У дисертації наведено теоретичне узагальнення історії розвитку проблеми емоційної стійкості (ЕС), з’ясовано ступінь наукової розробленості проблеми формування емоційної стійкості у ранньому юнацькому віці, запропоновано нове вирішення проблеми формування емоційної стійкості.. В роботі схарактеризовано умови та фактори навчальної діяльності, які негативно впливають на рівень емоційної стійкості юнаків, визначено комплекс методик діагностики проявів емоційної стійкості, представлено і апробовано комплекс ефективних методів психокорекції ЕС у ранньому юнацькому віці.
На підставі аналізу літературних джерел виявлено, що наукові підходи до проблеми формування ЕС у осіб юнацького віку відрізняються різноманіттям поглядів, недостатньою чіткістю понять і низьким рівнем практичної реалізації. Визначено зв’язки емоційної стійкості з умовами і чинниками діяльності, віковими особливостями розвитку та індивідуальними властивостями старшокласників. Ми розглядаємо емоційну стійкість як якість особистості, яка впливає на успішність навчальної діяльності. Історія дослідження проблеми емоційної стійкості дозволяє виділити два головних етапи у її розробці: констатуюче-описовий та формуючий (фахово-орієнтований). Під емоційною стійкістю ми розуміємо складну інтегративну полісистемну якість особистості, що забезпечує високу продуктивність діяльності та цілеспрямованість поведінки в складних емоційно напружених умовах. 2. Ефективність формування емоційної стійкості у ранньому юнацькому віці визначається застосуванням вправ спеціального психофізичного тренінгу та ранньою психодіагностикою, що враховує характеристики емоційної стійкості на різних рівнях її прояву. Головним шляхом формування емоційної стійкості є оволодіння прийомами емоційно-вольової регуляції на психологічному та фізичному рівнях, розвиток та вдосконалення індивідуальних властивостей та психічних функцій особистості, які забезпечують емоційну стійкість. Застосування цілісного комплексу психокорекційного впливу дозволяє оптимізувати емоційну стійкість у ранньому юнацькому віці під час навчальної діяльності. 3. Вивчення психологічних умов та особливостей навчальної діяльності старшокласників визначило доцільність та необхідність формування емоційної стійкості саме у цієї вікової категорії, зумовило добір комплексу психодіагностичних та психокорекційних методик. Це також дало змогу виокремити фактори, які суттєво впливають на ефективність навчальної діяльності та рівень емоційної стійкості – збільшення інтенсивності інформаційного потоку, збільшення кількості видів діяльності, актуалізація потреби у професійному самовизначенні, зростання особистої відповідальності за успішність навчальної діяльності, значне збільшення інтелектуального навантаження. 4. Інформативними показниками, що свідчать про зміну рівня емоційної стійкості, слід вважати: нейротизм, ситуативну тривожність, нервово-психічну стійкість; гіпертимні, тривожні, збудливі, емотивні типи акцентуацій; загальну інтернальність, предметну та соціальну ергічність, предметну та соціальну пластичність, соціальний темп, предметну та соціальну емоційність; емоційну стійкість; такі емоційні стани як тривожність, агресивність, ригідність, працездатність та успішність навчальної діяльності. 5. Під час дослідження виявлено певні індивідуально-типологічні особливості у осіб з низькою ЕС. Зокрема їм яким притаманні низька активність, працездатність і самопочуття, низький рівень предметної і соціальної пластичності, висока емоційність та ергічність; високі збудливість, емотивність, дистимічність, виражений нейротизм та особистісна тривожність. Все це свідчить про дисбаланс в структурних елементах особистості, істотно впливає на успішність навчальної діяльності у ранньому юнацькому віці і потребує корекції. 6. Здійснений аналіз отриманих даних дає змогу виділити найбільш високі і виражені кореляційні зв’язки ЕС і успішності навчальної діяльності з показниками окремих методик: методики визначення ЕС (розробленої співробітниками лабораторії психофізіологічних проблем вищої школи Казанського університету), методики ТПАНС (визначення тривоги, працездатності, активності, настрою і самопочуття), методики діагностики емоційних станів Г.Айзенка, методики визначення темпераменту В.М.Русалова, методики визначення локусу контролю Дж.Роттера і нейротизму Г.Айзенка. Це свідчить про інформативність показників цих методик і доцільність їхнього застосування для діагностики ЕС в ранньому юнацькому віці. 7. Використання під час психофізичного тренінгу старшокласниками експериментальної групи описаних прийомів довільної психічної та психофізичної саморегуляції стану дало можливість більш ефективно здійснювати навчальну діяльність в емоціогенно напружених умовах, знімати втому наприкінці навчального семестру. Це дає змогу рекомендувати запропонований комплекс психофізичного тренування як ефективний психокорекційний засіб формування емоційної стійкості у ранньому юнацькому віці. |