1. Сучасний рівень забезпеченості сільського господарства технікою, тенденції у його зміні створюють загрозу не тільки стійкому на інноваційних засадах розвитку галузі, забезпеченню конкурентоздатності товаровиробників на внутрішньому і світовому ринках, а й національній безпеці. У зв’язку з цим проблема технічного переоснащення аграрного сектора набула особливої гостроти і потребує невідкладного вирішення питань, пов’язаних як із забезпеченням серійного виробництва вітчизняної сільськогосподарської техніки, що зумовить її значне здешевлення, так і з виділенням дотацій сільгоспвиробникам для придбання техніки. 2. Проблема технічного переоснащення аграрного сектора Запорізької області є не менш гострою, ніж в цілому по Україні. Переважна більшість парку тракторів, комбайнів і вантажних автомобілів експлуатується за межами амортизаційних строків. Як наслідок знижуються коефіцієнти готовності перед початком сільськогосподарських робіт і надійність в процесі експлуатації, підвищуються витрати на ремонти та технічне обслуговування, а в кінцевому підсумку – знижується ефективність виробництва. 3. Як показали дослідження на матеріалах господарств трьох районів Запорізької області за 1998-2000 рр., рівень технічної оснащеності залишається одним із провідних факторів, під впливом якого формуються ефективність використання землі, продуктивність праці і прибутковість галузі рослинництва. У 2000 р. різниця у виробництві валової продукції рослинництва в розрахунку на 100 га ріллі в Мелітопольському, Приазовському та Якимівському районах на 26 % обумовлювалася рівнем енергооснащеності. У 1999 р. цей показник становив 35 %. 4. Вивчення фінансового стану підприємств області впродовж 1998-2000 рр. показало, що їх переважна більшість була не здатною здійснювати інвестиції в технічне переоснащення. У 2001 р. становище покращилося, але кардинально не змінило ситуацію. У зв’язку з цим стає очевидним: спочатку кошти необхідно вишукувати з використанням таких джерел: 1) ресурси економічно міцних підприємств; 2) бюджетні кошти; 3) кредитні ресурси банків. 5. Виключно важливе значення для різкого прискорення технічного переоснащення сільського господарства може мати забезпечення крупносерійного виробництва техніки, перш за все тракторів і комбайнів. Для цього необхідні такі заходи: мобілізація бюджетних коштів і кредитних ресурсів банків; їх концентрація на обмеженій кількості заводів; реальне наповнення лізингових фондів; відшкодування частини витрат на придбання техніки сільгосптоваровиробниками (не посередникам, а безпосередньо підприємствам). При відпрацюванні даного механізму доцільно в повній мірі використовувати досвід Росії, зокрема в тому, що в комбайнобудуванні ресурси було зосереджено на “Ростсільмашу”, який тепер активно завойовує і ринок України. 6. У результаті реформування в сільському господарстві України сформувалася багатоукладна система, в межах якої функціонують підприємства різної організаційно-правової форми і різних розмірів. Але при цьому в основному збереглася цілісність земельних і майнових комплексів. Хоч, як показують дані по Запорізькій області, в межах окремих районів у співвідношенні форм господарювання та зміні розмірів підприємств існують значні розходження. Факт багатоукладності повинен бути відправним при вирішенні комплексу стратегічних питань, у тому числі при визначенні кількісних параметрів і структури машинно-тракторного парку. 7. Діаметральна протилежність в оцінках техніки, яку поставляють в Україну фірми далекого зарубіжжя, знаходить свій вираз, з одного боку, у визнанні її безумовної переваги в порівнянні з вітчизняною та технікою російського виробництва, з іншого – у твердженні, що при використанні першої витрати на виконання одиниці робіт (1 т зерна при обмолоті) зростають більше ніж у два рази. Ця протилежність обумовлена двома факторами: 1) недосконалістю застосованого методичного інструментарію; 2) ненадійністю, або навіть, відсутністю інформаційної бази, яка відображає техніко-економічні показники експлуатації імпортної техніки в умовах України. Ці ж недоліки повною мірою виявляються і при економічній оцінці техніки вітчизняного виробництва. 8. Для удосконалення методики визначення оптимальних строків збирання зернових та порівняної ефективності різних моделей комбайнів було вирішено комплекс питань, які можна об'єднати в три групи: - забезпечення необхідної точності у визначенні вартості урожаю по кожному дню збиральних робіт; - визначення величини витрат на збиральні роботи у відповідності до принципів ринкової економіки; - обрання відповідних критеріїв оптимізації з орієнтацією на кінцеві результати господарювання. 9. З використанням удосконаленої методики було встановлено: твердження про 10-денний період збирання зернових, як економічно найбільш доцільний, без урахування цілої сукупності факторів, під впливом яких формуються результати виробництва, не є обґрунтованим. Його слід відносити не до зернових взагалі, а до конкретної культури. Найбільш бажаним є строк збиральних робіт 8-10 днів при збиранні озимої пшениці. При використанні дорогої імпортної техніки виробництва західних фірм досягнення таких термінів практично неможливе. 10. З урахуванням результатів реформування та впливу розходжень у технічній оснащеності на результати господарювання є підстави зробити такі висновки: 1) основну частину техніки доцільно зосереджувати у великих реформованих господарствах, що не виключає можливості використання її і за межами господарств-власників на договірних засадах; 2) при використанні техніки в міжгосподарських формуваннях варто враховувати, що як рівноправні будуть виступати різні організаційно-правові форми (державні, приватні, кооперативні) з урахуванням конкурентоздатності та наявності засобів для фінансування одноразових і поточних витрат. 11. Узагальнення досвіду оренди землі ЗАТ “Корпорація “Хортиця” дає підстави для висновку про доцільність строку оренди землі на період повної ротації культур сівозміни – 8-10 років. З поширенням орендних відносин на підприємства всіх організаційно-правових форм такий підхід бажано зробити нормою. |