Анотація до роботи:

Опубліковані П.Гнідичем “протоколи” виявляють близькість до новелістичних казок, особливо до їх віршованих різновидів, а також до народного сатиричного віршування. За усієї своєї регіональної специфіки, “протоколи” мають і часові, і жанрові паралелі. Детальний аналіз структури цих творів, їх тематики, ритміки і поетики, а також елементів комічного дозволив прослідкувати їх зв’язки як з українською, так і з західноєвропейською традицією. Це дає можливість говорити про часову динаміку української гумористичної традиції та її взаємозв’язки.

Сюжетною основою “протоколів” є розгорнений у невеликому часовому проміжку і локально прикріплений один епізод (рідше ланцюг епізодів). Зображувані події не виходять хронологічно за межі того, що міг бачити чи учасником чого міг бути оповідач, а нерідко й слухач. Це твердження стосується усіх залучених до аналізу сюжетів, серед яких і пригоди на весіллі чи досвітках, і бійка парубоцьких громад, і несправедливе волосне суддівство, родинні та сімейні конфлікти. При описові цих подій автори (оповідачі) рідко звертають увагу на художню сторону тексту, основне для них – це зображення описуваної реальності в динаміці, створення загального образу явища, події, факту.

Основною визначальною рисою “протоколів” є посилена ритмізація та наявність рими, внаслідок чого вони віддаляються від прозових оповідань, хоча і не переходять у стан народної поезії. Писемна форма творення “протоколів” виконувала одночасно і генеруючу, і консервуючу функцію, дозволяючи зберігатись першоваріанту.

Серед 22 опублікованих “протоколів” вирізняються досить великі за обсягом, розвиненістю сюжетної лінії і порівняно великою кількістю персонажів тексти. Багато “протоколів” мають варіанти, які засвідчують перехід авторських творів до народної творчості. П.Гнідич ставиться до варіантів з особливою увагою і подає їх або повністю, або ж відмінний фрагмент. Для цих творів характерна варіантність навіть у межах репертуарної групи одного виконавця. Автор “протоколу” і оповідач не завжди збігаються.

Для таких пограничних фольклорно-літературних творів, як досліджувані “протоколи”, характерним є коригування і контамінація усталених тріад “фольклорний стиль – усна традиція – усна форма фіксації” і “книжний стиль – літературна традиція – писемна форма фіксації”. Порушення фольклорної традиції усного творення і збереження у пам’яті призводить у даному випадку до письмової фіксації фольклорного твору, яка все ж не переходить у письмову традицію, і передача текстів між поколіннями здійснюється усним шляхом. А, отже, основною формою їх побутування слід вважати усну традицію. До переведення твору у письмову форму автори змушені були вдаватись у випадках соціальної заангажованості текстів та їх гострого сатиричного спрямування. Це забезпечувало анонімність і безпеку авторів, хоча і збіднювало емоційне наповнення твору.

Досить повна група варіантів “протоколів”, зафіксованих збирачем у діахронному зрізі, а також контекстуальні зауваження, – все це дозволяє розширити межі такого поняття, як “народне оповідання”, виділивши в їх системі місце для такого оригінального жанру, як “протоколи”.

Підсумок розділу вказує на генетичну спорідненість прозового матеріалу із збірки П.Гнідича із загальнонаціональною традицією.

ВИСНОВКИ

Наукова спадщина П.Гнідича має унікальне для української фольклористики значення, а зафіксовані ним тексти доповнюють наше уявлення про виникнення та функціонування фольклорних текстів та їх варіантів.

У роботі вперше представлено в досить повному обсязі життєвий шлях цього вченого, інформація про який ґрунтується переважно на архівних джерелах та спогадах старожилів Роменського району, котрі зустрічалися з П.Гнідичем, або чули про нього від батьків.

Дисертантом зроблено спробу визначення загальних рис фольклорного збірника П.Гнідича, з’ясування наукової методики його записів, класифікації і публікації матеріалу. Відомо, що цей збірник був розрахований на п’ять томів, але третій і п’ятий вважаються втраченими, тому в дослідженні розглядаються лише перший, другий (у двох частинах) та четвертий томи (випуски), а також залучаються окремі факти із ненумерованого тому, що отримав назву “Оповіді козаків”.

У роботі наголошується на високій фаховій підготовці Павла Гнідича як вченого, який використовував досвід і української, і російської фольклористичної школи. Результатом цієї роботи став унікальний за матеріалом і за способом подачі збірник, однією з особливостей якого є велика увага до мовознавчих аспектів, до максимально точної передачі на письмі регіональних особливостей мовлення.

