Сутність дисертаційної роботи полягає в розробці бібліотекознавчих та інформаційно–технологічних засад розвитку діяльності бібліотеки з формування, зберігання та використання фонду мережевої інформації й забезпечення на цій основі єдності традиційного та мережевого сегментів документального простору. Дисертаційне дослідження дозволяє зробити наступні висновки: 1. Сучасний період розвитку інформаційної сфери суспільства характеризується стрімким зростанням обсягів електронних документальних ресурсів. Спеціалісти Британської бібліотеки стверджують, що до 2020 р. 90% всієї нової літератури матиме лише цифрову, зокрема, онлайнову форму. Однак, питання зберігання мережевої інформації для наступних поколінь сьогодні належним чином не вирішено. Бібліотеки, як суспільні інституції, що впродовж тисячоліть акумулювали, обробляли, зберігали та розповсюджували документовані знання, за нових умов мають розширити меморіальну функцію та доповнити її завданням архівування мережевих науково–інформаційних і суспільно значущих ресурсів. 2. Формування фондів мережевих ресурсів започатковано національними бібліотеками країн з розвиненою інформаційною інфраструктурою. Аналіз їх діяльності в цьому напрямі свідчить про розмаїття підходів до архівування. Здійснюється вибіркове збирання мережевої інформації (Австралія, Канада), архівування національних сегментів інтернет (Швеція, Росія), формування фондів веб–ресурсів у межах обов'язкового примірника документів (Норвегія, Франція), спроба збереження ресурсів усієї світової "павутини" (Бібліотека Конгресу США), а також створення міжнародних кооперативних інтернет–архівів (NEDLIB — мережева європейська депозитарна бібліотека). 3. Урахування світового досвіду архівування ресурсів глобальних комп'ютерних мереж і специфіки організації бібліотечної справи в нашій державі, що характеризується відомчою централізацією та регіональною кооперацією, обумовлює потребу розробки нового підходу до формування національного фонду мережевих джерел інформації. Його основною концептуальною засадою доцільно обрати кооперативну підготовку складових фонду спільними зусиллями головних галузевих та регіональних бібліотек і централізоване формування інтегрованого довідково–пошукового апарату, який слід реалізувати за схемою, що передбачає поєднання метаданих про зібрання електронних публікацій з повнотекстовим індексуванням наявних масивів інформації. 4. Національний фонд "мережева україніка" має стати логічним розширенням архівної, рукописної та друкованої україніки, що визначена вітчизняними бібліотеко– та бібліографознацями, і включати наступні складові: наукові та суспільно значущі документи українського сегмента глобальних інформаційних мереж; зарубіжні наукові ресурси з пріоритетних напрямів інноваційної діяльності в Україні й іноземні публікації щодо України; публікації українською мовою та українців і українських інституцій у світових інформаційних мережах. 5. Тенденції розвитку правового підґрунтя розповсюдження мережевих джерел інформації свідчать про перехід від заборонної парадигми класичного авторського права до дозвільної системи поширення знань з урахуванням прав інтелектуальних власників. Правовим підґрунтям для архівування науково–інформаційних ресурсів українського сегмента глобальних комп’ютерних мереж можна вважати постанову Кабінету Міністрів України щодо розвитку діяльності Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського. Під час архівування зарубіжних ресурсів сьогодні слід орієнтуватися на ліцензії Creative Commons і суспільні ліцензії GNU (General Public License). 6. Обсяги мережевих інформаційних ресурсів, що мають архівуватися, на кілька порядків перевищують традиційний документальний потік бібліотеки. Це унеможливлює їх обробку методами, що використовуються під час опрацювання друкованих матеріалів. Бібліотека має освоїти інтегрований технологічний цикл, що включає послідовність наукоємних процесів комп'ютерної обробки документальних масивів: бібліографування, реферування, підготовку аналітичних матеріалів, проведення статистичних досліджень (бібліо–, інформо–, наукометричних) як передумову для виділення зі сховищ даних нових знань. Це — визначальна ідеологема технологічного розвитку бібліотеки на довготермінову перспективу. 7. Технологічна трансформація бібліотеки обумовить структурну — вона виступатиме системотвірним елементом комплексу, що включатиме власне бібліотеку, наукову установу (вона здійснюватиме продукування нових знань), інформаційно–аналітичний центр, навчальний заклад і культурологічну установу. Викладена функціонально-структурна схема має розглядатися як концептуальна модель бібліотеки суспільства знань. Місія такої бібліотеки — стати інформаційною серцевиною суспільних інституцій (виробничих, наукових, освітянських і культурологічних), інтегрувальною ланкою інформаційної сфери суспільства. |
