Анотація до роботи:

Онищук І.Г. Формування інноваційної моделі інвестиційної політики регіону. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.10.01 – розміщення продуктивних сил і регіональна економіка. – Харківська національна академія міського господарства України Міністерства освіти і науки України, Харків, 2005.

Дисертаційна робота присвячена розробці теоретико-методологічних засад формування інноваційної моделі інвестиційної політики регіону.

Розкрито вплив економічного механізму управління інвестиційною діяльністю регіонів з обґрунтуванням необхідності внесення певних змін у державну економічну політику щодо концентрації внутрішніх джерел інвестування. Визначено напрями розвитку державно-приватного партнерства в інвестиційній сфері, а також комерціалізації результатів інноваційних досліджень і розробок. Удосконалено теоретичні основи формування інвестиційної політики регіону як складової світової ринкової економіки в частині визначення взаємозв’язків і збалансованості економічних, соціальних, екологічних цілей розвитку. Розроблено методику формування інноваційної моделі інвестиційної політики регіону.

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукового завдання – розробки теоретико-методологічних засад формування інноваційної моделі інвестиційної політики регіону, що виявляється в таких результатах:

1. Проведені дослідження підтверджують, що проблема інноваційного розвитку країни потребує не лише збільшення кількості інноваційних структур. Необхідним є також досягнення рівності прав суб’єктів господарювання, реальної конкуренції, якості і стабільності ринкових механізмів, подолання корупції, обґрунтований, розумний протекціонізм вітчизняного виробництва, заохочення інноваційного попиту, реальної підтримки науково-технологічного комплексу, сучасної культури підприємництва і професійного менеджменту. Цього можна досягти тільки в результаті реалізації довгострокової інвестиційної політики, стратегічних напрямів інноваційного розвитку.

2. Важливим інструментом державної інноваційної політики в умовах значного дефіциту коштів повинен стати програмно-цільовий метод розвитку науково-технологічної діяльності, який покликаний забезпечувати ресурсами не випадкові відомчі інтереси, а комплексний розвиток економіки регіонів і країни. Водночас, слід ураховувати, що широко окреслені пріоритети часто суперечать методам стимулювання інвестиційно-інноваційної діяльності, де основним інструментом мотивації є пільги щодо оподаткування суб’єктів науково-технологічної сфери.

3. Методологія розвитку інноваційно-інвестиційного процесу в регіонах повинна включати: підвищення ефективності інвестування шляхом укладання коштів у заходи комплексного спрямування; гармонійне поєднання територіального й галузевого підходів до управління інвестиційними процесами; оптимальне поєднання прямих і портфельних інвестицій в економіку регіонів; стимулювання інноваційно-інвестиційної діяльності власними коштами підприємств, податкове стимулювання процесу реінвестування в регіональну економіку, залучення коштів банківської системи і заощаджень населення; забезпечення прискореного введення в експлуатацію найважливіших виробничих потужностей, продукція яких є конкурентоспроможною і користується попитом за межами регіону й держави.

4. Системна реалізація окреслених заходів і пропозицій для прискореного розвитку інвестиційної діяльності потребує дієвого організаційного та методичного, адміністративного, громадського й наукового супроводження щодо використання існуючих законодавчих засобів, коригування нормативно-правового забезпечення затверджених державних програм, моніторингу прийнятих рішень, інноваційної діяльності в цілому.

5. Проведені дослідження підтвердили можливість залучення приватних інвестицій у розвиток міського господарства у великих обсягах за рахунок приватно-державного партнерства, яке реалізується на концесійних засадах, договорах лізингу, управління суб’єктами підприємництва тощо.

6. Аналіз розроблених механізмів розвитку і підтримки інвестиційної сфери великих міст свідчить про необхідність удосконалення регіональної інвестиційної політики за допомогою таких інструментів, як формування місцевих нормативів інвестиційної діяльності; створення бюджету розвитку; місцева фіскальна політика (податкове кредитування); цільова бюджетна підтримка на конкурсній основі; ініціювання ділової активності в підприємницькому середовищі тощо.

7. Одним із найефективніших учасників інноваційних процесів є малі та середні підприємства, бізнес яких безпосередньо пов’язаний з комерційним освоєнням результатів наукових досліджень і які є найбільш активними ланками технологічних зв’язків “науковий продукт – виробництво – споживання”. Наявність великої кількості ризиків різних класифікацій у діяльності малих і середніх підприємств, відсутність ресурсів вимагає правової, організаційної та фінансової підтримки їхньої діяльності. Недосконалість саме цих інститутів створює великі перешкоди інноваційному розвитку.

