У роботі теоретично узагальнені результати комплексного дослідження проблеми форм використання спеціальних пізнань у досудовому провадженні, що дозволило вирішити наукові завдання, а саме сформулювати низку концептуальних положень стосовно забезпечення їх здійснення і навести пропозиції щодо вдосконалення норм кримінально-процесуального законодавства та формулювання норм нового КПК України, що стосуються діяльності органів досудового слідства. У процесі дослідження була досягнута головна мета роботи – доведена необхідність використання в досудових стадіях процесу спеціальних пізнань, доцільність визнання за результатами такого використання статусу доказів, зокрема в стадії порушення кримінальної справи. 1. У дисертації обґрунтовано значення використання спеціальних пізнань як повноцінної, самостійної структурної ланки, а саме: – на основі вивчення спеціальної літератури і правозастосованої практики сформульовано поняття спеціальних пізнань, використовуваних у кримінальному процесі: спеціальні пізнання – це сукупність будь-яких пізнань на сучасному етапі їхнього розвитку в галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла, отриманих у результаті професійної підготовки і фахової освіти, за винятком професійних правових пізнань суб'єкта доказування (органу дізнання, слідчого, прокурора, суду), використовуваних з метою виявлення і розслідування злочинів у порядку, передбаченому кримінально-процесуальним законом; – у зв'язку з практичними труднощами, пов'язаними з використанням
даного поняття, запропоновано ст. 1281 УПК доповнити визначенням спеціальних пізнань у викладеній вище редакції; – внесена пропозиція про розмежування понять «спеціальні пізнання» і «спеціальні знання» і правильне вживання поняття «спеціальні пізнання» відносно пізнань, якими володіє спеціаліст. 2. Наукове та теоретичне значення має аналіз поняття „спеціаліст” і його діяльності у стадії порушення кримінальної справи: – висловлюється думка, що спеціаліст – самостійний, повноправний, активний суб'єкт кримінального процесу, що володіє не лише спеціальними пізнаннями, але і навичками; – сформульовано поняття спеціаліста в кримінальному процесі: спеціаліст – це будь-яка незалежна, незаінтересована в результаті справи компетентна фізична особа, що володіє спеціальними пізнаннями і навичками, необхідними для сприяння суб'єктам доказування при провадженні по кримінальній справі, що діє під їхнім керівництвом і надає науково-технічну, консультаційну та іншу допомогу. Запропоновано внести дане формулювання до КПК України. 3. Наведено теоретичне узагальнення особливостей досудових стадій кримінального процесу і розглянуті форми використання спеціальних пізнань у цих стадіях: – встановлено особливості використання спеціальних пізнань в стадії порушення кримінальної справи і в цьому зв’язку робиться висновок, що діяльність спеціаліста в даній стадії є процесуальною (при перевірці заяв і повідомлень про злочин, провадження попередніх досліджень, консультацій), а фактичні дані (речові докази, довідки фахівця, пояснення), отримані з його допомогою, з дотриманням вимог, прийнятих на стадії порушення кримінальної справи, мають статус доказів; – уточнена класифікація форм використання спеціальних пізнань у кримінальному процесі, а також зроблена спроба класифікувати форми використання спеціальних пізнань у досудових стадіях кримінального процесу: на процесуальні – регламентовані нормами КПК (витребування необхідних матеріалів, одержання пояснень, провадження ревізій за вимогою органу розслідування, огляд місця події; накладення арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв'язку); не регламентовані нормами КПК, але такі що за змістом, за цілеспрямованістю є процесуальними (попередні дослідження, консультаційно-довідкова діяльність, документальні перевірки; судово-медичне дослідження трупа; витребування і використання документів, що складаються спеціалістами у ході їхньої службової діяльності; комп'ютерне моделювання); і непроцесуальні (діяльність спеціаліста з надання сприяння при здійсненні оперативно-розшукових заходів); – критично проаналізовані пропозиції віднести показання поінформованих свідків, діяльність перекладача, а також участь спеціаліста при підготовці до слідчої дії до самостійних форм використання спеціальних пізнань. 4. З метою удосконалення законодавства пропонується ввести нову форму застосування спеціальних знань при розслідуванні злочинів у вигляді слідчо-спеціальної групи, у зв'язку з чим КПК України доповнити статтею наступного змісту: Стаття___Розслідування злочинів слідчо-спеціальною групою. При розслідуванні тяжких і особливо тяжких злочинів, якщо є підстави вважати, що без постійного застосування спеціальних пізнань не вдасться розкрити злочин, а також установити всі його обставини й осіб, що його вчинили, прокурор (начальник слідчого відділу) своєю постановою створює слідчо-спеціальну групу, до якої включаються слідчий, а також спеціаліст (спеціалісти), що володіє знаннями або навичками, необхідними для ефективного розслідування. Старшим слідчо-спеціальної групи призначається слідчий, що і приймає справу до свого провадження. Спеціаліст, що входить до слідчо-спеціальної групи, зобов'язаний надавати слідчому технічну, консультативну та іншу допомогу як при провадженні окремих слідчих дій, так і за матеріалами кримінальної справи. Спеціаліст за дорученням слідчого, може самостійно робити технічні дії, спрямовані на забезпечення ефективності провадження слідчих дій. При незгоді спеціаліста з діями слідчого він викладає свої заперечення в протоколі слідчої дії або в окремій заяві. 5. Формулюється пропозиція у новому КПК передбачити нові джерела доказів – довідки і меморандуми спеціаліста, та наводиться їх структура; пропонується також включити до КПК України як самостійну главу «Використання спеціальних знань». 6. Додатково аргументується віднесення експертизи до обмеженого кола слідчих дій, які можуть проводитись до порушення кримінальної справи. 7. Внесено пропозиції щодо подальшого удосконалення Закону України «Про судову експертизу», а також запропоновано внести в проект КПК окрему главу «Використання спеціальних знань». 8. Обґрунтовано доцільність постановки перед експертом правових питань, за винятком тих, що стосуються: винності осіб; кваліфікації їхніх дій; достатності, допустимості і належності доказів, що є у справі; застосування норм кримінального і процесуального законодавства, що виключають кримінальну відповідальність або покарання. | 