Проблематика фольклористичного дослідження Волині розглядається на тлі усього процесу від періоду становлення фольклористики як науки у першій половині ХІХ до її розвитку у другій половині того ж століття і до початку
ХХ ст. Викладу теми передували виявлення численних відомостей, конкретних історичних, джерело-краєзнавчих фактів, фольклорно-етнографічних фіксацій, публікацій, рукописної спадщини в архівах С.Петербурга, Кракова, Києва, Львова, Вільнюса, Рівного, Житомира, Луцька, Кременця, їх систематизація. Названі вище джерела дають підставу для твердження, що вагомим чинником фольклористичних зацікавлень Волинню, а пізніше і наукових студій пов’язані з тим, що на цей край постійно зазіхали і Польща, і Росія. Незважаючи на полонізацію, російщення, автохтонне населення Волині зберегло свою духовну і матеріальну культуру, яка викристалізовувалась у самобутніх фольклорних жанрах, традиціях, обрядах. Ця спадщина по-різному вивчалася польськими, російськими та українськими діячами науки і культури, однак викристалізовувався висновок, що Волинь зберегла і донесла до початку ХХ ст. певні жанри та зразки усної поетичної творчості, властиві загальноукраїнській та слов’янській культурам. Підтверджуючи багатство історичної пам’яті місцевого населення, вчені висловлювали аргументовані думки щодо його національної визначеності в умовах колоніального становища Волині, коли панівні ідеології та заходи спрямовувалися на полонізацію та “обрусение” края. З діяльністю А.Метлинського, Т.Шевченка, М.Костомарова, П.Чубинського, а особливо журналу “Основа” утвердилася думка, що Волинь має самобутню українську духовну та матеріальну культуру. Для цього багато зробили активні члени Південно-Західного відділу РГТ, а також Олена Пчілка, Леся Українка, М.Лисенко, Б.Грінченко, М.Біляшівський, В.Камінський, Ф.Штейнгель, М.Коробка і багато місцевих фольклористів-краєзнавців. Через фольклористичні студії Волинський край пізнавався як самобутній регіон. Яскраве підтвердження цьому знаходимо у публікаціях періодичних видань – “Живая старина”, “Киевская старина”, “Житє і слово”, “Волынские губернские ведомости”, “Волынь”, “Волынские еперхиальные ведомости”, у бібліографічних довідниках та оглядах. Певний внесок у дослідження фольклору Волині зробили і польські діячі науки та культури (З.Доленга-Ходаковський, Е.Руліковський, Ю.Крашевський, О.Кольберг, Т.Стецький, В.Брикчинський, С.Рокоссовська та ін.). Вивченню Волині прислужилася і Комісія Краківської АН. Зрозуміло, що традиції, спадщина наукових студій фольклору Волині має ввійти в загальну історію української фольклористики разом з переоцінкою багатьох попередніх тлумачень і концепцій, створених в умовах бездержавності. У нинішній час належить приділити увагу цьому регіону й тому, що частина його опинилася в зоні Чорнобильської трагедії. Дисертаційне дослідження є першою спробою в суверенній демократичній Україні осмислити і зробити свій внесок в історіографію та специфіку дослідження фольклорної регіоналістики Волині на широкій джерелознавчій базі, яка тривалий час не вводилася до наукового обігу. Нинішній час вимагає повернення із забуття подвижницької діяльності етнографів і музеєзнавців, фольклористів і літературознавців, мистецтвознавців та краєзнавців, які працювали у провідних центрах і віддалених від них регіонах, щоб створити повноцінний образ становлення та розвитку української фольклористики від давнини до сучасності. Тому запропановане дослідження створює можливість збагатити українську скарбницю духовною спадщиною регіону Волині. |
