У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що виявляється в розв’язанні теоретичних, методологічних, методичних і прикладних проблемних питань з формування ринку сільськогосподарської продукції та її конкурентоспроможності. Основні висновки та пропозиції, що є результатом дослідження, зводяться до такого: 1. Проблеми формування ринку сільськогосподарської продукції недостатньо чітко виражені у вітчизняній науці та практиці. Ринок сільськогосподарської продукції є специфічним товарним ринком, особливості функціонування якого полягають у монопсонічній його будові та нееластичності за ціною попиту та пропонування. Названі особливості обумовлюють механізм ціноутворення на сільськогосподарську продукцію, рівень доходів сільськогосподарських товаровиробників, і, як наслідок, інтенсивність застосовуваних в аграрному секторі технологій та рівень його конкурентоспроможності. 2. За аналізований період скорочення обсягів реалізації сільськогосподарської продукції відбувалося швидшими темпами, ніж її виробництво, що свідчить про щорічне звуження ємкості ринку сільськогосподарської продукції. Причиною такого становища є втрата зовнішніх ринків реалізації, включаючи експорт і міжобласний обмін, а також значне зниження доходів і зменшення чисельності населення. Виявлені в процесі дослідження тенденції на ринку сільськогосподарської продукції значною мірою обумовлені чинниками макросередовища. Сучасна протекціоністська політика стосовно вітчизняною товаровиробника не знівелювала негативного впливу макросередовища. Навпаки, простежується тенденція до зниження фінансової підтримки аграрного сектора. В таких умовах особливої ваги набуває підвищення ефективності державного регулювання аграрного сектора. 3. Для підвищення конкурентоспроможності вітчизняного аграрного сектора та його цілеспрямованого розвитку доцільно на державному рівні здійснити розробку та впровадження заходів щодо формування сучасної ринкової інфраструктури і розвитку пов’язаних з АПК галузей, що забезпечило б створення повного виробничого циклу з виробництва і переробки сільськогосподарської продукції; прискорення реалізації права приватної власності на землю, створення відповідних умов для здорової конкуренції в сільському господарстві та пов’язаних галузях. Особливої ваги має формування новітніх факторів виробництва в аграрній сфері, зокрема підвищення рівня людського капіталу. З метою формування підприємницького мислення сільськогосподарських працівників і підвищення їх освітнього рівня необхідно створити відповідну інформаційно-консультаційну та освітню інфраструктуру, зокрема сітку “бізнес-інкубаторів” і наукових центрів з розробки та освоєння нових технологій; 4. За прибутковістю авансованого капіталу сільське господарство є найменш привабливим серед інших галузей народного господарства, що є однією з причин скорочення обсягів виробництва в галузі. З метою підвищення мотивації виробничої діяльності в аграрній сфері важливо здійснити розробку єдиної методологічної бази формування цін в сільському господарстві та пов’язаних галузях; опрацювати дієву систему цін в АПК і механізм їх регулювання, зокрема встановити заставні ціни на основні види сільськогосподарської продукції. Підтримка ринкових цін на рівні заставних має здійснюватись через діяльність інтервенційних фондів. Державними програмами щорічно повинні визначатись обсяги квот на відповідні види сільськогосподарської продукції, що мають підтримуватись через ціни. Квоти повинні розподілятись між товаровиробниками на конкурсних засадах. 5. Удосконалення системи кредитного забезпечення підприємств АПК має бути спрямоване на забезпечення пільгового кредитування в необхідних розмірах, розширення кола кредитних установ для обслуговування сільськогосподарських товаровиробників, а також зниження економічних нормативів і запровадження пільгового оподаткування комерційним банкам у частині, яка стосується кредитного обслуговування аграрного сектора; розробку системи страхового забезпечення діяльності кредитно-фінансових установ, що обслуговують аграрний сектор, запровадження страхування кредитів і всіх видів застав, включаючи землю. 6. Подолання негативних наслідків монопсонічної будови ринку сільськогосподарської продукції вимагає удосконалення розподільчих відносин в аграрній сфері, структуризації та запровадження диференційованого підходу до організації, управління і державного регулювання окремими продуктовими ринками. З цією метою доцільне здійснення заходів щодо поділу ринку сільськогосподарської продукції на окремі підсистеми за продуктовою ознакою з урахуванням маркетингових властивостей товару та виду ринкової інфраструктури, яка його обслуговує; розробку принципів побудови та визначення відповідних розподільчих механізмів для кожного продуктового ринку таким чином, щоб вони стимулювали всіх суб’єктів ринку збільшувати обсяги виробництва і підвищувати якість своєї продукції; організації на демократичних засадах галузевих товариств виробників, національних міжгалузевих органів управління, які забезпечували б рівноправні інтереси всіх суб’єктів продуктового ринку; опрацювання чіткого та прозорого механізму втручання держави в обмінні процеси в аграрній сфері з урахуванням особливостей кожного продуктового підкомплексу. 7. Створення конкурентної інфраструктури ринку сільськогосподарської продукції вимагає здійснення заходів щодо зміцнення її матеріально - технічної бази; формування державної системи збору та розповсюдження кон’юнктурної інформації, здійснення поглибленого аналізу ринку; удосконалення нормативно правової бази організації ринку сільськогосподарської продукції, зокрема антимонопольного законодавства в частині, що стосується діяльності господарських товариств, підвищення відповідальності за виконання угод. Запровадження вищезгаданих заходів сприятиме підвищенню ефективності функціонування ринку сільськогосподарської продукції, формуванню в аграрній сфері здорової конкуренції і кращому використанню порівняльних переваг у забезпеченості сільськогосподарськими ресурсами, що має велике економічне, політичне та соціальне значення. | 