У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми – становлення і функціонування фіскально-економічної політики в перехідній економіці України, що дає підстави зробити низку висновків, узагальнень, що мають практичний характер і можуть бути використані в подальшому удосконаленні чинного фіскального механізму. 1. Фіскально-економічна політика як діяльність держави у сфері встановлення та справляння податків має забезпечити суспільно оптимальні пропорції вартісного розподілу ВВП. Реалізація податкової політики проводиться в двох аспектах. Перший ґрунтується на впливі комбінації “податкових” і “позичкових” фінансів на соціально-економічні параметри суспільства. Другий охоплює діяльність держави у сфері встановлення окремих елементів системи оподаткування. 2. Взаємопроникнення кейнсіанських та неоконсервативних методів фіскального регулювання розвитку економіки перехідного типу ґрунтується на реалізації таких принципів фіскально-економічної політики: стабільності бюджетного і податкового законодавства; обов’язковості платежу; соціальної справедливості; економічної ефективності; рівнонапруженості; гнучкості; бюджетної закріпленості носіїв фіскальної суті. 3. Фіскальний інструментарій регулювання розвитку економіки базується на використанні таких типологізованих податкових форм залежно від економічного змісту об’єкта оподаткування: податків на споживання, прямих податків, податків на майно і приріст капіталу. Тривале протистояння між опосередкованими й прямими податками привело до створення комбінованої, прагматичної форми оподаткування – ПДВ, який за податковою базою є прямим, а за способом сплати – непрямим. 4. Використання ПДВ як ціноутворювальної форми оподаткування у вітчизняній фіскальній практиці має низку недоліків. Для подальшого удосконалення механізму справляння ПДВ і підвищення його регуляторних властивостей доцільно: оптимізувати систему пільг; чітко узаконити поняття “бази оподаткування”, максимально вивільнивши її від елементів витратного походження, інших непрямих податків, платежів і зборів, джерелом сплати яких є собівартість; уніфікувати податкову й фінансову звітність на основі встановлення дати настання податкового зобов’язання за фактом передання права власності на товари (роботи, послуги); надати більшу самостійність платникам ПДВ під час вибору способу відшкодування з бюджету дебетового сальдо з податку. 5. У структурі доходно-прибуткових податків, що діють на ринку в ролі макроекономічних стабілізаторів і мікроекономічних регуляторів, провідне місце посідає податок на прибуток підприємств. Використання такого податку як “вбудованого механізму гнучкості” в умовах трансформування національної економіки необхідно вдосконалювати шляхом прийняття відповідних законодавчих змін: оптимізації бази оподаткування на основі реальної оцінки валових доходів і валових витрат за чинною системою фінансового обліку; встановлення дати збільшення валового доходу за фактом відвантаження товарів, виконання робіт, надання послуг; поступового переходу до прогресивного оподаткування прибутку на засадах рівнонапруженості, справедливості, нейтральності; раціоналізації структури пільг, широкого застосування інвестиційних знижок, кредитів, прискореної амортизації. 6. Інститут місцевих податків і зборів є головним інструментом формування доходів бюджетів територіальних громад. З метою підвищення ролі місцевого оподаткування в системі фінансових відносин “держава – регіони” необхідно впровадити податок на майно юридичних осіб і податок на нерухоме майно громадян, надходження від яких зараховувати до місцевих бюджетів; закріпити за територіями прибутковий податок з громадян, місцеві акцизи, екологічні податки. В основу побудови податкової структури місцевого рівня управління доцільно покласти принцип розгалуженості її складових елементів відповідно до обсягу функцій, що закріплені за кожною формою оподаткування. 7. Ефективне використання податків як важелів регулювання соціально-економічного розвитку суспільства ґрунтується на оптимальному поєднанні таких засад фіску: фіскальної достатності, економічної ефективності, соціальної справедливості, гнучкості. 8. В умовах конкурентної ринкової рівноваги оптимізація оподаткування полягає у мінімізації податкового тиску, встановлених державою податків за заданої величини податкових надходжень і певних обмеженнях розподілу доходу. За оптимального оподаткування зростання податкового навантаження призводить до еквівалентного скорочення фізичного обсягу виробництва й продажу однорідної групи товарів. 9. Удосконалення методів здійснення фіскально-економічної політики в умовах ринкового середовища має базуватися на таких податкових рішеннях: оптимізації податкової структури на основі запровадження дешевих в адміністративному плані форм оподаткування, організації податкового процесу відповідно до можливостей матеріально-технічної бази податкової служби, зведення до мінімуму спроб ухилення від виконання податкових зобов’язань перед державою; раціоналізації механізму пільгового оподаткування на засадах еквівалентної залежності обсягу наданих пільгових благ і величини податкової бази, прозорості, конкретності, контрольованості з боку фінансових органів; зниженні загального рівня оподаткування за рахунок зменшення податкових ставок і розширення на цій основі бази оподаткування. В умовах економічної кризи послаблення податкового навантаження доцільно поєднувати в комплексі зі скороченням непродуктивних бюджетних асигнувань; пошуку критеріїв співвідношення та оптимального поєднання принципів стабільності й гнучкості системи оподаткування з метою підвищення дієвості законодавства про податки, запобігання спроб уникнення від сплати податків; комплексного реформування всіх сегментів ринкової економіки як фактора забезпечення загальнополітичної та соціально-економічної рівноваги в державі, активізації проведення інституційних, структурних, правових реформ. |