Дослідження проблеми функціонування моральних цінностей християнства в культурі Київської Русі є важливим з точки зору їх значення у життєдіяльності української спільноти і суспільства. Результатом дослідження стала постановка нових проблем, стосовно яких отримані висновки є теоретичним підґрунтям. 1. Аналіз багатьох положень щодо проблеми ментальності, дозволяє зробити висновок, що формування ментальних структур етносів розпочинається в зв’язку із становленням міфологічної свідомості, з процесом її „метизації”. Міф виступає як первинний „образ світу”, який фіксує моральні характеристики певної етнічної спільноти. 2. Українська міфологія за своїми характеристиками мала містично-магічний характер. Дохристиянська культура формує власну систему цінностей, яка розширює свій зміст в процесі творчої взаємодії з візантійським християнським світоглядом, його моральними цінностями. 3. „Одухотворення” природи, „одухотворення” Універсуму визначало відношення людини києворуської культури до оточуючого довкілля як суто моральне. Водночас існувало і „одухотворення” так званого „другого світу” (світу пращурів), яке свідчить про вшанування історичного минулого, попередніх поколінь, роду, своїх рідних. 4. Принципово важливим для формування східнохристиянської традиції є ідея осучаснення Старого Завіту. Іншими словами, в межах української ментальності не відбувається „забуття” старозавітної традиції, а можна говорити про її „модернізацію”. На нашу думку, ця „модернізація” є особливою інтерпретацією системи цінностей юдаїзму. Не випадковими є тлумачення Іларіона норм моралі в „Слові про Закон і Благодать”, те що пізніше простежується в творах представників Києво-Могилянської Академії, в поетичних творах Т. Шевченка, Л. Українки, І. Франка, що є свідченням толерантності до морально-ціннісних орієнтирів інших релігій та інших культур. 5. Головними рисами, що є результатом впливу християнства на соціокультурну атмосферу Русі є те, що християнство впроваджувало ідею про первинність божественного; християнство запропонувало зовсім нове “мірило довершеності” (С. Франк), за допомогою якого були переглянуті особистісно-моральні якості людини, суспільні цінності та ідеали. 6. Не існувало як такого феномену „двовір’я”, а існував „духовний діалог” між існуючими віруваннями та цінностями, який втілився у феномені православ’я. 7. Етичність києворуської культури, функціонування в ній цінностей християнства, які виступали як загальнолюдські (духовні цінності), демонструють певний тип світогляду, який є цілісним, в якому макрокосм і мікрокосм об’єднані. Це об’єднання відбувається саме на основі моральності спільноти, соціуму, культури. В історичному плані культура Київської Русі була і мудрістю, і знанням, і розумінням – як вчення про благо людини і благість світу. Необхідно підкреслити, що об’єкт аналізу будь-якої галузі духовної діяльності людей неможливо виривати з більш широкого культурно-історичного контексту, тому що тільки в межах цієї цілісності, тобто культури конкретного народу, конкретного часу, можливо вірно зрозуміти ті чи інші її компоненти. 8. Проведене нами дослідження дозволяє встановити зв’язок між ментальними структурами етносу та духовною культурою народу; між процесом становлення моральної свідомості, філософським осмисленням навколишнього світу та культурним рівнем народу. На нашу думку, існує пряма залежність між реалізацією моральних цінностей та розширенням загальнокультурного рівня. Ми не наполягаємо на пріоритетності моральних цінностей саме християнської релігії, але вважаємо, що вони містять у собі, крім ґрунтовного поняття „віри”, „відношення до Бога”, – загальнолюдський смисл людини і людства як єдиної цілісності. 9. Ціннісні орієнтації християнської релігії спрямували також пріоритетність відносин типу „суб’єкт-суб’єктних”. Це ідея розгортання моральності спільноти „за горизонталлю”, як взаємолюдські духовні відносини. Принципи „не вбивай“, „не кради” та інші мали свій вияв не тільки в релігійних, але й світських пам’ятках. Тому і тексти Київської Русі були присвячені не стільки конкретному перебігу подій, скільки їх моральному значенню для людини, її життя, для існування спільноти. В цьому плані моральність органічно єднає пізнання як таке та самопізнання людини. З цього положення виходить те, що завдяки цій органічній єдності відбувається злиття таких принципів, як істина і добро, раціональне і гуманне. Ціннісні характеристики християнства виступають засобом і метою гармонізації душевного світу людини. |
