У Висновках підводяться підсумки проведеного дослідження, формулюються пропозиції та рекомендації щодо вдосконалення процесу формування світоглядної культури вчителів засобами української літератури. На основі опрацювання сучасної зарубіжної (Х.Арендт, М.Вебер, Ж.Дерріда, Г.Зіммель, М.Хайдеггер, К.Ясперс та ін.) та вітчизняної літератури (В.Андрущенко, Л.Губерський, М.Михальченко, І.Надольний, М.Попович, В.Шинкарук, О.Яценко, В.Ярошовець, Т.Ящук та ін.) дисертантом уточнено вихідне і опорне поняття “світоглядної культури”. За думкою дисертанта воно охоплює собою змістовний спектр понять “світогляд” і “культура”, однак не зводиться до їх простої суми, а є новим якісним утворенням, яке не лише відображає світ в його “людському вимірі”, але й обумовлює його “діяльне освоєння”, реалізацію цього виміру на всіх рівнях організації і самовияву соціального. Опорними (й значною мірою символічними) категоріями при цьому є поняття „людського виміру” й „діяльного освоєння”. Без „діяльності” світоглядна культура перетворюється в абстракцію; поза „людським виміром” вона стає формальною. Світоглядна культура обумовлює споглядально-розуміюче і, разом з тим, діяльне, перетворювальне, творче ставлення людини до світу. При цьому, споглядальність (як розуміння) є висхідним пунктом освоєння світу. В свою чергу, його перетворення (творення) розглядається нами як “технологія” цього освоєння, як засіб і механізм передачі набутих знань, досвіду, культури наступним поколінням. Характерним є змістовний контекст цього споглядання і творення: людино-людяний, тобто гуманістичний, високоморальний, людиноцентристський. Світоглядна культура є явищем системним, цілісним, інтегрованим. Його центром є людина, причому, не як абстрактна істота, а як особистість, індивідуальність, тобто у всій повноті її ставлення до світу, іншої людини і до самої себе. Завдяки “культурі”, раціональний, чуттєвий і вольовий компоненти знаходяться у стані взаємодоповнення, збагачення, розвитку. Оволодівши світоглядною культурою, вчитель несе з собою (в собі) потужній світоглядний і культурний, а значить – світо- і людяно- творчий потенціал, який передається дітям. Формування світоглядної культури є одним з головних завдань у підготовці сучасного вчителя. В дисертації підкреслюється, що сучасний педагогічний університет практикує різноманітні форми становлення, виховання, самовиховання світоглядної культури майбутнього вчителя. Найбільше навантаження при цьому покладається на зміст навчального процесу. Його трансформація у відповідності з викликами епохи, новітніми здобутками сучасної науки, культури і соціальної практики є першим і головним завданням підвищення ефективності процесу формування світоглядної культури майбутнього вчителя. Найбільше навантаження в цьому плані покладається на дисципліни соціогуманітарного профілю – філософію, політологію, економічну теорію, релігієзнавство тощо. Разом з тим у формуванні світоглядної культури беруть участь всі навчальні предмети. І хоча міра їх впливу різна, жодною зі складових не слід нехтувати. Навпаки, їх слід об’єднати в систему, вплив якої буде оптимально-ефективним. Дисертант зазначає, що поряд з дисциплінами природничого й соціального профілю вагомий світоглядно-формуючий вплив на студентів здійснює такий предмет як українська література. Постаючи нині в оновленому, відродженому вигляді, вона делегує майбутньому вчителеві той ціннісно-світоглядний заряд (потенціал), що сформувався в процесі її утвердження як культурного феномену. Література забезпечує, насамперед, формування чуттєвої складової світоглядної культури, виступає передусім у якості закріпляючого засобу при сприйнятті наявного стану речей; одночасно, не меншою мірою чуттєве задоволення закріплює і ті цінності, які ще не є реалізованими, але стійко відзначаються як бажані у соціальному оточенні молодої людини. Уважно проаналізувавши функціональне (гносеологічне і культурологічне) навантаження на предмет, автор прийшов до висновку, що світоглядна цінність української літератури полягає, насамперед, в тому, що вона надає майбутньому вчителеві зразки (практичні норми) соціальної поведінки особистості, завдяки яким він формує своє особистісне ставлення до дійсності, унормовує мислення та діяльність. „Дає зразок”, а не нав’язує – в цьому світоглядно - формуюча цінність предмету української літератури у формуванні світоглядної культури особистості. Вивчення української літератури у педагогічному університеті має стати органічною складовою навчального плану з будь-якої спеціальності саме тому, що вона наближає майбутнього вчителя до живої тканини міжлюдських відносин, соціальної діяльності, поведінки; вводить особистість у контекст української культурно-історичної традиції; допомагає осягнути майбутнє. Аналіз архітектоніки навчання й життєдіяльності сучасного студента педагогічного університету дозволяє авторові сформулювати положення про те, що навчально-виховний процес є першою, але далеко не останньою (як за значенням, так і за навантаженням) ланкою формування світоглядної культури майбутнього вчителя; цей процес відбувається у широкому соціокультурному оточенні, вплив якого на формування світоглядної культури майбутнього вчителя є аж ніяк не меншим. Важливим є й активність самого суб’єкта (майбутнього педагога), виховання якого завжди розгортається як самовиховання, самостановлення, самоформування. Співвідношення означених факторів якраз і визначає ефективність процесу формування світоглядної культури майбутнього вчителя, його відповідність запитам суспільства і особистості. |
