Головною сферою виникнення капітальних ресурсів, застосовуваних на посткризовий розвиток народного господарства, є сфера інвестиційної взаємодії суб`єктів перехідної економіки. Провідна роль цієї галузі в активізації економіки означає, що задача підвищення ефективності має бути насамперед віднесена до неї самої. А це вимагає від економічної теорії виявлення чинників оптимізації 2 нерозривних інвестиційних процесів - формування і реалізації всіх джерел сукупного інвестиційного потенціалу національної економіки. При цьому обмеженість інвестиційних ресурсів в Україні змушує надати пріоритет таким факторам, що здатні дати швидкий ефект. До них належить управління інвестиційним потенціалом з боку держави - єдиного суб’єкту перехідної економіки, що має мотиви і засоби для впливу на всіх інвесторів і реципієнтів капіталовкладень. А головним управляючим інструментом держави є податково-бюджетна система. Тому вдосконалення фіскальних механізмів державного регулювання реформи інвестиційної сфери набуває особливого значення для ринкової трансформації. Комплексність інвестиційних процесів змушує й аналіз підвищення їх ефективності проводити з позицій системного розгляду сфери інвестицій як галузі, що розвивається у межах, встановлюваних рисами макрогосподарського механізму. При цьому важливим моментом вироблення концепції ІП є розуміння його як синтезу процесів формування і реалізації - установка на неможливість досягти зростання інвестиційних коштів суб`єктів без покращення їх спроможності абсорбувати капіталовкладення. Системний розгляд ІП у дисертації дозволив зробити низку важливих висновків. 1. Сукупний ІП є інтегральним результатом взаємодій учасників відтворювального процесу кожного типу суспільства, тому виробити його чітке визначення можна лише шляхом послідовного аналізу особливостей процесів його формування і реалізації у різних економічних системах. Лише такий підхід дозволяє ґрунтовно відповісти на питання про структуру джерел, об`єктивні межі активізації і засоби управління інвестиційним потенціалом. У такому аналізі ми з`ясували, що у традиційній і командній економіці відсутні необхідне (мотивація приватних суб`єктів до розширення виробництва) та достатнє (джерела) умови для процесів накопичення й інвестиційного використання елементів продуктивних сил, тому єдиним зацікавленим в інвестуванні господарським агентом виступає держава, що стає “природно-монопольною” рушійною силою процесів формування і реалізації ІП. У ринковій економіці, напроти, зростає мікрогосподарська потреба в інвестуванні як факторі зростання продуктивних сил, тому і сама інвестиційна сфера нарощує обсяги капіталовкладень, структурує коло учасників інвестиційної діяльності. Тому ринкове середовище максимально диверсифікує джерела формування і реалізації інвестиційних ресурсів. Вивчення інституціональної природи перехідної пострадянської економіки показало її найбільшу спорідненість з традиційною і командною системами саме у відтворювальному механізмі. У цьому зв`язку було обґрунтовано необхідність підвищення ролі держави в оптимізації формування і реалізації всіх джерел сукупного ІП. Але з іншого боку, задачі переходу до ринкової моделі макрогосподарського механізму вимагають докорінної перебудови чинних функцій і засобів державного регулювання інвестиційних процесів. Управляючі функції держави мають полягати не у створенні надмірної регулятивної інфраструктури інвестиційної сфери, а в стимулюванні мотивації недержавних суб`єктів економіки до формування джерел інвестиційних ресурсів, їх трансформації у реальні інвестиції і спрямовуванні цих вкладень до пріоритетних галузей. Тому пострадянським державам слід перейти від прямого адміністративного впливу на інвестиційну діяльність суб`єктів економіки до опосереднених інструментів її регулювання, серед яких на перше місце висувається проведення комплексу фіскальних заходів. В світлі цього нами були вирішені кілька задач теорії відтворення: 2. Виявлено загальні та специфічні (по окремим джерелам сукупного ІП) недоліки нинішньої інвестиційної ситуації