У дисертації вперше поставлена, всебічно проаналізована та теоретично узагальнена проблема фінансово-правового регулювання видатків на інноваційну діяльність. Проведене дослідження дозволило виявити недоліки законодавства у даній сфері та практики його реалізації, а також зробити висновки, які мають значення як у теоретичному, так і в практичному розумінні: 1. В Україні державна політика у сфері інноваційної діяльності, порівняно з розвиненими країнами, є недостатньо ефективною. Так, досі не схвалено Концепцію розвитку національної інноваційної системи України, незважаючи на її стратегічне значення. У багатьох високорозвинених країнах світу, а також у пострадянських країнах, у тому числі Казахстані, Росії, Білорусі подібні концепції діють уже багато років. Це негативно позначається на ефективності державної політики в інноваційній сфері, у тому числі її фінансовому забезпеченні. Законодавством України, на відміну від більшості країн світу, не передбачено стимулювання залучення у науково-технічну та інноваційну сфери позабюджетних коштів, не стимулюються витрати промисловості на наукові дослідження і розробки, а також інвестиції в інноваційну сферу з боку банків та інших інвесторів. 2. Однією з причин недостатньо ефективної державної політики у сфері інноваційної діяльності в Україні є відсутність комплексного законодавчого регулювання цієї сфери: аналіз правового забезпечення фінансування інноваційної діяльності свідчить про те, що норми, які містяться у спеціальному законодавстві про інноваційну діяльність, є неузгодженими з положеннями фінансового законодавства. Але зазначене не вказує на те, що законодавчі акти, які регулюють інноваційну діяльність, не повинні містити норми, які регулюють фінансові відносини. Проте доцільним і навіть необхідним є внесення відповідних змін у бюджетне, податкове законодавство, які б відповідали положенням спеціального інноваційного законодавства, інакше і надалі будуть мати місце різні суперечності та колізії між нормами фінансового та інноваційного законодавства. 3. Запровадження в Україні бюджету розвитку як складової не лише спеціального фонду місцевих бюджетів, а й на рівні державного бюджету, в перспективі надасть можливість забезпечити більш ефективне виконання завдань і функції держави у сфері інвестиційної та інноваційної політики. Це дозволить, по-перше, оптимізувати мобілізацію коштів, які буде спрямовано на інвестиційно-інноваційний розвиток (за рахунок закріплення конкретних джерел фінансування бюджету розвитку). По-друге, забезпечити виконання інноваційних та інвестиційних проектів в умовах їхньої довгостроковості, адже практика попередніх років свідчить про недофінансування або взагалі відсутність фінансування цільових програм у конкретні роки. По-третє, закріпити конкретні доходи за конкретними видатками, що гарантуватиме виконання видатків. 4. У сучасних умовах бюджетні видатки на інноваційну діяльність здійснюються у формах: бюджетного фінансування фундаментальних і прикладних досліджень на безповоротній та безоплатній основі; контрактного бюджетного фінансування інноваційних проектів на конкурсних засадах за пріоритетними напрямами інноваційної діяльності; державного кредитування інноваційних проектів на конкурсних засадах і поворотній основі; повної або часткової компенсації відсотків, сплачуваних суб’єктами інноваційної діяльності комерційним банкам та іншим фінансово-кредитним установам за кредитування інноваційних проектів; зарахування сум податку на прибуток підприємств на спеціальні рахунки технологічних парків, їх учасників та спільних підприємств, відкритих в територіальних органах Держказначейства України. 5. Особливості спеціального режиму інноваційної діяльності технологічних парків та практика його реалізації свідчить про те, що в державному бюджеті доцільно запровадити окрему програму підтримки діяльності технологічних парків. До ст. 6 Закону України „Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків” потрібно внести зміни, які чітко визначатимуть критерії надання того чи іншого різновиду державної фінансової підтримки проектів технологічних парків. Закріплення у нормах інноваційного законодавства (Законі України „Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків”) визначення „цільові субсидії технологічних парків” у вигляді звільнення від митного платежу, відстрочення сплати податку (податкового векселя) та суми податку на прибуток, одержаного при реалізації проектів технологічних парків, є неузгодженим із нормами як бюджетного, так і податкового законодавства. 6. Досвід розвинених країн світу свідчить про те, що участь органів публічної влади у венчурному фінансуванні може бути у вигляді прямого фінансування інноваційних проектів, шляхом заснування венчурних фондів, джерелом яких є виключно бюджетні кошти – так званого „фонду фондів”, як це відбулося в Ізраїлі та має місце у Російській Федерації. Також держава та органи місцевого самоврядування можуть бути співзасновниками венчурних фондів зі змішаним приватно-публічним фінансуванням за рахунок бюджетних коштів та приватних джерел. Ефективність діяльності венчурних фондів забезпечується шляхом стимулювання державою приватних інвесторів до фінансування інноваційних проектів. Крім того, поєднання приватних та публічних коштів дозволить більш ефективно використовувати останні та вкладати їх у дійсно перспективні проекти. Адже коли рішення про фінансування того чи іншого проекту приймає комісія у складі представників лише державних органів, непоодинокими є випадки корупції та зловживань, у результаті яких фінансування отримують пролобійовані проекти. 7. Ефективний контроль необхідно здійснювати на всіх стадіях виконання інноваційного проекту, який отримав фінансову підтримку. Після того, як проект пройшов відбір і отримав фінансування, для забезпечення його реалізації та повернення коштів (у випадку, якщо вони надавалися на поворотній основі), необхідно забезпечити систему моніторингу. Невжиття таких заходів може призвести до неналежного виконання проекту, недосягнення кінцевої мети проекту, неповернення бюджетних коштів, які були надані на умовах поворотності. Неналежний контроль за фінансуванням у сфері інноваційної діяльності спричиняє нецільове використання коштів, великі збитки, що в результаті дискредитує саму ідею підтримки інноваційного розвитку. Моніторингом виконання інноваційних проектів одержувачами бюджетних коштів є постійне ознайомлення зі станом виконання інноваційного проекту та його оцінка. Звертається увага на те, що моніторинг виконання інноваційного проекту вимагає розробки системи оцінки досягнення його кінцевої мети. В основу цієї системи має бути покладено показники ефективності проекту. |
