В результаті проведеного дослідження отримані нові результати, які за сукупністю можна кваліфікувати як розв’язання конкретного наукового завдання щодо формування ринково-орієнтованої стратегії розвитку лісоресурсного комплексу України. Результати виконаного дослідження дозволяють зробити висновки теоретичного і науково-практичного спрямування, основними з яких є: 1. Розвиток суспільного виробництва без лісу і лісових ресурсів стає неможливим. Останні розглядаються як категорія економічна, що виражає безпосередній зв’язок природи лісу з діяльністю людини. Основне достоїнство лісу як головного засобу виробництва проявляється в тому, що він при раціональних методах експлуатації стає невичерпним. Ця його особливість і є основою раціонального лісокористування. Цінність лісу, як екосистеми, є незрівнянною з вигодами, які можна одержати від його експлуатації, вклад якої в економіку України є дуже незначним, а шкода нанесена лісам від нераціонального їх використання може значно переважати результати. 2. Зростаючі масштаби розвитку АПК, промисловості, високі вимоги до охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів України зумовлюють необхідність перегляду існуючої структури лісів, поліпшення їх територіального розміщення, доведення лісистості території, яка на даний час становить 15,6%, до науковообгрунтованих нормативів 2022%. 3. Основна проблема ведення лісового господарства на часі: раціональне невиснажливе лісокористування, з метою задоволення потреб в деревині внутрішнього ринку країни; збереження біологічного різноманіття лісових насаджень; підвищення стійкості лісових екосистем до негативних факторів середовища зміни клімату, зростаючого антропогенного навантаження на ліси, зокрема, до лісових пожеж, хвороб і шкідників лісу. 4. Методологічні підходи оцінки соціальноекономічних програм розвитку галузі грунтуються на принципах комплексності, цільової орієнтації, соціальноекологічного пріоритету і ефективності, які є основою для встановлення рівня реалізації передбачених заходів, усунення негативних тенденцій та внесення необхідних коректив, спрямованих на підвищення ефективності лісоресурсного комплексу, відповідно до умов сталого розвитку. Цільова орієнтація вказаних принципів, по суті, призначена для регулювання розвитку даного комплексу, управління всіма його ланками, забезпечення реалізації програмних заходів і досягнення на цій основі найбільш ефективних як проміжних, так і кінцевих результатів. 5. Різні плановогосподарські рішення зараз оцінюються на підставі Типової методики визначення економічної ефективності капітальних вкладень. Однак, застосування основних положень цієї Методики для оцінки програмних заходів з проблем лісу і лісового господарства, враховуючи його специфічні особливості (довготривалий період лісовирощування, неспівпадання затрат з обсягами одержаної лісопродукції тощо), ускладнюється. Природа затрат в галузі досить своєрідна. Складною є проблема оцінки ефективності використання несировинних корисностей лісу. Останні, не маючи матеріальноречового змісту, важко вимірюються конкретними натуральними і економічними показниками. З наведеного випливає, що оцінка ефективності з питань лісу повинна здійснюватись на основі галузевої методики, що враховує специфічні особливості лісу і лісового господарства. 6. Особливості функціонування економічного механізму в сфері лісового сектору економіки базуються на принципах: платності за спеціальне використання лісових ресурсів; цільового використання коштів, отриманих від зборів за лісокористування; матеріального стимулювання за підвищення ефективності лісокористування; інформаційного, нормативного і правового забезпечення галузі. Основними цілями і завданнями економічного механізму в галузі є: визначення розміру витрат на використання і відтворення лісових ресурсів; створення фінансової бази для компенсації витрат, пов’язаних з використанням і відновленням лісових насаджень; стимулювання суб’єктів господарювання за підвищення ефективності виробництва. 7. Одним із кардинальних шляхів розв’язання ефективного регулювання в сфері лісового сектора економіки, виходячи з досвіду розвинених країн світу, є трансформація власнісного статусу лісів і організація на їх базі різних форм господарювання. З цього питання запропоновано встановити кількісні і якісні параметри лісових об’єктів, провести їх екологоекономічну оцінку, визначити перелік суб’єктів власності. Комплекс заходів відповідного спрямування має включати проведення лісоземельної реформи, створення в лісовому секторі економічного механізму ринкового спрямування, формування в сфері лісовирощування багатогалузевої виробничої структури. 8. Подальший розвиток лісового сектора стає неможливим без реформування фінансової системи. Надія, що в умовах ринкової економіки лісовирощування може успішно функціонувати за рахунок державного бюджету, є утопією. Бюджетна форма фінансування себе вичерпала, стала гальмом її розвитку. За таких умов лісове господарство стає заручником фінансових органів, безініціативним, неспроможним вирішувати власні проблеми. 9. Наявна система управління лісами і лісогосподарським виробництвом не узгоджується з ринковими умовами господарювання, стає на заваді прогресивного розвитку. Тому необхідні суттєві структурні зміни, оскільки галузева форма управління себе вичерпала і не співпадає з загальнодержавними інтересами. Основне завдання лісової політики в цьому плані це створення бази нових економічних відносин і інфраструктури, яка забезпечила б функціонування лісоресурсного комплексу в умовах ринкової економіки. 10. Управління лісами незалежно від форм їх власності і господарювання повинна здійснюватися державними органами влади. Це зумовлюється не потребами вирішення задач локального, ситуаційнотактичного спрямування, а стратегічного, оскільки значення лісу набуває міжвідомчого характеру, тобто представляє народногосподарські інтереси. Державна система управління лісами звільняється від невластивих їй виробничих, господарських функцій. Зосередження управління лісами на державному рівні, а лісогосподарською діяльністю на ринкових принципах не суперечать різним формам власності на землі лісового фонду і лісові ресурси. 11. Екологічний контроль це необхідна і досить важлива діяльність з координації лісогосподарських і лісоексплуатаційних заходів. Без цієї складової управління лісами і лісовими ресурсами в ринкових умовах господарювання на належному рівні не забезпечуватиметься. Проведення державного науковообгрунтованого екологічного контролю в галузі сприятиме підвищенню ефективності використання лісових ресурсів, мобілізації зусиль лісогосподарських підприємств для досягнення максимальної вигоди від лісокористування та забезпечуватиме приведення структури лісу до оптимальної екологоекономічної системи. 12. Вихід лісового сектору економіки з кризового стану бачиться в необхідності структурної перебудови, переходу на засади сталого (екологічнозбалансованого) розвитку. Вказане не вирішуватиметься без корінної зміни інституційних факторів лісової політики, що формує головні риси нової економічної стратегії розвитку; нормативнозаконодавчої бази; власнісного статусу; фінансування; екологізації лісогосподарської і лісопромислової діяльності; стимулювання і відповідальності за прийняття рішень в галузі. Сталий розвиток лісоресурсного комплексу це процес: збалансування його структурних складових; забезпечення потреб економіки в лісових ресурсах за умови їх ефективного відтворення і посилення корисних властивостей; забезпечення вимог суспільства щодо екологічної безпеки та збереження навколишнього середовища в інтересах майбутнього покоління. |