у пострадянській економіці, а також пояснено їх причини. До перших належать: різке зниження норми валового нагромадження і рівня всіх видів інвестицій у ВВП; деградація всіх джерел і структури сукупного ІП; різке зростання вивозу капіталу; відсутність законодавчої бази за більшістю форм інвестування. До специфічних негативів інвестиційних процесів було віднесено: - у формуванні державних інвестицій – зниження частки державного і місцевих бюджетів при збереженні фронтального бюджетного фінансування інвестиційних проектів; - у формуванні недержавних інвестицій - неможливість одержання підприємствами прибутку й амортизації, достатніх для здійснення внутрішніх інвестицій, неспроможність банків мобілізувати довгі пасиви і відсутність мотивації до їх спрямування у реальний сектор, нерозвиненість фондового ринку, низька схильність населення до заощадження і трансформації заощаджень в інвестиції, помилки у залученні іноземних інвестицій; - у сфері реалізації інвестиційних ресурсів - зниження абсорбційної спроможності національних інвестиційних установ і реципієнтів інвестицій, низький рівень інвестиційних проектів, нерівномірний розподіл інвестицій за галузями і регіонами, погіршення пропорції між прямими і портфельними інвестиціями, недосконалість форм залучення зовнішніх вкладень, часті зміни процентної ставки, відсутність пріоритетів державної інвестиційної політики. Спільний розгляд цих негативів інвестиційної ситуації дозволив викрити протиріччя її розвитку на різних етапах ринкової трансформації та аргументувати висновок, що єдиною реальною силою, здатною виправити цю ситуацію, є держава. Лише вона здатна започаткувати становлення нової структури джерел формування і напрямів використання національного ІП, та стати гарантом її інститутування у перехідній економіці. Тому далі було: 3. Вироблено внутрішньо узгоджене “дерево цілей” інвестиційної і фіскальної політики держави, адекватне особливостям інвестиційної ситуації і структурі джерел ІП у перехідній економіці, та показана їх генетична схожість. Серед головних цілей фіскальної політики в інвестиційній сфері, зокрема, виділено погодження цілей інвестиційної політики з задачами інших напрямів економічної політики держави, і таким чином - формування дієвої системи управління інвестиційною сферою перехідної економіки (рис.1). 4. Визначено недоліки чинної фіскальної системи і політики України в інвестиційній галузі. Їх розподілено на загальні та специфічні (такі, що негативно впливають на окремі джерела сукупного ІП). До перших віднесено: хаотичність перетворень оподаткування; постійне корегування податкового законодавства в бік збільшення податкового тягаря; обмеження функціонального навантаження податків і надмірний рівень податкових вилучень; застосування принципів фіскального авансування і пріоритетності пільг перед зниженням податкових ставок; недосконалість галузевих пільг; застарілість методології фіскальної політики (невідповідність структурі доходів суб`єктів економіки); скорочення бази оподаткування. Специфічні недоліки чинної фіскальної політики включають: нераціональну структуру податкової системи (зростання частки побічних і заниження статусу місцевих податків); негативний вплив на формування кредитних джерел ІП; відсутність нормативної бази бюджетного фінансування національних інвестиційних пріоритетів; відсутність механізмів опосередненого контролю держави за цільовим використанням амортизаційних коштів підприємств. 5. Згідно запропонованій класифікації було вироблено систему заходів з реформування фіскальної політики, що забезпечує підвищення її впливу на процеси формування і реалізації всіх джерел ІП України - коштів державних, приватних національних (виробничих підприємств, кредитних установ, населення) та різних груп іноземних структур. Вироблення цих заходів є головним практичним результатом дослідження, оскільки їх впровадження дозволить поліпшити інтеграцію фіскальної й інвестиційної політики та поетапно ліквідувати типові для нинішніх податково-бюджетної й інвестиційної систем України недоліків. |