1. Сучасний етап розвитку вітчизняної педагогічної теорії й практики характеризується переходом до гуманістичної особистісно-розвивальної освітньої парадигми. Це суттєво змінює вимоги щодо змісту професійної підготовки майбутніх учителів музики, яка повинна об’єднувати не тільки ґрунтовну фахову компетентність, а й високий рівень культури педагогічного спілкування, здатність за допомогою комунікативних засобів регулювати міжособистісні стосунки та спільну діяльність, організовувати плідну навчально-виховну взаємодію з учнями. Результати аналізу практики підготовки майбутніх учителів музики свідчать, що традиційна організація педагогічного процесу не забезпечує формування в значної частини студентів готовності до продуктивної навчально-виховної комунікації. Виявлено, зокрема, низький інтерес студентів до художньо-педагогічного спілкування, недостатній рівень сформованості інформаційних, інтерактивних, перцептивних і артистичних комунікативних умінь. Розв’язання цієї проблеми потребує обґрунтування педагогічних умов і розробки ефективної методики формування комунікативних умінь у майбутніх учителів музики як важливого чиннику успішності їхньої професійної діяльності.
2. Унаслідок аналізу психолого-педагогічної літератури з’ясовано, що комунікативні вміння вчителя музики становлять сформовані на основі засвоєних знань, навичок і практичного досвіду способи і прийоми спілкування, спрямовані на реалізацію комунікативної функції педагогічної діяльності. Доведено, що комунікативні вміння визначають здатність учителя до спілкування з учнями засобами музичного мистецтва, здійснення морально-етичного впливу на вихованців, трансляцію їм власного досвіду художньо-педагогічного спілкування, що сприяє особистісному розвитку дітей, формуванню їхніх потреб, ціннісних орієнтацій, самосвідомості та музично-естетичної культури.
3. На підставі наукового обґрунтування структури педагогічного спілкування, врахування специфіки музично-педагогічної діяльності виділено чотири групи комунікативних умінь учителя музики: інформаційні, інтерактивні, перцептивні і творчі. Інформаційними вміннями, котрі поділяються на вербальні і невербальні, забезпечується функціонування механізму передачі й прийому інформації музично-просвітницького змісту: організація мовлення, володіння професійною термінологією, здійснення мовленнєвого впливу, володіння мовою диригентських жестів, міміки, пантоміміки, співацьким голосом, виконанням партитури. Інтерактивні вміння виявляються у встановленні й підтримуванні зворотного зв’язку в спілкуванні, в організації творчої діяльності, встановленні педагогічного контакту з учнями, застосуванні різних стратегій і прийомів міжособистісної взаємодії. Перцептивними комунікативними вміннями зумовлюється сприйняття суб’єктів, вміння слухати співрозмовника, розуміти його внутрішні переживання і мотиви, враховувати індивідуальні особливості. Творчі комунікативні вміння об’єднують артистичні вміння (створення творчого самопочуття виконавців, психологічне налаштовування учнів перед виступом, володіння власним емоційним станом, сугестивними психологічними засобами впливу на виконавців) та вміння керувати діалоговою взаємодією виконавців з музичним твором і слухачами (створення власної інтерпретації музичного твору, оперування тембральними барвами).
4. У процесі дослідження встановлено, що основними критеріями сформованості комунікативних умінь у майбутніх учителів музики є: когнітивно-інформаційний, котрий характеризує володіння студентами вербальними і невербальними засобами художньо-педагогічного спілкування; перцептивно-гностичний, яким визначається об’єктивність сприймання й розуміння суб’єктів комунікативної взаємодії; інтерактивний, що виявляє здатність майбутнього вчителя музики налагоджувати продуктивні міжособистісні й ділові стосунки з вихованцями; творчо-діяльнісний, який характеризує здатність студентів використовувати артистичні комунікативні уміння в процесі музично-педагогічної діяльності. Відповідно до розроблених критеріїв обгрунтовано рівні сформованості комунікативних умінь студентів: низький – рівень комунікативної індиферентності, середній – комунікативної грамотності, високий – комунікативного професіоналізму.
5. Доведено, що значний потенціал щодо розвитку комунікативних умінь у майбутніх учителів музики мають дисципліни вокально-хорового циклу (постановка голосу, диригування, хоровий клас). Експериментально встановлено, що ефективність формування комунікативних умінь у майбутніх вчителів музики залежить від створення у процесі їхньої вокально-хорової підготовки таких педагогічних умов: стимулювання розвитку мотивів комунікативної діяльності; формування у студентів чітких уявлень про сутність і структуру комунікативних умінь; організації діалогічної взаємодії суб’єктів навчального процесу; збагачення естетичних ціннісних орієнтацій студентів на основі систематизації вокального й хорового репертуару.
6. З’ясовано, що формування комунікативних умінь майбутніх учителів музики доцільно проводити послідовно за такими етапами: фахово-орієнтованим, що формує установку студентів на розвиток вербальних і невербальних комунікативних умінь, інтерес до питань художньо-педагогічного спілкування вчителя музики; інформаційно-аналітичним, яким передбачається оволодіння теоретичними знаннями з питань спілкування вчителя музики і вдосконалення студентами власних комунікативних умінь; творчо-самостійним, зорієнтованим на втілення набутого студентами комунікативного досвіду спілкування у практичній діяльності: самостійне вивчення музичних творів, участь у концертно-виконавській діяльності, в творчій роботі з учнями під час педагогічної практики.
7. Педагогічний експеримент підтвердив ефективність розробленої на основі обґрунтованих педагогічних умов методики формування комунікативних умінь майбутніх учителів музики у процесі їх фахової вокально-хорової підготовки. У студентів експериментальних груп, на відміну від контрольних, відбулися статистично значущі позитивні зміни в рівнях сформованості комунікативних умінь. Значна кількість студентів (23,1%) досягла найвищого рівня сформованості комунікативних умінь. З 41% до 53,8% зросла кількість студентів, яким властивий середній рівень сформованості комунікативних умінь. Водночас зменшився відсоток студентів з низьким рівнем сформованості комунікативних умінь (з 51,3% до 23,1%). Загалом, одержані результати підтвердили істинність висунутої нами гіпотези.
Виконане дослідження, певна річ, не вичерпує всіх аспектів розглядуваної проблеми. Перспективними є такі напрями подальшої роботи з досліджуваної нами проблематики: формування комунікативних якостей майбутнього вчителя музики засобами інструментальної підготовки; подальша розробка цієї проблеми на матеріалі музикознавчих дисциплін; з’ясування психолого-педагогічних механізмів комунікативності вчителя музики в процесі вокально-хорової діяльності.
|