Проведене відповідно до поставлених завдань теоретико-експериментальне дослідження дає підстави зробити такі висновки: 1. Здійснений аналіз літератури підтвердив, що загальною тенденцією розвитку сучасного людства є пошук нових механізмів подолання екологічної кризи. Одним з таких шляхів вважаємо формування екологічної культури підростаючих поколінь через екологічну освіту і виховання, наслідком і результатом яких є дбайливе ставлення до природи. У порівнянні з навчальною, позаурочна виховна робота має ширші можливості щодо формування нового типу взаємин з природою. Дослідження психологів дають підстави виділити основні шляхи формування ставлення особистості до природи: перцептивний, когнітивний, практичний. Відповідно, процес формування дбайливого ставлення молодших школярів до природи може мати такий умовний алгоритм: збагачення емоційно-ціннісного досвіду через відчуття екологізація інтелектуальної сфери організація екологічно доцільної практичної діяльності в природі. 2. З метою вивчення реального стану взаємодії молодших школярів з природою визначено критерії та показники сформованості дбайливого ставлення до природи у дітей молодшого шкільного віку: змістовий (обсяг знань дієво-практичного характеру про природу, здатність помітити екологічно небезпечну ситуацію), мотиваційний (потребово-мотиваційне підґрунтя спілкування з природою, емоційно-ціннісні установки на взаємодію з природою), операційний (готовність надати допомогу окремим об’єктам природи на вчинковому рівні, наявність конкретних умінь природоохоронного характеру). Охарактеризовано типи ставлення молодших школярів до природи: негативно-байдужий, прагматично-зацікавлений, позитивно-зацікавлений і дбайливий. Результати констатації засвідчили, що лише 4,99% учнів виявили дбайливий тип ставлення до природи, 15,10% молодших школярів – позитивно-зацікавлений тип, 26,98% – негативно-байдужий тип, 52,93% – зі споживацько-руйнівним. Результати дослідницької роботи відобразили, загалом, тривожну тенденцію зростання агресивно-байдужого втручання молодших школярів у світ навколишньої природи, якщо цей контакт є поза педагогічним контролем. 3. У процесі дослідження було виокремлено і теоретично обґрунтовано педагогічні умови ефективного формування дбайливого ставлення молодших школярів до природи: забезпечення набуття дітьми системи природничих знань на практично-діяльнісній основі; створення емоційно-ціннісної основи спілкування вихованців з природою з метою употужнення емпатійної реакції на її болісні проблеми; розвиток здатності учнів до добродіяння в ім’я природи на основі краєзнавчого, гуманістичного та естетичного підходів; використання педагогічно доцільних прикладів дбайливого ставлення людини до природи; реалізацію взаємозв’язку в системі “сім’я – школа” в контексті екологічного виховання учнів. З метою експериментальної перевірки виокремлених педагогічних умов було спроектовано та експериментально перевірено ефективність організаційно-педагогічної моделі формування дбайливого ставлення молодших школярів до природи, відповідно до якої поетапно здійснюється виховна робота: корекція емоційно-ціннісних установок на взаємодію з природою, розвиток еколого-пізнавальних можливостей, збагачення інтелектуальної сфери знаннями дієво-практичного характеру, реалізація програми природоохоронних дій. 4. Апробація та впровадження в систему позаурочної виховної роботи початкової школи методики формування у молодших школярів дбайливого ставлення до природи засвідчило динаміку змін у ставленні молодших школярів до природи. Так, суттєво зменшилася кількість учнів зі споживацько-руйнівним типом ставлення до природи з 47,38% до 25,42%. Помітно збільшилась кількість учнів початкових класів з позитивно-зацікавленим типом ставлення з 16,70% до 26,27% і дбайливого – з 6,78% до 17,80%. Усі зміни, що відбулися в експериментальній групі, є статистично значущими та свідчать про ефективність розробленої методики формування досліджуваної якості. Експериментальна робота підтвердила гіпотезу нашого дослідження. Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів цієї багатогранної проблеми. Подальшого вивчення потребують питання забезпечення наступності позаурочної еколого-виховної роботи між дошкільною, початковою та основною ланками освіти. |