Дослідження теоретико-методологічних і практичних питань формування раціонального польового кормовиробництва та забезпечення його ефективного функціонування в регіоні дозволили зробити наступні висновки і пропозиції: 1. Рослинні корми, в тому числі їх складова - рослинний білок, є основною сировиною для виробництва продукції тваринництва, споживання якої відіграє дуже важливу роль у подовженні тривалості життя людини. Збільшення виробництва тваринного білка і є важливою складовою стратегії забезпечення продовольчої безпеки України. Продуктивність великої рогатої худоби (основний споживач об'ємних кормів серед тварин та птиці) майже на чверть визначається генетичним потенціалом, на 17 % - технологічними факторами і на 59 % - якістю та збалансованістю кормів за білком, одержаних у польовому кормовиробництві. 2. Оцінку ефективності кормових культур доцільно проводити за систе- мою наведених в роботі показників з визначенням загального їх рейтингу по таким з них, як : одержано з 1 га їх посівів кормових одиниць, перетравного протеїну і кормопротеїнових одиниць; вміст в 1-ій кормовій одиниці перетравного протеїну в г; коефіцієнт перетравлення у %; собівартість 1 ц кормових одиниць у грн. 3. В господарствах усіх категорій Миколаївської області виробництво молока за 1990 – 2007 роки зменшилося вдвічі, а обсяги виробництва яловичини - у 4,7 раза. Сталося це лише за рахунок зменшення поголів'я корів і великої рогатої худоби на відгодівлі у сільськогосподарських підпри- ємствах відповідно у 21,5 та 26,3 разів. В 2005 – 2007 роках в господарст- вах населення вироблялося щорічно у середньому 83,7 і 91,0 відсотків від загальних по області обсягів виробництва яловичини і молока, незважаючи на те, що в них за останні три роки також зменшилося поголів'я великої рогатої худоби і в тому числі корів - відповідно на 16,4 та 15,0 відсотків. 4. Загальна площа посівів кормових культур (без зернофуражних) у госпо- дарствах суспільного сектору Миколаївської області за 2000 – 2007 роки зменшилася у 5,3 раза, тоді як поголів'я великої рогатої худоби скоротилося лише в 1,6 рази. Обсяги виробництва основних видів низько затратних об'ємних кормів (силосу та зеленої маси на корм) зменшилися за цей же період у 2,0 і 4,0 раза, але використання більш дорожчих концентрованих кормів на виробництво продукції скотарства збільшилося при цьому у 1,5 раза. 5. Сьогодні в досліджуваному регіоні існує структурна диспропорція між чисельністю поголів’я тварин та наявними площами кормових культур у господарствах різних категорій: у господарствах населення зосереджено від 59 до 84 % загального поголів’я за видами, 56-90 % обсягів виробництва тваринницької продукції, однак вони мають лише 22 % загальної площі кормових культур; в той же час сільськогосподарські підприємства, де зосереджено до 70 – 78 % загальної площі кормових культур, утримують 16 – 40 % загального поголів’я тварин і виробляють 20 – 44 % всієї продукції тваринництва. 6. Зменшення обсягів виробництва і витрат основних видів кормів було зумовлене: а) зниженням урожайності певних кормових культур; в) скоро- ченням площі кормових культур по Миколаївській області у 3,3 раза. Низька врожайність основних кормових культур обумовлена порушеннями технологій їх вирощування і збирання, значного обмеження внесення органічних добрів під ці культури. В останні роки на 1 га посіву сіяних трав вноситься лише по 30 кг мінеральних добрив у фізічній вазі при мінімальній потребі 300 – 350 кг. Органічних добрив вноситься в середньому по 0,4 т на гектар, тоді як потрібно не менше 8 т. 7. Дані групування 55 найбільших за поголів'ям корів сільськогоспо- дарських підприємств Миколаївської області за розміром авансованого капіталу на 1 га сіяних трав свідчить, що його збільшення у останній групі порівняно з першою з 229 грн. до 560 грн. дозволило з одиниці площі одержати на 20 ц кормових одиниць корму більше, а коефіцієнт кореляції за даними регресійно-кореляційного аналізу R= 0,6266 свідчить про високий рівень зв'язку між виробничими витратами на 1 га та продуктивністю 1 га сіяних трав. Групування вищезгаданих господарств за площею посіву сіяних трав на одне господарство свідчить, що з її збільшенням з 275 га до 1185 га, або в 4,3 раза урожайність сіяних трав зросла у 7 разів. За даним регресійно-кореляційного аналізу коефіцієнт кореляції при цьому дорівнює 0,7548, що також свідчить про високий рівень зв'язку між вказаними показниками. 