Дослідження проблем самоорганізації і гармонічного розвитку еволюційної динаміки містобудівних систем дозволили запропонувати низку принципових положень, що окреслюють концептуальні основи і понятійний апарат ще не до кінця сформованого, але потенційно існуючого в окремих працях, нового напряму містобудівної теорії - урбосинергетики, - де вивчається природний і неспотворений, сталий і прогресивний, безперервний і домірний характер еволюції містобудівних систем. 1. Аналіз сучасного стану містобудівної теорії засвідчив, що цей напрям знаходиться під впливом доктрини глобального еволюціонізму, сутність якої полягає в уявленнях про самоорганізований і гармонічний характер еволюції систем різної природи. Недостатня дослідженність динаміки містобудівних систем пояснюються відокремленістю і незначною кількістю теоретичних робіт, де присутні цілісні уявлення про взаємодію різних видів генезисних перетворень. Установлено, що узгодження різних видів і принципів цих перетворень, які утворюють ядро доктрини глобального еволюціонізму, можуть знайти ефективне використання в дослідженнях процесів самоорганізації і гармонічного розвитку містобудівних систем. Ці еволюційні процеси виявляються у взаємодії сталого розвитку територіально-планувальної самоорганізації містобудівних форм, прогресивного розвитку структурно-функціональної самоорганізації містобудівної діяльності, безперервного розвитку просторово-часової самоорганізації містобудівної еволюції і домірного розвитку ступінчато-рівневої самоорганізації еволюційної динаміки відповідних видів генезисних перетворень. Системологічний підхід, який охоплює традиційні і нові системно-структурні, системно-цілісні, системно-організаційні і системно-ціннісні підходи і методи, реалізовано в ході аналізу і синтезу матеріальних, рушійних, формальних і цільових причин і наслідків самоорганізації і гармонічного розвитку. Ці причини у загальнонауковому аспекті відповідно уособлюють об’єкт, суб’єкт, предмет і концепт теорії, а в методологічному плані характеризують описову, пояснювальну, узагальнюючу і прогностичну функції урбосинергетики. 2. У ході дослідження процесів сталого розвитку територіально-планувальної самоорганізації описано новий динамічний об’єкт урбосинергетики – морфогенез містобудівних форм міського планування, - який набуває цілісного характеру завдяки упорядкованій послідовності стадій зросту планувальної тканини, серій змін планувальних каркасів, рівнів розвитку планувальних ландшафтів і еволюційних градацій планувальної оболонки міста. 3. Структурогенезний зв’язок між витратами і накопиченнями внутрішніх резервів містобудівної діяльності, їх співвимірювання стало основою для розробки критерію ефективності і економічності. "Максимінова" форма критерію пояснює прогресивний розвиток структурно-функціональної самоорганізації містобудівної діяльності з позицій поступового переходу від оптимальних до аномальних режимів функціонування, коли досягається кінцева мета еволюції - утворення ефективних ліній поведінки населення і відповідних планувальних форм, здатних виконувати максимальний обсяг корисної роботи. Встановлено, що динаміка найбільш вагомого показника ефективності - транспортно-пішохідної роботи - у статистично узагальненому кількісному образі "ідеального планування" прагне відтворити прогресійну динаміку гармонічного ряду взаємопроникаючих подібностей і "золотої пропорціі", як свідчення об’єктивно існуючої тенденції гармонічного розвитку конкретних планувальних форм і структур. 4. Установлення пропорційних співвідношень між простором і часом, між їх диференціацією та інтеграцією характеризують сутність безперервного розвитку просторово-часової самоорганізації тектогенезу містобудівної еволюції і предметну площину урбосинергетичних досліджень. Необхідність теоретичного обґрунтування тектонічної будови еволюційних процесів обумовило розробку оригінальної моделі багатовимірного простору-часу урбосфери, яка стала індикатором виявлення фазового, періодичного, циклічного і круговоротного характеру картини, панорами, світу і природи розгортання форм, структур, організацій і закономірностей містобудівних систем. Кількісні параметри фаз, періодів, циклів і круговоротів в узагальнено-ідеалізованій моделі дозволили провести порівняльний аналіз історичного розвитку містобудівних епох, культур і стилів. 