, формування 1979 року європейської валютної системи та імплементації екю дозволили підготувати підґрунтя для введення євро, що передбачало повну лібералізацію руху капіталу та валютних операцій, запровадження європейського валютного інституту, конвергенцію монетарних показників та запровадження спільних механізмів та інструментів регулювання. Основою монетарного зближення в ЄС виступають Маастрихтські критерії, економічний сенс яких полягає в організації кооперативного вирішення системної гри, в якій, з одного боку, беруть участь держави, що мають високий рівень валютної стабільності та висловлюють певну стурбованість стосовно можливої втрати контролю над темпами інфляції та дисбалансу монетарної системи країни, з другого – країни, які бажають досягти монетарної збалансованості найменш витратним для себе способом за рахунок більш стабільних та розвинутих економік держав першої групи. Разом з тим Маастрихтські критерії мають чітко виражений політичний характер, що відокремлює стратегію вступу країни до ЄС від входження до зони євро. Основними функціями Маастрихтських критеріїв є забезпечення валютної конвергенції, координація процесів реального зближення, створення та підтримка репутації ЕМС. 4. Розширення Європейського Союзу 2004 року вселило надії нових країн-членів (агентів) на швидку інтеграцію з державами-принципалами. Проте близькі до монетарних критеріїв індикатори економічного стану більшості держав ЦСЄ не дозволили їм увійти до монетарного союзу, як це планувалося, 1 січня 2007 р. Винятком є Словенія, системна (із середини 90-х років) трансформація економіки якої вивела цю державу в число лідерів ЦСЄ, а вже на момент приєднання до монетарного союзу країна мала такі макроекономічні показники (рівень інфляції, ВВП на душу населення, рівень безробіття тощо), які забезпечили їй суттєві монетарні переваги. Проведене моделювання з використанням імітаційних ігрових технологій (гра за Нешем, рівновага за Стакелбергом тощо) дозволяють спрогнозувати, що за збереження наявних в ЄС соціально-економічних тенденцій процес розширення єврозони за рахунок коінтеграції інших держав ЦСЄ може стати реальним лише у 2008-2011 рр. Механізми та інструменти ЄЦБ, що існують сьогодні, як правило, жорстко блокують намагання урядів країн-учасниць розв’язати проблеми державного бюджету кейнсіанськими заходами, адже функції емісії євро, регулювання процентних ставок, а отже, попиту і пропонування грошей передані до центрального банку. Разом з тим спроби вплинути на цей процес з вигідними для себе наслідками з боку фундаторів ЄС Франції і Німеччини, що відбувались у зоні євро після 2002 р., дають підстави вважати, що протягом періоду рецесії економіки такі дії можуть повторюватися не один раз. Натомість, у разі приєднання нових держав до монетарного союзу системні вимоги з боку ЄЦБ можуть перевищувати «нормативні маастрихтські вимоги» у тих пунктах, які жорстко не фіксують досягнутих рівнів конвергенції. 5. Модель соціальних компенсацій в ЄС загалом і в зоні євро зокрема базується на використанні механізмів та інструментів наднаціональних структур, національних і регіональних програм розвитку, головними цілями яких є фінансування освітніх програм, перенавчання безробітних, розвиток культури, обмінів тощо, проте така диверсифікація далеко не завжди сприяє цілісності здійснених заходів та визначенню їх пріоритетності. У 2000-2006 рр. в Євросоюзі спостерігалось явище «хронічного донорства» з боку країн-лідерів, що викликало незадоволення платників податків у них. Нові концептуальні позиції, що сформульовані на період 2007-2013 рр. передбачають перехід Європейського Союзу до селективної моделі фінансування соціальних програм та відмови від політики «соціального демпінгу» в ЄС, яка домінувала в ньому протягом останніх п’ятнадцяти років. Незважаючи на те що головною метою монетарної політики ЄС є стабільність цін, фактичне створення ЕМС призвело до такої ситуації, коли вигравали ті держави, де рівень доходів є вищим. Основними чинниками приєднання до монетарного Союзу є: узяття на себе політичного зобов’язання ввести євро; внутрішнє переконання країн-аплікантів у тому, що вони не гірше за «старих» членів ЄС виконують критерії оптимальної валютної зони; відсутність інших привабливих альтернатив запровадженню нової валюти; обмеженість фінансових можливостей старих учасників ЄС профінансувати перехідні процеси в ЦСЄ; наявність у нових учасників ЄС блокувального пакета в Раді економічного і фінансового комітету; суттєве зниження трансакційних витрат, яке несе запровадження спільної грошової одиниці. Сучасна стратегія вступу країни-члена ЄС до зони євро складається з трьох етапів: довступного періоду, що включає реалізацію структурних реформ та рекомендації ЄЦБ щодо орієнтації на євро; адаптаційної фази після приєднання до ЄС, яка передбачає повну валютну гармонізацію; необхідного (мінімум два роки) досвіду успішної участі в механізмі обмінних курсів. Важливим також є досягнення рівнів номінальної конвергенції, делегування повноважень ЄЦБ та виконання вимог, що містяться в зауваженнях експертів євроструктур, які нерідко є надмірними. 6. Процес зближення України з Євросоюзом у монетарній та фінансовій сфері є важливим фактором системної конвергенції їхніх господарств, що врешті-решт максимально стимулюватиме економічну і соціальну самоідентифікацію нашої держави в спільному європейському економічному просторі. Сучасна вітчизняна монетарна модель має цілу низку специфічних позицій, серед яких – довша депресивна стадія трансформаційного процесу, що тривала фактично десять років, тимчасом як у більшості країн ЦСЄ вона не перевищувала 3–4 років; надзвичайно високі рівні інфляції в 1992-1996 рр.; суттєвий вплив російської фінансової кризи 1998 р.; криза неплатежів 90-х років; запровадження напівкримінальних схем руху грошей; швидка доларизація економіки; недооцінка національної валюти, яка становить від 53% до 74% її курсової вартості; повільне наближення України до критеріїв ОВЗ. 7. Моделювання можливої монетарної конвергенції України до ЄС-27 за Маастрихтськими критеріями яскраво довело, що номінально наша держава активно наближається до відповідності їм, зменшуючи рівні інфляції, довгострокову процентну ставку та стабілізуючи державний борг. За умов збереження наявних позитивних тенденцій монетарного зближення Україна могла б досягти індикативного рівня зазначених раніше критеріїв уже у 2010-2011 рр. Протягом останніх п’яти років з’явилася тенденція до зближення української гривні з євро та англійським фунтом стерлінгів, між якими існує відповідний зв’язок, зумовлений ефективною дією МОК. Побудовані лінійні апроксимації української гривні до долара США, євро та інших валют дозволяють стверджувати, що найбільш тісним виявився курс на зближення з євро, що свідчить про тенденцію до зниження доларизації економіки та скорочення питомої ваги трансакцій за лінією євро–гривня–долар США. Дальше зближення монетарних політик України та ЄС з перспективою їх можливої гармонізації залежить насамперед від необхідності переходу країни від етапу лібералізації до інституційних та структурних змін, що передбачає існування гнучкої неокейнсіанської моделі зі стратегічною метою диверсифікації економічного зростання, тактичними цілями підтримки стабільності процентних ставок, стимулювання інвестицій та розширення кредитних можливостей комерційних банків. Важливим елементом монетарної стабільності в Україні є застосування чітко узгодженого механізму монетарної трансмісії, що включає канали процентних ставок, обмінний курс, q Тобіна, канали банківського кредитування, балансові канали фірм, балансові канали домогосподарств, а також систему блокування негативної дії фінансових криз. |