У висновках підбито підсумки проведеного дослідження, зроблено теоретичні узагальнення, запропоновано низку рекомендацій теоретико-методологічного та науково-методичного характеру. Результати дисертаційного дослідження конкретизовані в наступних висновках: 1. Поняття „громадянськості”, передусім, стосується життєвої позиції людини, що проявляється в любові до Батьківщини, національній самосвідомості, громадянській активності, законослухняності. Сучасні уявлення про громадянськість є результатом філософської рефлексії всього суспільно-історичного розвитку. Вивчення генези громадянського суспільства дозволяє зробити висновок про те, що соціокультурна детермінація формування громадянськості проявляється, перш за все, в продукуванні певного типу соціальності в конкретний історичний період. Соціокультурні трансформаційні процеси (глобалізація, інформатизація) обумовлюють нові смислові грані поняття „громадянськості” (яке визначається в роботі як „нова громадянськість”) та його збагачення такими рисами, як толерантність, критичне мислення, відчуття себе не тільки громадянином своєї країни, але й громадянином планети Земля. Формування громадянськості в українському суспільстві досліджено в онтологічному, аксіологічному та праксіологічному аспектах. 2. Дослідження онтологічного аспекту проблеми свідчить, що на формування громадянськості суб’єктів, які навчаються, впливають різні фактори соціалізації: родинне виховання, засоби масової інформації, громадські організації, навчальні заклади, взаємодія з іншими соціальними суб’єктами тощо. Висловлена гіпотеза про те, що найбільш дієвим чинником цього процесу в період послаблення й розмиття традиційних цінностей, є громадянська освіта, що належить до суспільного процесу й невід’ємна від самої освіти. Громадянська освіта має формувати раціональну громадянськість у суб’єктів освіти, що згодом може стати стійким переконанням особистості на рівні звички. Артикульовано авторське визначення громадянської освіти як безперервного впродовж усього життя процесу оволодіння загальнолюдськими та прийнятими в даному суспільстві нормами індивідуального й суспільного життя людини, що веде до стійкого усвідомлення себе громадянином країни, який має своє коріння, традиції, етнічні особливості та перспективи розвитку. 3. На відміну від західного суспільства, яке вирішує завдання розвиненого демократичного суспільства, що складалося на протязі кількох сторіч, головним стратегічним соціополітичним завданням нашої країни є консолідація суспільства і держави. Мета громадянської освіти в Україні на сучасному етапі – підготовка людини до відповідального й свідомого життя у демократичній країні, громадянському суспільстві. За таких умов формування громадянськості на сучасному етапі має здійснюватися, спираючись на принципи цілісності, динамічності, узгодженості національного та загальноцивілізаційного. 4. Здійснено соціально-філософський аналіз формування громадянськості за допомогою філософських категорій загального, особливого й одиничного, який дав можливість виокремити цілі формування громадянськості стосовно суспільства (загальне, всебічне), цілі формування громадянськості щодо держави (особливе), а також щодо людини (одиничне). Розкрито аксіологічний аспект проблеми й визначено ціннісно-цільову характеристику сучасної вітчизняної громадянської освіти на трьох умовно виокремлених аксіологічних рівнях: громадянськість як цінність державна, громадянськість як цінність суспільна й громадянськість як цінність особистісна. Аналіз досвіду розбудови соціальних держав у найбільш розвинених країнах показав, що їх успіх зумовлений опертям на традиційні цінності. Процес демократичних змін можливо здійснювати за умови взаємної адаптації цінностей національної культури й сучасної цивілізації. 5. Встановлено зв’язок розбудови громадянського суспільства з формуванням національної ідентичності громадян. В Україні після здобуття державної незалежності відбуваються інтенсивні зміни у системі ідентичностей суспільства, у якій національна ідентичність разом з етнічною належать до найбільш стійких. Ці типи ідентичностей супроводжують людину протягом усього життя, дозволяють знаходити своє місце в спільноті. В період трансформаційних змін необхідна переорієнтація потреб у духовну сферу, що допомагає індивіду відображати реальне буття на основі особистісного осмислення його явищ, власних моральних цінностей, які мають загальнолюдське значення. Прищеплення культури самообмеження індивіда (а не культури бідності, як вважають деякі автори) має бути одним з напрямків громадянського виховання. 6. Показано, що в якості потужного чинника становлення демократичного суспільства держава визначає відповідну освітню політику щодо освіти й виховання майбутніх громадян, виховання їх громадянської й правової культури. Але основою формування громадянського суспільства є індивідне начало, укорінення у політичній свідомості людей відповідного демократичному суспільству смислу свободи, права та відповідальності, поширення конституційної освіченості, культури цивілізовано домагатися задоволення законних інтересів, активність людей, їх участь в управлінні державою, ініціативність, участь у різноманітних суспільних організаціях. В умовах розбудови відкритого суспільства цілком виправданим є плюралізм думок, який має сприяти прийняттю адекватних рішень. Наявність сильної опозиції – свідчення зрілості громадянського суспільства. Громадянське суспільство в Україні можливо формувати, синтезуючи досвід країн Західної Європи та особливості власного культурно-історичного простору. 7. Обґрунтовано вирішальне значення для формування громадянськості суб’єктів освітнього процесу якісних характеристик представників еліти. Еліта повинна вбирати весь світовий досвід, але формуватися зобов’язана на національних традиціях і національному корінні. Саме освіта, заснована на волі вибору, є головним засобом формування нової політичної еліти. Доведено, що національна еліта, в такому вигляді, в якому вона існує на сучасному етапі, не спроможна ефективно впливати на розбудову громадянського суспільства. Її саму треба ще виховувати, вивчаючи досвід єврпейської цивілізації й застосовуючи комунікаційну стратегію, яка передбачає відкритий діалог еліти старого покоління з елітою нового покоління. Розглянуто праксіологічний аспект формування громадянськості й запропоновано у вихованні еліти використати технологічну методологію, що містить у собі аналіз конкретної соціальної ситуації, систему методів формування громадянських якостей особистості, систему заходів, спрямованих на використання соціальних, політичних, освітніх та інших інститутів для вирішення цього завдання. Використання гуманітарних технологій суттєво змінює світогляд студентів, формуючи в них демократичні стереотипи мислення й поведінки, комунікативні навички, толерантність у взаємодії з іншими соціальними суб’єктами, що в свою чергу, буде сприяти становленню громадянського суспільства вУкраїні. |
