1. Конкуренція, як об’єктивна закономірність функціонування ринкового механізму, виражає економічні відносини, які мають свій об’єктивний механізм дії. Сучасна конкуренція – це насамперед боротьба за технічне лідерство, пріоритет у відкритті нових ринків та перебудові старих, прагнення якомога точніше виявити напрями змін у споживчому попиті та максимально впровадити їх у своїх продуктах. Головне завдання такої конкуренції - не усунення суперника з уже зайнятих позицій, а спроба випередити його в чомусь новому, більш перспективному. 2. Монополізм – це стан економіки, що дозволяє окремим господарюючим суб’єктам нав’язувати власні інтереси суспільству та іншим суб’єктам, ігноруючи інтереси останніх. Він може досягатися природним шляхом, коли в результаті конкурентної боротьби виявляються найбільш могутні, економічно ефективні та рентабельні підприємницькі структури, які поступово починають впливати на інші господарюючі суб’єкти та суспільство, а у міру подальшого розвитку конкуренції посилюють такий тиск. Дослідження специфічного характеру монополізму в економіці України виявило, що командно-адміністративна система прискорила процеси концентрації та спеціалізації, а це позначилось на середній кількості зайнятих на одному підприємстві, і на середніх масштабах виробництва в натуральному вираженні. 3. Найбільш складною проблемою економічних реформ є визначення рівня регулюючого впливу держави на формування ринкових відносин та створення конкурентного середовища. Держава має бути головною рушійною силою у становленні ефективної, конкурентноспроможної ринкової економіки, в якій підприємницький інтерес становитиме основу економічної мотивації. Саме на державному рівні повинна розроблятися довгострокова стратегія комплексного реформування вітчизняної економіки, основна увага в якій має приділятися питанням взаємозв’язку її окремих напрямів між собою і з результатами господарювання. Необхідна координація діяльності державних інститутів щодо регулювання економіки на базі чітко обумовлених цілей та пріоритетів соціально-економічного розвитку. Це завдання вирішується за допомогою економічного програмування, котре є особливим механізмом регулювання та який не можна віднести ні до економічних, ні до адміністративних методів. 4. Складовою частиною державно-правового регулювання економіки є антимонопольне законодавство, яке базується на юридичному принципі вільної конкуренції й визнається основою ефективного функціонування економіки, розвитку підприємницької ініціативи та задоволення інтересів споживачів. Антимонопольне законодавство становить собою сукупність законодавчих та нормативних актів, які обмежують монополістичну діяльність окремих фірм та їх об’єднань. 5. Саме наявність конкурентного законодавства забезпечує становлення та розвиток конкурентних відносин у національній економіці. Формування його системи в основному завершено і відповідає сучасним вимогам нового етапу державної політики у сфері конкуренції та монополізму, що наближає його до законодавства Європейського Союзу. 6. Аналіз економічної ситуації засвідчує, що на сучасному етапі головним показником розвитку дійсної, а не проголошеної конкуренції стає забезпечення конкурентоспроможності учасників ринку. Тому формальне збільшення кількості господарюючих суб’єктів хоча й необхідне, але не є достатньою умовою формування конкурентного середовища, тим більше, що значна частина ринків, на яких вони діють, є міжнародними. Через те реальна конкуренція може мати у своїй основі тільки підвищення конкурентоспроможності українського товаровиробника як на внутрішньому, так і на зовнішніх ринках. 7. Виникає необхідність розробки інструктивно-методичних матеріалів і положень щодо комплексного аналізу ринків за допомогою більш широкого кола показників, серед яких обсяги відповідних ринків, рівень їх монополізації, обсяги дефіциту, а також характеристика домінуючого становища окремих виробників, конкурентоспроможність виробленої продукції, використання потужностей, джерела збільшення пропозицій товарів за рахунок імпорту, зняття бар’єрів, що обмежують доступ на ринок. Аналіз ринків має передбачати також оцінку можливостей зниження дефіциту за рахунок диверсифікації виробництва, а також забезпечення приросту продукції сировиною і матеріалами, професійними кадрами. 8. Метою антимонопольного регулювання товарних ринків є вирішення комплексно взаємопов’язаних проблем: регулювання кількості господарюючих суб’єктів на товарних ринках; регулювання пропозицій та заходів щодо розвитку конкуренції на відповідних ринках. Послідовність дій стосовно вирішення цих проблем антимонопольного регулювання містить: вибір пріоритетів регулювання та визначення меж відповідних товарних ринків; проведення аналізу ринків з метою визначення конкретних направлень регулювання з врахуванням специфіки кожного; розробка та впровадження комплексу заходів щодо реалізації цих направлень; проведення постійного моніторингу ринків з метою визначення результатів дій стосовно регулювання, змін відповідних параметрів ринків та коректування методів регулювання. 9. Для формування конкурентного середовища в економіці необхідно удосконалити законодавство та розробити низку нормативних актів для переводу економіки в режим ефективного функціонування. Одним із можливих напрямів трансформації економічної системи України в ринкову є використання інституціонального підходу, який у свою чергу базується на розвитку структури економічних інститутів. Необхідно вносити корективи у процеси здійснення реформування економіки. Стратегія формування конкурентного середовища в економіці України має враховувати сучасні тенденції розвитку конкуренції. |