Фольклорний матеріал із збірника П.Гнідича був проаналізований у жанрово-тематичному, функціональному та структурному відношеннях. Дослідженням були охоплені календарно-обрядові пісні, весільна обрядовість, голосіння, балади, історичні, ліричні і жартівливі пісні, а також народна проза – казки, легенди і оповідання. Спостереження за цими матеріалами дали можливість стверджувати, що, за усієї їх регіональної специфічності, вони продовжують багатовікову загальноукраїнську традицію та мають чіткі парадигмальні паралелі з варіантами з інших регіонів, а також з іншими записами з Роменщини, здійсненими О.Потебнею, Г.Нудьгою, В.Дубравіним, С.П’ятаченком.

Спостереження за цілим фольклорним масивом в одному регіоні підтвердило думку, що народна творчість розвивалась суцільним, нерозривним потоком, і тому у збірнику часто зустрічаються запозичення форм, сюжетів, мотивів, образів, художніх засобів. Встановлено, що для місцевої фольклорної традиції було характерне тяжіння до ритмізації прозових творів, що зближувало їх з народним віршуванням. У першу чергу це стосується новелістичних казок, легенд і оповідань гумористичного забарвлення.

Дослідження фольклорного матеріалу у збірнику П.Гнідича довело високу художню вартість регіональної уснопоетичної традиції, її генетичну спорідненість із загальноукраїнським фольклорним масивом. Матеріали збірника є безцінним джерелом для дослідження поетичних і прозових фольклорних творів, які, за відомою думкою О.Потебні, існують лише в безкінечній кількості варіантів.

СПИСОК ПУБЛІКАЦІЙ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. П'ятаченко С.В. “Протоколи” з Роменщини як зразок фольклорного гумористично-сатиричного віршування // Філологічні науки: Збірник наукових праць. – Суми: Редакційно-видавничий відділ СДПУ, 1999. – С.149-160.

2. П'ятаченко С.В. Традиція дослідження варіантів народних пісень О.Потебнею та П.Гнідичем // Вісник Харківського національного університету. – № 491. Традиції Харківської філологічної школи. До 100-річчя від дня народження М.Ф.Наконечного. – Харків: Видавничий центр ХДУ, 2000.– С.503-508.

3. П'ятаченко С.В. Календарно-обрядові пісні Роменщини в записах Павла Гнідича // Актуальні проблеми української літератури і фольклористики. – Вип.8. – Донецьк: Донецький національний університет, 2003. – С.30-49.

4. П'ятаченко С.В. Весільні пісні Роменського повіту в записах Павла Гнідича. Жанрово-тематичний аспект // Філологічні науки: Збірник наукових праць. – Суми: Редакційно-видавничий відділ СумДПУ, 2003. – С.149-160.

5. П'ятаченко С.В. Сумщина в народознавчих публікаціях XIX - поч. XX ст. // Використання народознавчого матеріалу в навчально-виховному процесі: Навч. посібник. – Глухів, 1993. – С.25-28.

6. П'ятаченко С.В. Павло Гнідич: особистість вченого народознавця // Особистість письменника на уроці літератури: Навч. посібник. – Суми: Слобожанщина, 1997.– С.175-190.

7. П'ятаченко С.В. Варіанти народних пісень із Роменщини у записах О.О.Потебні і П.О.Гнідича // О.О. Потебня та проблеми мови і культури: Зб. наук. праць / НАН України. Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні. Відп. ред. В.Ю.Франчук. – К.,2003. – С.428. – 436.

8. П'ятаченко С.В. “Оповіді козаків” Павла Гнідича як зразок народної документальної прози // Документалістика на порозі ХХІ століття. Матеріали Всеукраїнської наукової конференції. – Луганськ, 2003. – С.51-58.

П'ятаченко С.В. Павло Гнідич: життя, як спалах // Література рідного краю: Навч. посібник для шкіл. – Суми: Мрія, 2003. – С.40-47.

РЕЗЮМЕ

П’ятаченко С.В. Фольклористична діяльність П.О.Гнідича. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.07 – фольклористика. Львівський національний університет імені Івана Франка. – Львів, 2003.

Дисертація присвячена дослідженню фольклористичної діяльності Павла Гнідича, зокрема аналізові народних пісень і прози із збірника “Матеріали з народної словесності Полтавської губернії” (Полтава,1914-1915), встановленню фактів наукової біографії вченого, а також особливостям його наукового світогляду і зв'язку з українською фольклористикою початку ХХ століття.

Дослідження методології збірки, авторського наукового підходу до збирання і видання фольклорного матеріалу дає автору дослідження можливість говорити про виняткове місце даного видання в історії вивчення українського фольклору.

Аналізуючи пісенну і прозову народну творчість, зібрану автором в Роменському повіті Полтавської губернії, автор приходить до висновку про генетичну спорідненість фольклорного багатства даного регіону зі всією українською фольклорною традицією.

Особливу увагу в дослідженні надано специфічним регіональним жанровим і тематичним групам, у тому числі унікальним творам народної прози.

Аналіз фольклористичної спадщини Павла Гнідича приводить автора до висновку про її особливу значимість для вивчення історії української фольклористики та досліджень в галузі теорії жанрів.