У дисертації здійснено науково-теоретичне обгрунтування сутності, змісту та взаємозв`язків, особливостей фіскальної політики у трансформаційних процесах країн ЦСЄ на шляху до євроінтеграції. Розроблено науково-прикладні методи, моделі, механізми, що забезпечують наукове та практичне використання отриманих результатів для проведення оптимальної фіскальної політики в українській економіці. Головні науково-теоретичні, методологічні та практичні результати полягають у наступному: 1. Проведена класифікація етапів фіскальної політики виявила основні сприятливі обставини та ризики для кожного з них. На етапі фінансової стабілізації визначними цілями фіскальної політики стали гальмування інфляції та зміцнення грошової одиниці, що ускладнювалися високою доларизацією економік, високими коштами обслуговування зовнішнього боргу та спадом виробництва. Проте позитивно на досягнення цих цілей вплинула вчасно проведена приватизація та лібералізація ринкових цін. На другий етап розвитку фіскальної політики молодих трансформаційних економік сприятливо вплинула “акумуляція” економічних реформ та пожвавлення виробництва, які дозволили збалансувати бюджетну політику. Достатньо ризиковано виглядала передчасна імплементація євростандартів та підвищена вразливість до макроекономічних шоків. Третій етап підготовки до вступу до ЄС характеризувався нестабільними потоками капіталу та зрослими соціальними вимогами, зокрема завдяки грантам і субсидіям з бюджету ЄС, зниженням коштів обслуговування зовнішніх запозичень та зростанням довіри інвесторів, що дозволило стимулювати ВВП. 2. Одним з найважливіших механізмів фіскальної політики є взаємовплив динаміки ВВП і поточного рахунку, що реалізовується через збільшення сукупного попиту, на який безпосередньо впливає сальдо бюджету. Не меншої уваги заслуговує динаміка обмінного курсу (включно з його очікуваннями), проте цей механізм впливу фіскальної політики у трансформаційних економіках є порівняно другорядним. Якщо тотожність Рікардо не дотримується, то сальдо бюджету з легкістю трансформується у погіршення сальдо поточного рахунку, передусім за умови значного припливу портфельних інвестицій. За таких умов реалізації довгострокового зв’язку між сальдо бюджету і доходом може перешкоджати погіршення сальдо поточного рахунку та, пов’язані з цим очікування грошової і цінової нестабільності. Важливо врахувати зміни продуктивності праці та швидкість конвергенції процентної ставки до рівня ЄВС, що вимагає зміцнення грошової одиниці. 3. Для великих країн ЦСЄ адекватним теоретичним інструментом, що здатен пояснити феномен стрімкого погіршення сальдо бюджету напередодні вступу до ЄС, слугує модель міжчасового споживання. Поведінка досліджуваних країн відповідає логіці моделі міжчасової оптимізації приватного і державного споживання, коли поточне погіршення сальдо бюджету, як засіб збільшення сукупного попиту, виступає чинником майбутнього поліпшення фіскальної дисципліни за умови динамічного зростання ВВП і сприятливого зниження процентної ставки. Оптимальна політика країни з підвищеною процентною ставкою полягає у тому, щоб стратегічно акумулювати зовнішній борг до деякої критичної межі, а лише тоді перейти до радикального поліпшення сальдо бюджету з метою підвищення кредитного рейтингу і здешевлення державних запозичень. Інакше навіть дуже вагоме скорочення сальдо бюджету не матиме очікуваного впливу на вартість боргових зобов’язань. 4. Отримані результати проведеного аналізу характеру зв`язку між міжнародною мобільністю капіталу та сальдо бюджету є свідченням “автоматичного” регулювання фіскальної позиції залежно від вартості державних запозичень. Залежність сальдо бюджету від LIBOR є ознакою ендогенності цього показника в ширшому макроекономічному контексті. Засаднича логіка полягає у тому, що зниження LIBOR веде до збільшення зовнішніх запозичень для фінансування дефіциту бюджету, тоді як подорожчання кредитних ресурсів зумовлює обмеження такої практики. Відповідно, дефіцит бюджету може вважатися “перехідним” у тому розумінні, що в міру подорожчання державних запозичень відбуватиметься еволюційне поліпшення сальдо бюджету. 5. Вивчення фіскальної стійкості країн ЦСЄ дозволило врахувати їхній досвід у проведенні фіскальної політики. Зокрема, аналіз фіскальної стійкості в Угорщині та Польщі на основі статистичних тестів показав, що для зменшення дефіциту бюджету і гальмування темпів зростання зовнішнього боргу за умови обраної траєкторії експансійної фіскальної політики, потрібні відповідні адміністративні заходи. Безперечно стійкою виявилась фіскальна політика Словенії. Частково підтвердилася гіпотеза самодостатності фіскальних показників у Хорватії, Словаччини, Латвії та Україні. Отриманий результат свідчить, що дані країни мають резерви для підтримання дефіциту бюджету зокрема і збільшення державного боргу загалом. 6. Узагальнюючи зроблені емпіричні оцінки, вартують уваги щонайменше два висновки. По-перше, вагомі свідчення на користь моделі міжчасового споживання збільшує довгострокова сприятлива залежність економічного зростання загалом та інвестицій зокрема від дефіциту бюджету. Незважаючи на брак фінансової стійкості, найперспективніше логіка моделі міжчасового споживання простежується у Польщі, де окрім сприятливого зв’язку між динамікою доходу та збільшенням дефіциту бюджету відбувається поліпшення сальдо бюджету з одночасним зміцненням грошової одиниці та зниженням процентної ставки. По-друге, до збільшення дефіциту бюджету можуть схиляти очікуване зміцнення грошової одиниці та зниження процентної ставки. 7. У разі успішного вирішення питання про інтеграцію України до ЄС, що є необхідною передумовою для використання дефіциту бюджету в контексті міжчасової оптимізації приватного та державного споживання, власне збільшення дефіциту, переважно за рахунок зрослих видатків, стає безпосереднім наслідком організаційних заходів щодо інтеграції до ЄС. Проте врахувавши всі взаємозв`язки сальдо бюджету для конкретного випадку вітчизняної економіки та потенційні обмеження для експансійної фіскальної політики в Україні, такі як негативний вплив дефіциту бюджету на динаміку виробництва, ВВП та підвищення процентної ставки, як це встановлено емпірично, збільшення дефіциту бюджету варто відкласти в часі. Незважаючи на стійкість фіскальної позиції, доцільно слідувати стратегії підтримання дефіциту бюджету в межах 3 % від ВВП зразка країн Балтії. |