У дисертаційному дослідженні, виконаному у фінансово-правовому аспекті з аналізом практики застосування норм фінансового права щодо дотримання соціальних гарантій військовослужбовців, автором сформульовані ряд теоретичних узагальнень, висновків та рекомендацій. 1. У соціально зорієнтованій державі саме через дієздатну й ефективну фінансову систему (яка не просто поєднує постійно мінливі закони, а базується на чітких принципах та нормах фінансово-правового регулювання) втілюються у життя фундаментальні приписи демократичного, соціального суспільства. Верховенство закону, як нормативно-правового акту вищої юридичної сили, визначає базові принципи розвитку соціальної сфери у всіх її вимірах. Це, в свою чергу, визначає і чітку ієрархію нормативних актів, що врегульовують дану сферу. Лише за цих умов відчутно зменшується (так має бути) їх юридичну колізійність, а звідси виникнення антагоністичних протиріч і суперечностей спочатку у фінансово-правовій системі, затим – у соціальній сфері. 2. Законодавчо закріплене збереження надмірних обсягів соціальних пільг і гарантій одночасно із скороченням фінансових можливостей держави сукупності у кінцевому підсумку призвело до того, що значна кількість соціальних зобов’язань держави і не могла бути реалізованою, виявилась невиконаною, і це дискредитує соціальну функцію держави і підриває довір’я до неї. 3. Дисертант прийшов до висновку, що поняття “гарантія” найчастіше застосовується як синонім чи доповнення до понять “пільги”, “допомога”, “захист” як різновидів соціальних заходів держави. Водночас зроблено висновок, що найбільш доцільно розмежовувати самі по собі соціальні зобов’язання та їх гарантії як дуже спорідненні, але нетотожні поняття. Попри те, що в юридичній літературі триває дискусія щодо субординації понять “соціальний захист” та “соціальне забезпечення” автор дослідження прийшов до висновку, що термін “ соціальний захист” вже в самій етимології слова містить “благодійність”, розуміється як “добровільний”, тоді як “ соціальне забезпечення” означає окреслену нормативно-правовим чином відповідальність. Звідси, термін “соціальне забезпечення” стосовно до військових є більш вдалим, ніж “соціальний захист”. 4. Водночас, ми вважаємо за доцільне підтримати диференціацію законодавчо закріплених соціальних гарантій на два види: а) держава законодавчо бере на себе, через відповідні бюджетні гарантії, певні соціальні зобов’язання в цілому для суспільства; б) держава визнає за собою обов’язок, і фінансово забезпечує його неухильне дотримання, забезпечити гарантований соціальний рівень військовослужбовцям як компенсацію за особливий вид їх професійної діяльності. 5. Найбільш слабкою залишається надзвичайно відповідальна ланка усього процесу реалізації соціальних зобов’язань і гарантій держави – фінансово-правова нормотворчість, яка у певному розумінні являє собою відносно зашторене “закулісся” у прийнятті законодавчих актів. Увага фінансово-правової науки в більшості випадків зосереджена на податкових, бюджетних проблемах і водночас, коли йдеться про аспект соціальних гарантій, зокрема, фінансове забезпечення військовослужбовців, законотворчий процес чомусь незаслужено звужується або ж гальмується. При цьому важливо зазначити що на сьогодні фактичний обсяг пільг та соціальних виплат, встановлених законодавством, не відповідає чинним засадам і реальним потребам суспільства, а можливості їх фактичного отримання обмежуються недосконалістю (у цій частині) фінансового права та додатково обмежуються підзаконними актами, а нерідко і свавіллям чиновників. 6. Невідповідність між декларованими в законодавстві соціальними деклараціями і реальними ступенем їх реалізації автор вважає однією з причин криміналізації українського суспільства, корупції державної влади і її тінізації. 7. Оскільки на практиці утворилася певна суперечність між законодавчо закріпленими деклараціями і реальною дійсністю, вона має вирішуватися через створення такої системи фінансово-правового забезпечення, яка недопускатиме через пряму дію відповідних фінансово-правових норм ігнорування задекларованих соціальних гарантій. При цьому в першу чергу держава зобов’язана повністю, незалежно від обмежень у фінансових можливостях, задовольнити зобов’язання щодо другої групи соціальних гарантій, в той час як перша їх група має встановлюватися і задовольнятися в межах раціональності. 