Проведене в дисертаційній роботі комплексне дослідження розвитку зернового господарства та формування експортних ресурсів зерна в Україні дозволило зробити та обґрунтувати висновки щодо формування експортних ресурсів зерна: 1. Дослідженням теоретичних проблем та принципів формування експортних ресурсів зерна на державному та регіональному рівнях встановлено, що протягом 2001–2004 років були прийняті важливі законодавчі акти щодо розвитку зернового виробництва, формування національного ринку зерна та його експортного потенціалу. Проте через недосконалість механізмів регулювання та відсутність фінансової бази в Україні продовжувалась практика неврегульованого та стихійного збуту зерна, яку пропонували трейдери, переважно іноземних країн. 2. Тенденції розвитку виробництва та формування експортних ресурсів зерна в Україні свідчать про нестабільність його виробництва та строкатість валових зборів: валовий збір зерна у 1990 році становив 51 млн тонн, а в 2003 – 20,3 млн тонн, що є найнижчим показником за всі роки незалежності України. Протягом 1991–1995 років експорт зернових по відношенню до загального обсягу реалізації зерна зріс до 34%, у 2001–2002 роках – до 64,2%, а темпи росту обсягів експорту в 2002 році зросли в чотири рази порівняно з 1990 роком. 3. У 2002 році при зростанні виробництва продукції фінансовий стан сільськогосподарських товаровиробників погіршився, замість прибутків більшість підприємств одержали збитки. Проявились негативні явища у сфері збуту продукції, посилилася тінізація зернового ринку, погіршилася структура товарної продукції, знизились ціни на зерно. У 2003 році ситуація ускладнилась через несприятливі погодні умови та вищезазначені тенденції на ринку зерна, що призвело до зниження валового збору зерна. Експортна торгівля зерном стала нерегульованою, через що сільськогосподарські товаровиробники втратили в 2002 році понад 1 млрд грн потенційного доходу, а держава вимушена була імпортувати зерно. 4. Лібералізація цін на матеріально-технічні ресурси призвела до підвищення собівартості сільськогосподарської продукції. Рентабельність виробництва зерна від 45-80% у 2002 році знизилась до 19-24%, що свідчить про втрату доходів товаровиробників через низькі ціни на внутрішньому ринку зерна. Ефективність виробництва зерна знижується через використання його в якості натуральної оплати працівникам та сплати оренди землі, на що витрачається щорічно 20–29% товарного ресурсу. Тому за сприяння держави пропонується розгорнути на мікрорівні масштабну системну роботу щодо матеріально-технічного оновлення зернового виробництва, як основного фактора нарощування експортних ресурсів зерна, використовуючи механізми пільгового кредитування та лізингу. 5. Модернізація сільськогосподарського виробництва повинна сприяти зростанню доходів селян та підвищенню мотивації праці в сільськогосподарських підприємствах. Тому пропонується питому вагу заробітної плати у собівартості зернової продукції підвищити від 10%-12% до 20%. Цей захід дозволить збільшити заробітну плату сільськогосподарських працівників у два рази, що наблизить її до середнього міжгалузевого рівня. 6. Доцільно також за ініціативою підприємств, що виробляють зерно, створювати асоціації товаровиробників зерна і на їх основі засновувати спеціалізовані акціонерні компанії, які за дорученням товаровиробників здійснювали б експортні операції із зерном та продуктами його переробки в інтересах безпосередніх виробників зерна. 7. У сфері нарощування експортних ресурсів зерна і зернопродукції та вдосконалення зовнішньої торгівлі пропонується здійснити такі заходи: захист вітчизняного товаровиробника на внутрішньому зерновому ринку та надання державної підтримки товаровиробникам під час здійснення експорту; стимулювати нарощування виробництва зернових ресурсів та здійснення експорту сільськогосподарської продукції і продовольства при задоволенні потреб внутрішнього ринку; збільшення нарощування виробництва зерна повинно супроводжуватися зростанням обсягів його переробки, це дасть змогу виходити на зовнішні ринки переважно з кінцевою продукцією, що суттєво підвищить ефективність експорту. 8. Державі належить брати активну участь у формуванні експортних ресурсів зерна. Для цього регіонам слід створювати експортні зони виробництва зерна, встановлювати для них обсяги виробництва та ціни, які б на 25% перевищували середні ціни на зерно по країні. |