8. Доведено, що інноваційна інфраструктура включає організації та підприємства, які здійснюють: венчурне (ризикове) фінансування інноваційних проектів; інформаційне і маркетингове забезпечення інноваційної діяльності; рекламу і реалізацію науково-технічної продукції, інжинірингові та консультативні послуги щодо впровадження нововведень; патентно-ліцензійні послуги; концесійні та лізингові послуги; страхування суб’єктів інноваційної діяльності тощо. Фінансування інновацій є найбільш ризиковим, але дає можливість отримати високий прибуток, якщо фінансуючі організації беруть участь у нововведеннях як партнери, а не тільки як кредитори.

9. Необхідно здійснити перехід від статичних організаційних структур до гнучких, які сприяють прогресивним зрушенням у виробництві, орієнтуються на піонерні інноваційні проекти. До них слід віднести матричні (програмно-цільові) структури, діяльність яких спрямовується на інновації, а саме центр інноваційного розвитку, інвестиційно-фінансові групи та інші структури, створені органами місцевого самоврядування та підприємствами.

10. Обґрунтовано, що основними регіональними структурами інноваційної діяльності можуть бути інноваційні об’єднання, які виникають навколо ініціаторів піонерних інноваційних проектів; наукові парки, що проводять дослідження в широкому діапазоні наукових дисциплін і забезпечують перелив знань з одних галузей науки в інші; інкубатори – організаційні структури науково-технічної сфери, що спеціалізуються на створенні сприятливих умов для ефективної діяльності малих інноваційних фірм з метою реалізації оригінальних науково-технологічних ідей; технопарки і технополіси, що діють на основі єдиної інноваційної програми, прискорюють упровадження новітніх досягнень у суміжні галузі економіки і забезпечують значний інтегральний ефект.

11. Удосконалення правового забезпечення інвестиційної діяльності, розвиток інноваційної інфраструктури, формування механізмів взаємодії організаційних, фінансових, природних, інформаційних, інтелектуальних, інноваційних, політичних та інших ресурсів для досягнення синергетичного ефекту розвитку суспільства, які об’єднані в регіональні програми розвитку, складають основні елементи інноваційної моделі інвестиційної політики регіону.

Публікації автора:

Статті у наукових фахових виданнях:

1. Онищук І.Г. Продуктивні сили як провідна економічна категорія суспільного розвитку // Матеріали наук.-практ. конф. “Внесок академіка В.І.Вернадського в дослідження проблем розвитку і розміщення продуктивних сил”: У 2 ч. – К.: РВПС України НАН України, 2003. – Ч. 2. – С. 314–315.

2. Онищук І.Г. Ефективність енергоощадних заходів на муніципальному рівні // Економіка України. – 2003. – № 11. – С. 84–86.

3. Онищук І.Г. Інноваційна діяльність – основа стратегії соціально-економічного розвитку територіальної громади (на прикладі м. Києва) // Схід. Серія: економіка. – 2003. – № 8(58). – С. 31–34.

4. Онищук І.Г. Територіальні аспекти розвитку інфраструктури міст // Схід. Серія: економіка. – 2004. – № 4(62). – С. 5–7.

5. Онищук І.Г. Регіональна інвестиційна політика: сучасний стан і напрями розвитку // Комунальне господарство міст: Наук.-техн. зб. Серія: економічні науки. – К.: Техніка, 2004. – Вип. 56. – С. 49–58.

6. Онищук І.Г. Управління інноваційними проектами у міському господарстві // Матеріали ІІІ Всеукр. наук.-практ. конф. “Суспільно-географічні проблеми розвитку продуктивних сил України”. – К.: ВГЛ Обрії, 2004. – С. 121–122.

7. Онищук І.Г. Територіальні аспекти інноваційного розвитку інфраструктури міст // Вісник Національного університету водного господарства та природокористування. Економіка. Зб. наук. пр. – Рівне, 2005. – Вип. 1(29) – С. 117–122.

8. Онищук І.Г. Особливості управління інвестиційною діяльністю територіальних утворень // Економіка промисловості України: Зб. наук. пр. – К.: РВПС України НАН країни. – 2004. – С. 220–223.

9. Онищук І.Г. Формування організаційно-інвестиційного механізму реалізації інноваційних проектів // Регіональна економіка. – 2004. – № 4. – С. 73–81.

10. Онищук І.Г. Розвиток форм і методів підтримки інноваційних проектів соціально-економічного розвитку територіальних утворень // Продуктивні сили і регіональна економіка: Зб. наук. пр.: У 2 ч. – К.: РВПС України НАН України, 2004. – Ч. 1. – С. 230–236.