У дисертації дано теоретичне узагальнення документалістських принципів у соціальних науках, на основі чого запропоновано нове вирішення наукової проблеми форм емпіризму соціальних наук. Дослідження здійснювалося шляхом послідовного трактування загальних проблем емпіризму наукових теорій суспільства і культури – проблем об’єктивації та її формальних умов. Форми документалістського емпіризму в соціальних науках були продемонстровані шляхом інтерпретації трьох підходів до вивчення культурних явищ у контексті специфіки об’єкта соціальних наук. Елементи документалізму досліджено в методології А.Лорда та його теорії поліморфізму фольклору. Теоретичні підстави документалістського ставлення до об’єктивації явищ архаїчної культури виявлено у працях О.М.Фрейденберг. Мікроісторичну документалістську орієнтацію вивчено за настановами культурної антропології П.Бурдьє. Емпіричний зміст документалістської методології докладно розкрито в світлі вивчення соціально-консервативного аспекту культури. Найважливіші результати дослідження містяться у положеннях, які виносяться на захист. Серед них першочергове значення має теза про особливий принцип розрізнення суджень культури та суджень науки про культуру. Він визначається через суто нормативне регулювання об’єктивації, котре є формальною умовою розрізнення суджень науки та суджень культури як об’єктів науки. Наукова новизна одержаних результатів полягає у підведенні загальної гносеологічної основи під проблему емпіризму соціально-наукового пізнання та в обґрунтуванні документалістської методології, що її елементи розкрито у зв’язку із сучасними теоріями культури. Практичне значення одержаних результатів поширюється не лише на конкретні методології різних соціальних дисциплін, а і на сучасне культуротворення в цілому. Соціальному консерватизмові дається цивілізаційна оцінка; також розкривається практичний сенс наукової об’єктивації. У філософській перспективі раціональне пізнання культури, а саме розробка документалістського підходу для її об’єктивації, є громадянською альтернативою традиціоналістській культурі. Різниця між цими двома типами культури ніколи не з’ясовується остаточно, адже основою їх розведення є практичний принцип неспівпадіння фактів і норм. Унікальність документалістського емпіризму в об’єктивному пізнанні походить від унікальності явища громадянської альтернативи традиціоналістській культурі, оскільки документування традиції забезпечує альтернативне традиціоналістському існування людини. |