У дисертації теоретично узагальнено і запропоновано удосконалений економіко-організаційний механізм та еколого-економічну систему управління підприємствами водо-земельного комплексу на зрошенні. У результаті проведеного дослідження зроблено такі висновки: Основою економіко-організаційних механізмів є комплекс економічних інструментів, важелів, засобів, нормативів, які за своєю сутністю є однаковими для всіх сфер діяльності, проте, їх конкретна сукупність для певної сфери обумовлює наявність власного економіко-організаційного механізму в ряді прикладних механізмів. Запропоновано розглядати економіко-організаційний механізм управління підприємством АПК на зрошенні як складну динамічну систему, що включає в себе економічну, соціальну та організаційну структурні складові, пов’язані функціональними зв’язками, сила і дія яких зумовлюється впливовими факторами функціонування, застосовуваними методами і важелями. Для прогнозу розвитку екологічних процесів у зрошуваному землеробстві обрано метод знакових орграфів, який описує систему прямого та зворотного зв’язку в агроекосистемі. Крім ресурсного потенціалу враховано психологічний фактор, що зумовлює цільові орієнтири суспільства та конкретного виробника сільськогосподарської продукції, пов’язані із системою головних життєвих цінностей. На сучасному етапі в суспільстві переважають два головні орієнтири: бажання одержати максимальний прибуток і необхідність зберегти родючість ґрунтів, причому перший домінує, що позначається на розподілі коштів на зрошення та природоохоронну діяльність. Дефіцит коштів обмежує як бажання одержати максимальний прибуток, так і підтримку діяльності щодо збереження водних і земельних ресурсів в оптимальному режимі. Дослідження й багаторічна практика ведення зрошуваного землеробства у степових районах України свідчить про необхідність використання таких форм організації зрошення і прогресивних технологій, за яких поливну воду, яка надходить до господарств-водокористувачів, щоденно використовували б повністю і ефективніше незалежно від рівня якості роботи зрошувальної мережі та рівня організації виробництва. Важливу роль при цьому відіграє використання додаткового зрошення (поряд з основним) за рахунок резервів останнього. У дисертації наведено класифікацію таких резервів на великих зрошувальних комплексах і алгоритм розрахунку їх величин. Оптимізація поєднання зрошуваних і богарних площ як в одному сільськогосподарському підприємстві, так і в цілому на земельному масиві зрошувальної системи зумовлена раціональним використанням усіх ресурсів водо-земельного комплексу. Мотивацією раціонального використання зрошуваних і богарних земель є отримання не біологічно максимального врожаю, а забезпечення економічно доцільної врожайності на основі обґрунтованого рівня норми поливу кожної сільськогосподарської культури.
Визначено еколого-економічні рівні зрошувальних норм: для озимої пшениці – 1500 м3/га, кукурудзи на зерно – 2200, люцерни на зелений корм – 3000, кукурудзи на силос – 1950, буряка кормового – 2900, картоплі – 2450, овочів – 3140 м3/га, що забезпечує економію на кожному гектарі відповідно 500, 600, 500, 550, 600, 350 і 400 м3 поливної води порівняно з рекомендованими нормами. При раціоналізації поєднання поливних і богарних площ на одному земельному масиві зрошувальної системи у нових умовах господарювання можна одержати: в зерно-кормових сівозмінах на 1 га основного зрошення 0,68 га додаткового від використання резервів поливної води; в овочево-кормових сівозмінах – 0,9 га додаткового зрошення. Це дасть змогу не тільки значно (на 30-45%) збільшити виробництво сільськогосподарської продукції з 1га при невеликих додаткових витратах, але й покращити екологічний стан водо-земельного комплексу в цілому. Запропоновано основні принципи та методологічні підходи щодо запровадження ринкового механізму при користуванні природними ресурсами зрошуваного землеробства: цілісність використання зрошуваних масивів із налагодженою інфраструктурою водогосподарського комплексу; єдність інтересів сільськогосподарських виробників (водоспоживачів) і водогосподарських організацій; інтеграція в єдиний організаційно-економічний механізм господарювання в межах зрошувальної системи, але на принципах самоокупності кожного її учасника; екологічна спрямованість діяльності сільськогосподарських товаровиробників на зрошуваних землях та обов’язковий контроль за їх екологічним станом.
Новий механізм системного управління ринковими відносинами у сфері користування природними ресурсами зрошуваної агроекосистеми (насамперед, земля та вода) має вирішувати два взаємопов'язані завдання, а саме:
а) забезпечити ефективне використання природних ресурсів для задоволення виробничих і невиробничих потреб суспільства, насамперед, населення регіону, при гарантуванні екологічної безпеки, використанні ресурсного потенціалу та довгострокового його відтворення; б) активізацію регіональної політики раціоналізації природокористування і забезпечення екологічної безпеки соціально-економічного розвитку за рахунок використання всіх можливих джерел формування прибуткової частини бюджетів різних рівнів. |