1. Результати аналізу психолого-педагогічної літератури і практики підготовки майбутніх фахівців аграрного сектору економіки свідчать про те, що недостатня сформованість екологічної культури породжує педагогічну суперечність між вимогами суспільства, системою підготовки кадрів і особистистю студента до рівня своєї еколого-професійної підготовки та дидактичними можливостями навчального процесу аграрних технікумів і коледжів задовольнити ці вимоги. Вирішення цієї суперечності вимагає впровадження таких технологій підготовки студентів, які дають змогу майбутнім аграрникам набути теоретичний і практичний досвід екологічно безпечного розв’язання складних завдань виробництва. Крім того, майбутня виробнича діяльність випускників вищого аграрного навчального закладу I-II рівнів акредитації передбачає активний вплив на природне середовище і ця особливість детермінує необхідність їхньої ґрунтовної екологічної підготовки, створення певної системи формування екологічної культури студентів. Встановлено, що екологічна культура є інтегрованою якістю особистості. Основними її складовими компонентами визначено: потребо-мотиваційний (інтереси, потреби, мотиви, прагнення до екологічної діяльності у аграрному виробництві); інтелектуальний (екологічні знання та уміння, екологічний кругозір, поінформованість щодо сучасних екологічних ситуацій у сільськогосподарському виробництві тощо); професійно-діяльнісний (екологічні дії, що здійснюються фахівцем в умовах аграрного виробництва). 2. Сформованість екологічної культури студентів-аграрників вимірюється та оцінюється за трьома основними критеріями (мотиваційний, пізнавальний, поведінково-діяльнісний), кожний з яких характеризується відповідними показниками. Визначено рівні сформованості екологічної культури студентів-аграрників: 1) високий (міцні та осмислені екологічні знання, вміння застосовувати ці знання на практиці, активна участь в природоохоронній діяльності); 2) достатній (поверхність екологічних знань, недостатня активність в екологічній діяльності); 3) низький (володіння екологічними знаннями на рівні впізнання, відсутність умінь вирішувати екологічні проблемні ситуації, пасивність та інертність щодо природоохоронної діяльності, домінують почуття споживацького ставлення до природи). 3. Розроблено й обґрунтовано модель системи формування екологічної культури студентів аграрних коледжів та технікумів, до якої входять такі компоненти: мета, завдання екологічної підготовки; принципи, зміст, методи і форми формування екологічної культури студентів; провідні педагогічні складові та умови формування екологічної культури; діагностика результатів сформованості екологічної культури студентів. Вищеназвані компоненти моделі відображають упорядковану сукупність і послідовність методів, які забезпечують реалізацію педагогічного процесу в аграрному коледжі та досягнення необхідних рівнів екологічної культури. 4. Виявлено педагогічні умови ефективного формування екологічної культури майбутніх молодших спеціалістів-аграрників. Системне забезпечення яких надає дієвості екологічному вихованню, екологічній освіті та еколого-практичній діяльності як провідним складовим екологічної підготовки студентів. Такими педагогічними умовами є: реалізація неперервності екологічної освіти в процесі підготовки молодших спеціалістів шляхом врахування специфіки та вимог освітньо-кваліфікаційної характеристики спеціальності; відображення у змісті еколого-освітньої роботи регіональних екологічних проблем; розробка і застосування комплексу відповідного методичного забезпечення з агрономічного та економічного циклів підготовки фахівців-аграрників; екологізація виховної роботи технікуму чи коледжу на основі врахування народних звичаїв, морально-етичних традицій українців з раціонального ведення сільськогосподарського виробництва та збереження довкілля; реалізація діяльнісного підходу до формування екологічних знань, поглядів, переконань, норм поведінки студентів тощо. 5. Розроблена методика формування екологічної культури студентів вищих аграних навчальних закладів I-II рівнів акредитації, яка передбачає поетапну трансформацію теоретичних знань в практично-екологічні уміння та навички шляхом залучення студентів до різних видів навчально-професійної діяльності. В умовах екологізації соціального середовища заняття академічного типу удосконалювалися та доповнювалися різними методами та формами навчальної роботи, які наближали студентів до оволодіння професійно-екологічною діяльністю. Зокрема, методика передбачала застосування таких форм навчальної роботи, як імітаційно-ігрові заняття, у яких моделювалося розв’язання реальних екологічних ситуацій проблемного характеру. Пропонувалося під час курсового та дипломного проектування, проведенні навчальних та виробничо-технологічних практик вводити екологічний компонент, що переводив теоретичні знання у практичну площину екологічної підготовки студентів. Визначено і теоретично обґрунтовано метод екологічного навчання щодо розв’язання екологічних ситуацій на реальних об’єктах сільськогосподарського виробництва, який побудовано на принципах ігрового проектування та моделювання майбутньої професійної діяльності. 6. Закономірний характер впливу запропонованої методики системного забезпечення обґрунтованих педагогічних умов на ефективність формування екологічної культури студентів підтверджено результатами педагогічного експерименту. Констатовано, що формування екологічної культури студентів аграрних технікумів та коледжів не має достатнього наукового обґрунтування, а в практиці їх екологічної підготовки відсутня система поєднання екологічної освіти, екологічного виховання та еколого-практичної діяльності. Це пов’язано з тим, що переконаність педагогічних працівників в екологізації навчально-виховного процесу є низькою, що детермінує недостатню екологічну вихованість випускників. На початку експериментальної роботи за рівнями сформованості екологічної культури студенти досліджуваних груп практично не відрізнялися між собою. В кінці експерименту відбулося зростання кількості студентів з достатнім та високим рівнем сформованості екологічної культури: у експериментальних групах відповідно на 15, 0 та 14,9 %, а в контрольних – на 0,1 та 3,5 %. Статистична обробка одержаних даних підтвердила, що емпіричні розподіли студентів експериментальних груп за рівнем екологічної культури на початку і в кінці експерименту відрізняються між собою, а в контрольних групах суттєвої різниці не спостерігається. Результати дисертаційного дослідження дають підстави вважати, що мету досягнуто, завдання реалізовано, виявлені складові та педагогічні умови формування екологічної культури студентів свідчать про необхідність удосконалення навчально-виховного процесу у вищих аграрних навчальних закладах I-II рівнів акредитації на засадах екологізації як соціального середовища життєдіяльності студентів, так і освітньо-професійних програм підготовки молодших спеціалістів. Дане дослідження не вичерпує розв’язання всіх аспектів проблеми формування екологічної культури студентів аграрних технікумів та коледжів. Перспективи подальших досліджень пов’язані з поглибленим концептуальним аналізом змісту освітньо-професійних програм в аспекті екологізації навчальних дисциплін, пошуком адекватних форм введення екологічних компонентів до способів навчальної роботи, зокрема, при вивченні спеціальних дисциплін. |
