У дисертації здійснено теоретичне узагальнення основних положень формування сільського соціально-трудового потенціалу регіону і запропоновано вирішення науково-практичних завдань з ефективного його використання, що дозволило сформулювати низку висновків теоретичного, методологічного та науково-прикладного характеру. 1. Проведений аналіз фахової наукової літератури дає можливість визначити сільський соціально-трудовий потенціал з погляду на людину як носія людського капіталу, що реалізовується в процесі праці в умовах сільського укладу життя. Формування та використання соціально-трудового потенціалу жителів сільської місцевості відбувається під дією специфічних факторів, – це, насамперед, спосіб життя сільського населення, для якого характерна багатовекторність внутрішніх і зовнішніх зв’язків, сильна залежність від особистісних факторів, а також від регіональних особливостей та факторів зовнішнього середовища. 2. Івано-Франківщина (особливо сільська місцевість) традиційно відноситься до праценадлишкових регіонів, що сформувало специфічний тип економічної активності населення, зокрема, високу територіальну мобільність (постійні, маятникові, трудові міграції) та поширеність зайнятості в особистих селянських господарствах. Особливістю сучасного стану трудової міграції населення є зростання питомої ваги жінок та молоді, розширення її географії та сфер прикладання праці. Трудові міграції мають істотний вплив на природне відтворення населення, оскільки призводять до послаблення сімейних зв’язків, відстрочення шлюбів та народження дітей, погіршення загального стану здоров’я внаслідок виснажливої праці, неповноцінного харчування, стресових ситуацій; зростає чисельність ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД серед трудових мігрантів. 3. Розрахунки ефективності використання маятникових мігрантів – жителів сільської місцевості показують, що оптимальною для маятникової міграції є відстань до місця роботи не більше 15 км. Водночас, ефективність використання трудового потенціалу населення, зайнятого в сільському господарстві регіону, навіть з урахуванням доходів від додаткової зайнятості в особистих селянських господарствах, становить лише 59-64% порівняно із середнім по області показником. 4. Ключовим моментом при розгляді питання використання сільського соціально-трудового потенціалу є всебічне вивчення умов формування сільського ринку праці та зайнятості населення в аграрній сфері, зокрема, в особистих селянських господарствах. Зростання зайнятості в особистих селянських господарствах є наслідком соціально-економічної кризи, яка найсильніше торкнулася суспільного сектора сільськогосподарського виробництва. Ядром мотивації зайнятості в особистих селянських господарствах є суто економічні чинники, тобто вирощування та виробництво сільськогосподарської продукції для власного споживання та часткового продажу, одержання додаткового доходу, а для значної частини населення – безальтернативний вид зайнятості. Проте в сучасних умовах особисте селянське господарство не є і не може бути ефективним засобом існування і відтворення трудового потенціалу. 5 .Головною метою оптимізації процесів формування і використання сільського соціально-трудового потенціалу є сприяння повній, продуктивній та вільно обраній зайнятості відповідно до принципів концепції гідної праці. У зв’язку з очікуваним вступом до СОТ, постає необхідність прогнозування ємності сільського ринку праці. За розрахунками здобувача, досягнення європейських стандартів продуктивності (в розвинутих країнах частка агарного сектора становить 7-8% зайнятості) приведе до скорочення кількості робочих місць у сільському господарстві регіону до 33 тис. осіб, що зумовлює необхідність розвитку несільськогосподарських видів діяльності на селі, зокрема, соціальної сфери, – саме ці види діяльності повинні набути пріоритетного розвитку і забезпечити до 60% робочих місць. 6. Оскільки особливості поселенської мережі в регіоні не дозволяють створити робочі місця необхідної кількості та якості в кожному населеному пункті, доцільно сконцентрувати робочі місця у центрах економічної активності. Базою для їх утворення є селища міського типу або міста районного підпорядкування та сільських територіальних громад, які пов’язані спільними історичними, економічними, соціальними умовами і входять до цього об’єднання на добровільних засадах. |
