Фразеологічні одиниці з компонентом душа становлять в українській мові значний шар, складний як за кількістю (понад 400), так і за структурою та системою значень. Семантична класифікація ФО, здійснена методами ідентифікації та диференціації, виявила співвіднесенність фразеосемантичних парадигм із лексико-семантичними варіантами слова-компонента душа. Опорне слово душа має в українській мові розгалужену фразеопродуктивну смислову структуру, навколо конституентів якої утворюються розлогі фразеологічні серії. Фразеологізми з компонентом душа мають системну організацію, що виявляється в семантичній градації внутрішньої будови в залежності від місця в ідеографічному полі. У цій системі виділяються макрогрупи “психіка людини”, “людина в соціумі”, “біологічне існування людини”. Кожна з названих груп має додаткове членування. Наприклад, група “психіка людини” поділяється на ФО із семантикою інтерсуб’єктного спрямування (колупати душу, душа радіє), міжсуб’єктної взаємодії (добиратися до душі, проникати в душу), міжсуб’єктного ставлення (припасти до душі, прикипіти душею). У семантичній парадигмі кожної групи існує своє додаткове групування. Так, у тематичному полі “інтерсуб’єктний психічний світ” виділяється фразеосемантична парадигма зі значенням ‘відчувати’, яка поділяється на ряди із семантикою ‘процес відчуття’, ‘приховані почуття’, ‘початок процесу відчуття’. У цій парадигмі пряме номінативне значення слова душа ‘внутрішній психічний світ людини, її настрої, почуття, переживання’ не зазнало відчутної трансформації й зберегло домінуючу функцію в семантичній структурі ФО. Фразеосемантична група на позначення емоційних станів рубрикується за семантико-полюсною класифікацією на мікрогрупу з позитивним смисловим наповненням (душа співає) і на мікрогрупу з негативним смисловим наповненням (душа рветься). Проаналізований у цьому підрозділі матеріал доводить, що у ФО фразеосемантичної групи із суб’єктно-вказівною диференціальною семою кількісно переважає вираження негативних емоцій. Цій групі притаманні розгорнуті синонімічні зв’язки в межах фразеосемантичної парадигми, що підтримують внутрішню монолітність макрообразів. Конверсивна по відношенню до суб’єктно-вказівної фразеосемантичної групи позначуваного емоційного стану суб’єктно-об’єктна парадигма на позначення емоційного впливу (ФО пекти душу) складається з мікрогруп нейтральної, позитивної та негативної семантики. У кожній із них простежується членування за синонімічними рядами або метафоричними концептами. Одиниці макрогрупи із спільною смисловою ознакою ‘емоційне відношення-ставлення’ підпадають під процес семантичної дивергенції за: знаковим вираженням (симпатія / антипатія); індивідуально-емоційним освоєнням (симпатія / кохання). ФО із компонентом душа поділяються на групи: на позначення індивідуально-психічних властивостей людини, соціально-моральних норм поведінки, фізичного стану людини, явищ, пов’язаних із кінцем біологічного існування людини, процесу харчування, бідності. ФО-номінанти індивідуально-психічних властивостей людини мотивовані як семами прямого значення опорного компонента, так і похідною семемою ‘cукупність рис, якостей, властивих певній особі’, що відповідає одночасній реалізації двох або більше макро- або мікрокомпонентів смислу. Ця група є перехідною між ФО із смисловим наповненням ‘емоційні стани та процеси’ й ФО на позначення характеристики людини. Об’єктом номінації ФО з компонентом душа виступають емоції людей, на семантичному рівні потрактовані за допомогою мовного концепту “відчувати … [радість, втіху, ненависть]”, який позначає одночасно і процес, і стан. Тому ядром корпусу ФО з компонентом душа є дієслівна фразеологія. Периферійну зону займають ад’єктивні та адвербіальні ФО: ад’єктивні ФО позначають стан людини, що завдяки константності трансформується в перманентну властивість характеру індивіда (хвора душа, солом’яна душа), а ФО адвербіальної семантики характеризують відношення між предметами, явищами, індивідуумами з погляду інтенсивності, способу дії (як маслом по душі) та ін. Максимальний ступінь семантичного поширення лексеми душа спостерігається в групі ФО адвербіальної