5. Прогностична функція і концепт урбосинергетичних досліджень реалізуються завдяки системно-ціннісному підходу, який у більшій мірі відповідає вирішенню проблем виявлення механізмів і закономірностей домірного розвитку еволюційної динаміки: інваріантності і калейдоскопічності походження містобудівних форм, екстремальності і компенсованості структурних перетворень містобудівної діяльності, ієрархічності і пропорційності тектонічної будови містобудівної еволюції, комплементарності і континуальності еволюційної динаміки. Ці діалектичні механізми і закономірності, що окреслюють загальні тенденції і цінності самоорганізації і гармонічного розвитку, стають конкретною основою для визначення, оцінки, діагностування і прогнозування минулих, теперішніх і майбутніх станів, етапів і напрямів розгортання еволюційної динаміки містобудівних систем. Містобудівна система – це складний об’єкт, у середовищі якого в процесах самоорганізації і гармонічного розвитку різних видів генезисних перетворень співіснують і взаємодіють досконалі і оптимально адаптовані один до одного містобудівні форми, структури містобудівної діяльності, просторово-часова організація містобудівної еволюції і закономірності еволюційної динаміки. 6. Цілісність уявленням про самоорганізацію і гармонічний розвиток надають системологічні принципи повноти сторін, сумірності ступенів, спадкоємності рівнів і контекстуальності рядів еволюційного саморозвитку містобудівних систем. На основі цих принципів виділені окремі специфічні і відносно самостійні напрями теоретичних досліджень - динаміка, прагматика, тектоніка і прогностика, - які в сукупності утворюють надійні концептуальні засади розвитку урбосинергетики - теорії гармонічної самоорганізації глибоко адаптованих і досконалих містобудівних систем. З позицій урбосинергетики самоорганізація і гармонічний розвиток визначаються як природна узгодженість і взаємна відповідність системогенезних перетворень, що відбуваються у єдиному багатовимірному просторі-часі взаємного пристосування містобудівних форм, містобудівної діяльності, містобудівної еволюції й еволюційної динаміки у відповідності з принципами, у результаті природної і ненасильницької реалізації яких виникає, розгортається і відтворюється пропорційність взаємопроникаючих подібностей сторін, ступенів, рівнів і рядів сталого і прогресивного, безперервного і домірного саморозвитку містобудівних систем . 7. Труднощі сучасного етапу становлення і розвитку урбосинергетики пов’язані з необхідністю подальшого удосконалення понятійного апарату теорії, методології системологічного аналізу і синтезу кількісно-якісних показників і характеристик еволюціонуючих містобудівних систем у напрямах: розширення діапазону емпіричних досліджень процесів самоорганізації і гармонічного розвитку; пошуку і впровадження нових евристичних методів в експериментальному моделюванні; розгортання історичних досліджень динаміки містобудівної еволюції; поглиблення соціально-психологічних досліджень ментальності поведінки всіх учасників містобудівної діяльності; підвищення ролі філософського обґрунтування синергетичних основ урбосферної еволюції як фрагменту ноосфери. 8. Часткова реалізація деяких з цих напрямів дозволило впровадити висновки і результати дисертаційної роботи в масштабні містобудівні проекти і прогнози, у прикладні наукові дослідження і навчальний процес, у підготовку фахівців вищого рівня кваліфікації. Впровадження результатів дисертації буде сприяти подальшому розвитку фундаментальних і прикладних досліджень у містобудівній теорії, удосконаленню практики містобудівного проектування і прогнозування, підвищенню ефективності та економічності, цілісності та ціннісності, а в кінцевому рахунку, – гармонічності міського середовища, що оточує Людину міську (Homo urbnus). |