8. Водночас, всі негативні прояви мають підґрунтя у недосконалості чинного законодавства, і в першу чергу фінансового права, покликаного у певній частині його норм забезпечувати виконання заявлених державою соціальних зобов’язань та гарантій. У свою чергу, головним недоліком фінансового законодавства є взаємосуперечливість на рівні однопорядкових законів, що надає можливості для неоднозначного тлумачення однакових ситуацій і прийняття протилежних судових рішень. Ліквідація цієї суперечності вимагає удосконалення всього порядку прийняття законодавчих актів Верховною Радою України і, зокрема, внесення змін до чинних законів, що входять у систему фінансового права, з метою підвищення значення і ролі останнього для розвитку соціальної сфери. 9. Принциповим недоліком є незавершеність Закону України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії”, в якому не до кінця реалізовано фінансово-правові норми щодо належного рівня соціального забезпечення військовослужбовців і ветеранів військової служби. Зокрема, фактично мова йде про єдиний стандарт прожиткового мінімуму, в той час як Закон має містити соціальні стандарти для різних соціальних груп і категорій населення. 10. Законодавство і відповідна практика вирішення житлових питань військовослужбовців значною мірою суперечать реальним ринковим відносинам, що є передумовою для корумпованості в розподілі житла, неефективного використання виділених державою коштів. Необхідно ліквідувати передбачені в законах та нормативно-правових актах можливості ігнорування ринкових принципів, узгодити механізм надання житла та забезпечення інших потреб військовослужбовців завдяки ефективній дії чинних фінансових механізмів і бюджетних принципів. 11. Огляд прийнятих до розгляду Верховною Радою України фінансових законопроектів дозволяє стверджувати, що вони зводяться до вирішення часткових проблем і не містять кардинальних змін щодо уникнення виявлених в ході дисертаційного дослідження законодавчих суперечностей. 12. Вивчення досвіду зарубіжних держав у справі дотримання соціальних гарантій військовослужбовцям підтверджує раніше зроблені теоретичні висновки щодо необхідності правової розробки системи фінансових стандартів соціального забезпечення даної категорії населення, відмінного від безпосередньої опори на стандарт прожиткового мінімуму. 13. У ході дисертаційного дослідження вивчався досвід інших країн у цьому плані, і виявлено, що у більшості країн регулярно (раз на 2-3 роки) обраховується щонайменше два стандарти рівня життя - прожитковий мінімум (межу бідності), який є основою для визначення права на отримання соціальної допомоги, та бюджет помірного достатку, який певною мірою кореспондується з бажаним рівнем заробітної плати. Вивчення досвіду зарубіжних держав у справі дотримання соціальних гарантій військовослужбовцям підтверджує раніше зроблені теоретичні висновки щодо необхідності розробки самостійного стандарту соціального забезпечення цієї категорії населення, відмінного від безпосередньої опори на стандарт прожиткового мінімуму. 14. У часи СРСР військовослужбовцям та ветеранам Збройних Сил були законодавчо прогарантовані і фінансово забезпечені соціальні гарантії на досить високому для того часу рівні. Даний досвід, на нашу думку, заслуговує більш детального аналізу, аніж формальна згадка в якості історичного факту. Водночас той же досвід свідчить, що розрив між життєвими стандартами військовослужбовців і державними соціальними гарантіями стосовно основної маси населення тим більший, чим біднішою є країна. 15. На певному рівні розвитку економіки диференціація між забезпеченням соціальних потреб і фінансових можливостей забезпечення військових та ветеранів суттєво зменшується за рахунок випереджального зростання бюджетних можливостей. Однак на сьогодні українська держава не використовує усіх наявних можливостей за рахунок бюджету профінансувати соціальні потреби військовослужбовців на такому рівні, який задовольнив би їх реальні потреби. За показниками абсолютних витрат на утримання одиниці важкого озброєння, одного вояка Збройні Сили України посідають одне з останніх місць у Європі. Отже, побудова досконалої фінансово-правової системи в Україні вимагає розробки наукових засад фінансового законодавства як основи фінансового права, що має постійно розвиватися з опорою на прогнозні оцінки і перспективні програми соціально-економічного розвитку держави. | 