8. Рейтингова оцінка окремих кормових культур за їх цільовим призначенням для досліджуваного регіону свідчить, що найбільш ефективними можуть бути: група зернофуражних культур – вика озима, тритікале озиме, горох, жито озиме, соя, овес, нут, чина; група однорічних трав - які вирощуються в сумісних посівах для одержання зеленої маси – кукурудза, сорго, суданська трава, сорго-суданкові гібриди, соя, горох, вика, чина. У проміжних посівах найбільш доцільно у складі сумішок використовувати озиме жито, тритікале, озимий ріпак, озиму свиріпу, горох, сою, вику озиму, сорго, сорго-суданковий гібрид, суданську траву; для одержання сіна найдоцільніше використовувати багаторічні бобово-злакові сумішки, які складаються з люцерни, еспарцету, стоколосу безостого, райграсу високого, лядвенцю рогатого, буркуну білого. 9. Визначення за допомогою економіко-математичного моделювання та ПЕОМ раціональних за розміром і структурою посівних площ у польовому кормовиробництві на 400 корів для СЗАТ "Гур'ївка" дало такі результати: загальна площа посіву за умов достатнього забезпечення вказаного поголів'я якісними кормами складе 586 га проти 1200 га у середньому за 2005 – 2006 роки; валове виробництво кормових одиниць і перетравного протеїну за рахунок впровадження озимого тритікале та вики озимої і збільшення площі посіву люцерни на зелений корм, сінаж і сіно зросте відповідно на 13,6 і 71,8 %; продуктивність 1 га сіяних трав збільшиться за виходом кормів у перерахунку на кормові одиниці – у 2,3 раза, за виходом перетравного протеїну – у 3,5 раза і за виходом кормопротеїнових одиниць – у 2,9 раза. 10. В умовах нестабільних природно-кліматичних умов південно-західного степу Причорномор'я пропонується широко використовувати посухо- та морозостійкі кормові культури – сорго і сорго-суданкові гібриди, нут, суданку, а також проміжні посіви з 3 – 4-х компонетних травосумішок злако- вих, бобових та капустяних культур (редьки олійної, гірчиці сарептскої, сурепиці ярої та ін.), що дозволяють подовжити зелений конвеєр як мінімум на 25 – 30 днів і збільшити вихід кормових одиниць на 25 – 30 % та перетравного протеїну на 30 – 40 % порівняно з виходом їх в одновидових посівах та в посі- вах бобово-злакових травосумішок. Заслуговують на увагу такі нові кормові багаторічні культури, як фацелія, конюшина відкритозіва, козлятник східний, свербіга, рапонтикум сафлоровидний, ехінація пурпурова, оман високий, кропива коноплеподібна, живокост шорсткий. 11. Загалом по Миколаївській області сільськогосподарськими підприєм- ствами у 2006 році було продано населенню грубих і та соковитих кормів по- рівняно з 2002 роком відповідно у 2,8 та 2,0 рази менше. В цілому по області рівень забезпеченості великої рогатої худоби населення об'ємними кормами у 2006 році склав 35,1 % і цей показник менше, ніж у 2004 році, на 2,7 відсот- кових пункти. 12. У дрібних господарствах різних форм власності і господарювання, в тому числі у господарствах населення, площі кормових культур, їх структура і обсяги виробництва кормів в більшості випадків не задовольняють потребу в них для забезпечення повноцінної годівлі тварин. Вже сьогодні окремі господарства Снігурівського, Новоодеського і Очаківського та інших районів Миколаївської області продають 1 тонну кормів за цінами: сіна – 300 – 350 грн., силосу або сінажу – 150 – 200 грн., соломи – від 100 грн. 13. Існує потреба у створенні ринку об'ємних кормів у сільській місце- вості. Основним виробником кормів, як і тваринницької продукції, мають стати спеціалізовані великотоварні сільськогосподарські підприємства, в яких вже існують кормові сівозміни і повномасштабне виробництво кормів, і тому вони, за нашими дослідженнями, здатні більш ефективно вести тваринництво. Але й інші підприємства (приватно-орендні, фермерські і особисті селянські господарства та ін.) теж можуть виробляти певні види кормів, які потім можуть продавати своїм орендодавцям в рахунок сплати орендних платежів за орендовану землю і майно. Ціна 1 т певного виду корму повинна встановлюватися на підставі визначеної виробничої собівартості одиниці корму, певного рівня рентабельності його виробництва (20 – 30 %) та певних нарахувань на ціну, а також враховувати співвідношення попиту і пропозиції та якість кормів. 14. В межах сільських територіальних одиниць (сільських і селищних рад) власникам великої рогатої худоби доцільно об'єдуватися і створювати безприбуткові госпрозрахункові кооперативи для виробництва кормів на землях громадян і догляду за культурними пасовищами, які були їм надані. Таким кооперативам, на нашу думку, повинна надаватися допомога у вигляді доступних (пільгових) кредитів на придбання кормозбиральної техніки, насіння кормових культур, мінеральних добрив, палива та інших ресурсів. В межах районів та в цілому по Миколаївській області вищезгаданим кооперативам доцільно на умовах кооперації об’єднуватися у асоціації кооперативів задля спільного й ефективного використання дороговартісної кормозбиральної техніки та обладнання для заготівлі кормів. На нашу думку, з такими об'єднаннями можлива співпраця молокопереробних підприємств та інших інвесторів, а також органів місцевого самоврядування. |
