У дисертації на підставі аналізу чинного законодавства, практики його реалізації, проекту Трудового кодексу України зроблено теоретичне узагальнення і по-новому вирішено теоретичне завдання, що полягає у визначенні основних правових категорій та формулюванні науково-практичних рекомендацій, спрямованих на удосконалення правових гарантій трудових прав працівників. 1. Юридичні гарантії відіграють службову роль щодо прав та обов’язків, які складають ядро правового статусу особи. Таким чином, вони забезпечують ефективне їх функціонування, впливають на їх обсяг. Сутність гарантій полягає у забезпеченні здійснення прав і виконання обов’язків та встановлення ефективного механізму їх захисту і охорони. 2. Для ґрунтовнішої класифікації юридичні гарантії доцільно розподілити на два види: загально-правові та спеціалізовані. 3. До загально-правових гарантій доцільно віднести гарантії, що притаманні всім галузям, загальногалузеві (наприклад, кожна людина чи громадянин у судовий спосіб може захистити свої права і свободи) чи кільком галузям права, міжгалузеві (у трудовому, житловому, цивільному праві регулювання відносин здійснюється на основі поєднання державного та договірного регулювання відносин), а до спеціалізованих – тільки одній із галузей права, галузеві (трудовому або цивільному чи кримінальному. Так, у трудовому праві працівникові надаються гарантії при притягненні його до матеріальної відповідальності).
4. Загально-правові гарантії можна класифікувати за такими критеріями: за сферою дії поділяють на національні (внутрішньодержавні) і міжнародні; за органами захисту – на досудові (позасудові) і судові; за джерелами закріплення – на конституційні, міжнародні, законодавчі, підзаконні та локальні; за ступенем державного забезпечення – на державні та громадські; за функціональною спрямованістю – на гарантії реалізації прав, гарантії охорони прав, гарантії захисту прав; за характером правових норм – на матеріальні і процесуальні; 5. Значна частина правових гарантій у договірних зобов’язаннях в умовах ринку повинна встановлюватись самими договірними суб’єктами, які забезпечили б оптимальне досягнення кінцевого результату. Сторони мають постійно здійснювати пошук найефективніших правових гарантій, які б забезпечували оптимальний розвиток і захист трудових відносин. Вони вправі обирати ефективні правові гарантії на будь-якій стадії договірних зобов’язань, вносячи відповідні корективи до умов договору. 6. Правові гарантії за способом прийняття поділяти на державно-правові (встановлюються державою) і договірні (встановлюються безпосередньо самими сторонами відносин). 7. За колом осіб юридичні гарантії поділяють на загальні і спеціальні. 8. Спеціалізовані гарантії можна поділяти за такими критеріями: в залежності від стадії розвитку трудових правовідносин поділяють на гарантії права на працю при прийнятті на роботу; гарантії права на працю в процесі реалізації трудових правовідносин; гарантії права на працю при зміні та припиненні трудових відносин, гарантії, направленні на відновлення порушеного права; юридичні гарантії за часом дії поділяються на: постійні, довго триваючі (які діють протягом значного часу дії трудових правовідносин) та тимчасові (поширюються протягом нетривалого періоду); за змістом суб’єктивного права гарантії можна поділяти на: колективні і індивідуальні; за інститутами трудового права доцільно розподілити гарантії на: гарантії, які забезпечують укладення, зміну чи припинення трудового договору; гарантії, які забезпечують визначення робочого часу, часу відпочинку, оплати праці та дисципліни праці, тощо; за предметом трудового права (гарантії, що відображають предмет трудового права) гарантії поділяються на: трудові гарантії і тісно пов’язані з ними; гарантії, що відображають метод трудового права, можна поділити на: гарантії централізованого характеру і гарантії децентралізованого характеру;
за суб’єктами поширення гарантії у сфері трудового права можна поділити на: гарантії, що поширюються на працівників; гарантії, що поширюються на роботодавця; гарантії, що поширюються на керівників підприємства, установи, організації; гарантії, що поширюються на трудовий колектив; гарантії, що поширюються на первинну профспілкову організацію підприємства, установи, організації. 9. Гарантією здійснення трудових прав працівників є система засобів, способів і умов, які встановлюються державою або угодою сторін, за допомогою яких сторони правовідносин можуть охороняти, захищати та відновити своє порушене право. 10. Для підвищення ефективності такої юридичної гарантії, як заборона необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу, проект ТК України доцільно доповнити нормою, яка б закріплювала обов’язок роботодавця повідомляти про причини відмови у прийнятті на роботу в письмовій формі усім без винятку категоріям працівників. 11. Враховуючи те, що дискримінація у сфері праці заборонена, а проект ТК України не передбачає відповідальності за її допущення, доцільно статтю проекту ТК України доповнити пунктом такого змісту: «роботодавці, які допустили дискримінацію у сфері праці, несуть матеріальну відповідальність за матеріальну і моральну шкоду». 12. Оскільки у проекті ТК України немає норми про притягнення до відповідальності особи, яка використовувала примусову працю, то главу 2 «Відповідальність роботодавця» доцільно доповнити окремою нормою, яка б передбачила відповідальність роботодавця за застосування примусової праці. 13. Робочий час у трудових відносинах за участю юридичних осіб – суб’єктів малого підприємництва врегульовується з урахуванням інтересів кожної сторони трудового договору. Тому проект ТК України необхідно доповнити положенням такого змісту: «Роботодавці – суб’єкти малого підприємництва встановлюють норми тривалості та режиму робочого часу з урахуванням думки найманих працівників (представника) керуючись вимогами Трудового кодексу, не обмежуючи при цьому інших прав працівника». Щодо роботодавця – фізичної особи, то статтю 317 проекту ТК України необхідно доповнити положенням про те, що норми тривалості робочого часу та режим роботи встановлюються на основі Трудового кодексу за погодженням роботодавця і працівника. 14. У проекті ТК України доцільно передбачити, що під відпусткою розуміється певний календарний період часу, що надається працівникам протягом робочого року із звільненням від виконання трудових обов’язків і збереженням на цей період місця роботи (посади) та заробітної плати (допомоги) для відпочинку, відновлення працездатності, зміцнення здоров’я та навчання. 15. При державному регулюванні визначені як загальні, так і спеціальні гарантії в оплаті праці, а до сфери договірного регулювання, відносяться визначення лише спеціальних гарантій з оплати праці. Тому «гарантіями при оплаті праці» потрібно вважати систему засобів способів і умов, яка покладає на державу та роботодавця обов’язок забезпечити працівникові належне здійснення ним свого права на гідну винагороду за працю, яка забезпечить достатній життєвий рівень для нього та його сім’ї.
16. Врахувавши практику зарубіжних країн, для більшого захисту працівника у проекті ТК України слід передбачити норму, згідно з якою на період проходження працівником військової (альтернативної) служби трудові відносини не припиняються, а призупиняються, за працівником зберігається місце роботи, інші пільги та гарантії, якими він користувався до призову чи вступу на військову службу. 17. Статтю проекту ТК України, яка визначає загальні підстави припинення трудових відносин, доцільно доповнити такою підставою, як банкрутство роботодавця. Поряд з цим, необхідно окремою нормою гарантувати працівникам виплату заробітної плати та вихідної допомоги внаслідок банкрутства підприємця – фізичної особи. |