Виконані завдання та підтверджена гіпотеза слугують підставою для формулювання загальних висновків. 1. У дисертації здійснено теоретичне узагальнення розв’язання нової наукової проблеми з метою обґрунтування теоретичних засад культури Інтернет-комунікації майбутніх учителів. Розкрито теоретичні засади “Інтернет-комунікації”, яку розуміємо як взаємодію людей за допомогою глобального комп’ютерного Інтернет-середовища з метою успішної роботи та взаємообміну інформацією, наявною в Інтернет-джерелах (пошук, аналіз, презентація, оформлення та ін.), що сприяє самовдосконаленню особистості, збагаченню її особистісної культури. Зазначене випливає з ідей філософії, культурології, лінгвістики, психології, педагогіки, соціології, які визначили особливості Інтернет-комунікації (інтерактивність, гнучкість, швидкість, професійна спрямованість, нові форми комунікації та ін.), її можливості (відсутність границь та психологічного ризику, зміна способів самопрезентації, сприяння якісній видозміні уявлень особистості, установок, особистісному розвитку та ін.), типи (“людина – комп’ютер” та “людина – комп’ютер – людина”), сформулювали вимоги як до ефективності передачі, обміну, розуміння інформації, так і до суб’єктів Інтернет-комунікації (толерантність, емпатія, саморефлексія, моральність), їх мовлення (усного, писемного, внутрішнього, монологічного, діалогічного й полілогічного); встановили норми і правила мережного етикету, зв’язок Інтернет-комунікації з інтелектуальними процесами – мисленням, розумінням, рефлексією. 2. У виконаному дослідженні обґрунтовано зміст культури Інтернет-комунікації як інтегрального особистісного утворення, опанування та практична реалізація всіх складників якого здатні забезпечити кваліфіковане виконання професійної, комунікативної діяльності вчителем. Розкрито сутність культури Інтернет-комунікації, яку визначено як складник загальної, професійної культури вчителя, що відображає рівень оволодіння знаннями глобального комп’ютерного Інтернет-середовища, технологіями й етичними нормами взаємообміну інформацією, уміннями та навичками взаємодії в комп’ютерних мережах і використання їх у практичній діяльності відповідно до власних ціннісних настанов та орієнтацій. Обґрунтовано компоненти культури Інтернет-комунікації, якими визначено культуру пошуку інформації у мережі Інтернет (комунікація “людина – комп’ютер”) та культуру мовлення в мережі Інтернет (культура комунікації засобами електронної пошти, чату, форуму, телеконференції) (комунікація “людина – комп’ютер – людина”). Структурний аналіз показників культури Інтернет-комунікації (мотиви, знання, процедурно-технологічні й комунікативні вміння) склав теоретичну основу для визначення об’єктивних критеріїв сформованості цього феномену. На основі їх взаємодії детерміновано рівні сформованості досліджуваного феномену: елементарний, достатній, базовий, досконалий; розкрито їх змістове наповнення. 3. Виявлено комунікативні можливості навчального процесу в електронному середовищі в аспекті формування в майбутніх учителів культури Інтернет-комунікації, що втілюються в інформаційно-комунікаційних технологіях навчання (забезпечують міжособистісну й однобічну комунікацію, інтерактивний режим роботи з навчальним матеріалом, зручний доступ до інтегрованих баз знань, діалогізацію навчального процесу), особливостях навчання в електронному середовищі (переміщення центру у процесі навчання з викладача на студента, особистісна орієнтованість, полісуб’єктність (викладачі, студенти та інші учасники освітнього процесу, провайдери освітніх послуг), інтеграційність, специфічність комп’ютерної мови, текстовий режим навчання, зміна способу сприйняття, перетворення й засвоєння інформації), взаємодії в системах “викладач – студент”, “студент – студент” (оновлення ролі викладача як консультанта, менеджера, фасилітатора; нові позиції у взаємодії викладач – студенти, студенти – студенти, творці електронних освітніх продуктів – студенти). 4. Розроблено та теоретично обґрунтовано методику формування культури Інтернет-комунікації майбутніх учителів засобами інформаційно-комунікаційних технологій, яка спирається на системний, гуманістично-екзистенційний, ціннісно-діяльнісний, синергетичний, аксіологічний підходи. Охарактеризовано її складники: цільовий, мотиваційний, змістовий та технологічний. Науково обґрунтовано, що реалізація цільового й мотиваційного компонента виявляється в перетворенні заданих ззовні цілей у внутрішні, зокрема комунікативні, потреби особистості, усвідомлення й переживання яких спонукає до здійснення Інтернет-комунікації з метою обміну професійно спрямованою інформацією, самопізнання, особистісного зростання у процесі роботи з інформаційно-комунікаційними технологіями. Розкрито змістовий компонент, представлений системою знань, яка забезпечує компетентну організацію різноманітної Інтернет-комунікації. Результатом опанування зазначених знань має стати сформований власний погляд на Інтернет-комунікацію як на особистісну цінність, основу самореалізації й самовдосконалення в різноманітних Інтернет-комунікаціях, що потребує безперервного професійного й особистісного зростання. Розроблено, обґрунтовано й апробовано технологічний компонент, який забезпечує умови для напрацювання майбутніми вчителями нового, значущого для них досвіду здійснення професійно спрямованої Інтернет-комунікації, організацію цілеспрямованого, систематичного та поетапного відпрацювання студентами процедурно-технологічних та комунікативних умінь завдяки гармонійному поєднанню в процесі навчання різноманітних інформаційно-комунікаційних технологій синхронної (чат і ICQ) та асинхронної комунікації (електронна пошта, телеконференції), діалогізації навчального процесу, реалізації проектного методу навчання, вправляння, самореалізації студентів у різноманітних Інтернет-комунікаціях. Результатом реалізації компонента є сформованість зазначених умінь, задоволення від усвідомлення власного зростання. 5. На основі зіставлення одержаних у педагогічному експерименті результатів, їх кількісного і якісного аналізу виявлено, що реалізація методики формування культури Інтернет-комунікації майбутніх учителів засобами інформаційно-комунікаційних технологій зумовила суттєві статистично значущі зміни в рівні сформованості кожного складника культури Інтернет-комунікації й досліджуваного феномену в цілому, сприяла досягненню значущого кореляційного зв’язку між обраними компонентами культури Інтернет-комунікації, що дало змогу розглядати досліджуваний феномен як інтегральне особистісне взаємозумовлене утворення. Найбільшу кількість студентів з досконалим рівнем сформованості культури Інтернет-комунікації зафіксовано у групі Е3, де за умовами експерименту студенти мали можливість отримати консультації, працювати додатково в комп’ютерному класі, брати участь у реалізації проектів викладачів та науково-практичних телеконференціях. Дослідження підтвердило ефективність розробленого автором спецкурсу “Культура Інтернет-комунікації вчителя”, зміст якого органічно доповнював психолого-педагогічний цикл. Виконане дослідження не вичерпує всіх аспектів проблеми культури Інтернет-комунікації та формування її у студентів. До перспективних напрямів подальших наукових досліджень відносимо розробку методики формування культури Інтернет-комунікації різних за фахом студентів; становлення культури Інтернет-комунікації викладача вищого навчального закладу, конкретизацію завдань систем післядипломної педагогічної освіти, підвищення кваліфікації, перепідготовку й атестацію викладачів. Висновки й положення дослідження можуть бути використані для вдосконалення існуючої системи безперервної педагогічної освіти у вищих навчальних закладах. |
