1. Політична культура розглядається як процес освоєння реальності, пов’язується з об’єктивацією політичного суб’єкта і суб’єктивацією об’єкта освоєння. Політична культура розуміється як якісний склад політичного життя суспільства, що визначається історичними, соціально-економічними та політичними умовами і відображає засвоєння суб’єктом – суспільством, групою осіб, особою – відповідних політичних відносин, способів діяльності, норм і цінностей, ступінь соціокультурного розвитку людини та ступінь її активності у перетворенні політичної, соціальної дійсності. Разом з тим, політична культура – це сукупність індивідуальних позицій і орієнтацій учасників політичного процесу; суб’єктивна сфера, що лежить в основі політичних дій і надає їм відповідного значення. 2. Українська політична культура поєднує різні системи цінностей, часом несумісні політичні орієнтації та діаметрально протилежні типи політичної свідомості – тоталітарну і демократичну. Незважаючи на те, що Україна вже пройшла відповідний шлях до ліберально-демократичної політичної культуриї, в її народі ще не сформувалось відчуття культурно-історичної єдності. Фрагментарна політична культура, що домінує в сучасній Україні, збільшує відчуття ізольованості і розбіжності між соціальними групами, підриває консенсус відносно політичних основ і перешкоджає створенню умов, необхідних для створення консолідованих ціннісних основ політичної культури українського суспільства. Важливою характеристикою фрагментарної культури сучасної України є домінування локальної лояльності над загальнонаціональною. Переважна частина населення належить до груп, що відстоюють місцеві інтереси, які визнаються пріоритетними по відношенню до загальнонаціональних. Наявність різноманітних субкультур або фрагментарність політичної культури суспільства може призвести до втрати загальнонаціональних ідеалів, традицій та цінностей, надання вузьким місцевим інтересам пріоритетного значення в порівнянні з інтересами загальнонаціональними. Політична культура сучасного українського суспільства має перехідний, фрагментарний характер, виявом якого є психологічне, побутове та політичне відчуження. 3. Менталітет - це досить сталий, загальнорозповсюджений в тій чи іншій групі людей особливий мислений образ (узагальнене уявлення) щодо певних елементів соціальної реальності. Він свідчить про специфічні риси соціалізації індивіда, його автономності та самобутності розвитку, суверенності його як суб’єкта соціального життя. Менталітет має конкретно-історичний характер, відповідає певним періодам розвитку суспільства, визначає стереотипне ставлення до навколишнього світу та забезпечує можливість адаптації до нього людини. Найбільший вплив на формування 16 менталітету конкретної спільноти відіграє фактор регіоналізації. Різні регіони України відрізняються один від одного не лише історією, а й сучасним економічним, культурним, соціально-політичним становищем, тому загальноукраїнський менталітет розпадається на регіональні менталітети (у просторовому розумінні) і на менталітети соціальних груп (у плані соціального розшарування). Україна - серединна земля, не лише між сімома сусідами, а й між цивілізаціями. Україна, поза сумнівом, не „транзитна” чи „порубіжна” або „межова”, а зона перетину Православної Східнослов’янської та Західної, Західноєвропейської цивілізацій у межах спільного для них Макрохристиянського світу. 4. Сутнісною рисою сучасного українського суспільства є розкол його ціннісних орієнтацій, що призвів до фрагментарності української політичної культури, в спектрі якої є місце мовним та конфесійним відмінностям, різним оцінкам минулого і поглядів на майбутнє, діаметрально протилежним зовнішньополітичним орієнтаціям. Існування суттєвих відмінностей у ціннісних орієнтаціях між регіонами обумовлене культурно-історично, але це не розколює країну. Розбіжності в ціннісних орієнтаціях різних регіонів та суспільних груп українського суспільства політики намагаються використати у власних цілях, штучно створюючи або провокуючи протистояння і розкол між регіонами та соціальними групами 5. Для подолання фрагментарності, ціннісної розколотості українського суспільства потрібна комплексна програма, яка б враховувала економічні, соціальні, історико-культурні, а також геополітичні чинники, що генерують поглиблення відмінностей між регіонами або заважають їх зближенню. Факторами подолання ціннісної розколотості України повинні стати: - наповнення національної української ідеї не лише політичним змістом (незалежність), але й економічним – реальне підвищення матеріального рівня життя більшості громадян, а не лише «нових українців»; - формування дійсно проукраїнської внутрішньої політики, яка б стала реальним інструментом реалізації прав, свобод і обов’язків особистості, колективів, громад; - проведення виваженої культурно-мовної політики з концентрацією центру зусиль держави в дошкільні, шкільні й університетські колективи; одночасно слід чітко визначити пріоритет: без володіння державною мовою громадянин не може працювати на державній службі; - становлення української особистості як чинника дефрагментації української ментальності, свідоме та рішуче подолання існуючих в ментальному ландшафті елементів фобій, залишків всіляких комплексів меншовартості, історичної скривдженості тощо. - проведення виваженої державницької політики в інформаційній сфері, але без авторитаризму щодо державних і недержавних ЗМІ. 17 |
