У дисертації представлено теоретичне узагальнення й нове розв’язання наукового завдання дослідження проблеми формування професійної комунікативної компетентності майбутніх соціальних працівників в умовах університетської освіти, що виявляється в теоретичному обґрунтуванні та експериментальній перевірці ефективності соціально-педагогічних умов, технологій, які сприяють успішності формування комунікативної компетентності фахівців соціальної сфери. Результати теоретичного й експериментального дослідження підтвердили гіпотезу, на якій вони ґрунтуються, засвідчили вирішення поставлених завдань і дали підстави для наступних висновків: 1. Актуальність проблеми “компетентності” у психолого-педагогічній науці та практиці зумовлена ідеєю виховання компетентної людини та працівника, який володіє професіоналізмом, високими моральними якостями, а також уміє діяти адекватно у відповідних ситуаціях, застосовуючи фахові знання і беручи на себе відповідальність за певну діяльність. На основі аналізу психолого-педагогічних положень встановлено співвідношення як змісту, так і суті категорій “компетентність”, „професійна компетентність”, „комунікативна компетентність” та визначено поняття “професійна комунікативна компетентність” як комплекс комунікативних знань та мовленнєвих умінь, навичок як базового компонента, а також прояву емпатії, рефлексії, креативності, оволодіння якими дозволяє майбутньому соціальному працівникові адекватно користуватися усіма засобами комунікації (як вербальної, так і невербальної) у спілкуванні з клієнтом. Тобто комунікативна компетентність виступає і складовою, і базовою характеристикою професійної компетентності залежно від функції, яку реалізовує соціальний працівник у конкретному виді професійної діяльності. За результатами вивчення вказаної проблеми запропоновано критерії (інтелектуальний, емоційний і діяльнісний) та рівні (високий, середній, низький) сформованості професійної комунікативної компетентності у майбутніх соціальних працівників, в основу яких покладено прояв знань (знати правила слухання партнера; професійний мовний і службовий етикет; норми, правила тактики спілкування; правила користування невербальними засобами спілкування тощо) і умінь (уміння концентрувати і розподіляти увагу; володіти голосовими модуляціями; уміння викликати емоційний відгук у клієнта; соціальної перцепції або "читання по лицю" тощо). 2. Здійснено професіографічну характеристику соціальної роботи та визначено її особливості, що проявляється у вирішенні проблем, які з’являються і завжди стосуються конкретної людини чи групи людей. Водночас окреслено взаємозв’язок між особливостями соціальної роботи і якістю володіння комунікативними уміннями. Ці особливості проявляються завдяки організації і підтримці контактів та взаємодії з різними категоріями населення (клієнтами), представниками державних служб, громадських організацій та об’єднань тощо, що потребує високого рівня прояву. Аналізуючи функції соціального працівника (діагностична, прогностична, соціально-комунікативна, організаційно-управлінська, науково-методична, соціально-технологічна, інформаційно-пропагандиська, правозахисна, прервентивно-профілактична, реабілітаційно-корекційна, посередницька) можна стверджувати, що жодна із них не може бути реалізованою без достатнього рівня сформованості комунікативної компетентності. Таким чином, у професії соціального працівника домінуючою функцією є комунікативна, оскільки його практична діяльність потребує різнопланового спілкування, і успіх цієї діяльності, значною мірою, залежить від уміння спілкуватись. 3. Розроблено модель професійної комунікативної компетентності, яка базується на принципі єдності свідомості та діяльності, структури соціальної роботи та її основних компонентів. При цьому у даній структурі виокремлено соціально-комунікативний, особистісно-емоційний, діяльнісний компоненти. У контексті цього було визначено основні комунікативні уміння, які необхідно формувати у майбутнього фахівця соціальної сфери: уміння визначати цілі та завдання професійного (ділового) спілкування; концентрувати і розподіляти увагу; володіти голосовими модуляціями; володіти технікою і логікою мовлення; правильно будувати публічні виступи з врахуванням аудиторії; аналізувати конфліктні та кризові ситуації і знімати їх завдяки професійним комунікативним умінням. 4. Науково обґрунтовано та експериментально перевірено, що підвищення ефективності формування професійної комунікативної компетентності майбутніх соціальних працівників в умовах педагогічного університету забезпечується завдяки дотриманню таких соціально-педагогічних умов: впровадження розробленої моделі професійної комунікативної компетентності соціального працівника як його інтегрованої характеристики з урахуванням методологічних вимог до категорії “компетентність” та її формування; використання особистісного підходу як базової ціннісної орієнтації, що визначає стратегію взаємодії викладача і студента; координація методів і технологій формування професійної комунікативної компетентності, які відповідають вимогам майбутньої спеціальності та сучасним підходам до професійної підготовки фахівців у вищому педагогічному навчальному закладі. Створення відповідних соціально-педагогічних умов формування професійної комунікативної компетентності дозволило отримати позитивну динаміку зростання кількості студентів експериментальних груп з високим рівнем (з 7% до 23,8%) та зниженням у групах з низьким рівнем (з 69,2% до 29%), що підтвердило узагальнення та порівняння емпіричних і статистичних даних початкового і заключного етапів експерименту. При цьому найвища ефективність прояву професійних комунікативних умінь була виявлена в експериментальній групі, яка забезпечувалася активним включенням у спілкування студентів на кожному етапі технології формування професійної комунікативної компетентності у навчально-виховній діяльності. Спілкування студентів характеризувалось усвідомленням необхідності уміння слухати партнера, діяти у варіативних формах тактики взаємодії, користуватися засобами мовленнєвого етикету та невербального спілкування, що забезпечувало у значної частини студентів високий рівень сформованості комунікативних умінь. 5. За результатами експериментальної роботи було розроблено методичні рекомендації для роботи зі студентами - майбутніми соціальними працівниками щодо включення їх до комунікативної взаємодії під час проведення соціально-педагогічних ситуацій, сюжетно-рольових ігор; програму “Професійна комунікативна компетентність“; тренінги “Вчимося спілкуватись”, “Партнерська взаємодія”, що лягло в основу індивідуалізації навчального процесу та розширенню технологій навчання студентів в умовах суб’єкт-суб’єктної взаємодії – “педагог-студент”. Проведене дослідження не вичерпує всіх питань означеної проблеми. Перспективними, на нашу думку, є розробка механізму взаємодії вищого навчального закладу і соціальних інститутів у процесі формування професійних якостей студентів; удосконалення та розробка надійного інструментарію діагностики і методичного забезпечення підвищення рівня професійної комунікативної компетентності соціальних працівників; наступність у навчальному процесі в межах 1-5 курсів у формуванні професійної комунікативної компетентності. |