семантики, яка репрезентує зв’язки людини зі Всесвітом. Адвербіальні ФО мають розвинену систему значень, їх специфічною ознакою виступає комбінована мотивація. Семно-компонентний аналіз дозволив виявити тип мотивації й участь слів-компонентів у формуванні цілісного фразеологічного значення. Виявлено такі особливості: чим більший ступінь поширення дієслів-компонентів ФО, тим дистантніша її позиція від ядра синонімічного ряду чи фразеосемантичної групи; амплітуда коливань смислового обсягу номінативного значення компонента душа залежить від синтаксичної позиції в складі словосполучення і від типу структурної моделі в цілому. Кожна фразеосемантична група виражається в певній структурній моделі. Так, для суб’єктно-вказівних ФО домінуючою є предикативна структура, дистрибутивні зв’язки якої – лексеми на позначення особи. Суб’єктно-об’єктні ФО репрезентовані дієслівно-іменниковими сполуками, де слово душа вживається в знахідному відмінку і втрачає сему персональності ‘людина’. Опорний компонент у цих одиницях перетворюється із субституту носія емоції на уявний орган, втрачаючи категорію істоти. Двочленні предикативні конструкції, як правило, можуть трансформуватися в одночленну структуру безособового речення, де головний член виражений безособово-предикативним дієсловом або особовим дієсловом у безособовому значенні. Діахронічний аналіз смислової структури слова душа виявив, що спочатку лексема мала символічне значення безсмертя, уособлення життя в матеріальних формах. Цьому значенню корелятивна група ФО на позначення смерті і реалій, що її супроводять. За посередництвом складної системи уявлень сформувалося розуміння душі як духовної сутності, етичного ідеалу, з яким співвідносилися вчинки людини. Із появою релігійних форм свідомості постало інше символічне значення лексеми душа (на семантичному рівні його розвиток відбитий ланцюжком “‘духовний бік’, ’моральні якості’, ’совість’), що збереглося лише в складі окремих стійких зворотів. У подальшому, вважаємо, відбулося розширення цього значення на весь внутрішній світ людини як цілісну субстанцію і слово-міфологема набуло третього символічного значення – ‘вмістилище почуттів’, актуального в побудові мовного образу людини. Якщо душа як символ безсмертя та морально-етичного ідеалу функціонуює в складі визначених мінімальних відрізків тексту і поза ними реципієнтом не усвідомлюється, то символічне значення осередку почуттів має широку сполучуваність і є мотивуючим фактором стійких сполук різних типів. ФО з компонентом душа є мінімальними відрізками тексту, що базуються на оптимально розгорнутій культурологічній ситуації, зберігають у своєму значенні завдяки стійкості структури та константності вживання певні мікрокомпоненти, як правило, конотативного характеру, співідносні із світоглядними, міфологічними, релігійними, фольклорними уявленнями про душу. Інструментом у вираженні зв’язку мови і культури виступає реальна першооснова – факт, явище, процес об’єктивної дійсності. У результаті дослідження концептуальна мережа тлумачень іпостасей душі постала у вигляді системних блоків зі своїм внутрішнім членуванням: вірування в перебування душі в довкіллі розпадаються на уявлення про душу як вогонь, воду, повітря, атмосферні явища та об’єкти живої природи; антропоморфні образи душі, пов’язані з уявленнями про перебування душі в частинах тіла людини, відбивають фізіологічні та анатомічні властивості, що приписуються душі. Деякі одиниці мають унікальну, специфічну тільки для них екстралінгвальну мотивацію, зумовлену типом вірувань (ФО з демонологічною підосновою), індивідуально-образним уживанням. Отже, у результаті проведеного дослідження фразеологізмів української мови з компонентом душа здійснена їх семантична класифікація, виділені фразеосемантичні групи, з’ясована мотивуюча база лексико-семантичних варіантів обраної лексеми в кожній групі ФО окремо, проаналізована семантична структура фразеосемантичних парадигм, визначені домінуючі типи структурних моделей ФО й їх співвіднесеність із семантикою ФСГ, встановлені системні відношення в межах корпусу ФО з компонентом душа і побудована його ідеографічна схема. |