У дисертаційній роботі наведено теоретичне узагальнення концептуальних підходів, наукових гіпотез до проблеми стимулювання зовнішньоекономічної діяльності фінансово-кредитними інструментами та запропоновано нове вирішення науково-практичної задачі формування оптимальної системи стимулювання ЗЕД. Результати проведеного дисертаційного дослідження дозволяють зробити висновки, які характеризуються науковою новизною і мають теоретико-методологічне та науково-практичне значення: 1. Узагальнення теоретичних і практичних підходів до розуміння економічної суті категорії „стимулювання зовнішньоекономічної діяльності” дозволяє трактувати стимулювання ЗЕД як сукупність всіх засобів і методів, які спрямовані на заохочення зовнішньої торгівлі та збільшення зовнішньоторговельного обороту країни, просування вітчизняних товарів на іноземні ринки; на забезпечення вітчизняної промисловості іноземними інвестиційними ресурсами з врахуванням показників економічної безпеки. Воно залежить від таких факторів, як фінансова ситуація в країні та рівень лібералізації ЗЕД. 2. Фінансово-кредитний інструментарій стимулювання ЗЕД включає: податкову політику, кредитування експорту та страхування експортних кредитів. Запропоновано виділяти окремо стимулюючу функцію податків. Вони сприяють збільшенню зовнішньоторгово обороту країни та припливу іноземних інвестицій завдяки зниженню податкового тиску на суб’єктів ЗЕД. Величина ставки податку на прибуток та наявність податкових стимулів позитивно впливають на рішення підприємства інвестувати в іноземну країну, що підтверджується значною кількістю досліджень та практичними результатами. 3. У сучасних умовах розвитку України першочерговими завданнями є формування оптимальної структури експорту та імпорту, залучення іноземних інвестицій. Провівши оцінку теперішнього стану цього сектору, дійшли висновку, що: український експорт характеризується значною часткою продукції сировинної спрямованості та низьким рівнем доданої вартості; структура українського імпорту відображає високу залежність економіки країни від зовнішніх джерел постачання енергоносіїв; обсяги залучених прямих іноземних інвестицій є недостатніми для фінансування структурної перебудови економіки України, та й СЕЗ та ТПР не є джерелом їх надходження. 4. Фінансово-кредитний інструментарій стимулювання ЗЕД в Україні використовується неефективно і не в повному обсязі: проблеми з відшкодування ПДВ експортерам фактично перетворюють його на податок на експорт і обмежують ресурси підприємств; відсутність механізму кредитування експорту на пільгових умовах фактично стримує його зростання; незастосування державного страхування експортних кредитів від комерційних і політичних ризиків ускладнює можливість одержання кредитів та збільшує ризиковість проведення зовнішньоторгових операцій; необґрунтовані податкові пільги для імпортерів та відсутність механізму диференційованого підходу до встановлення ввізних митних тарифів та ставок податків не забезпечують оптимальності структури українського імпорту. 5. Проведений аналіз зарубіжної практики стимулювання ЗЕД засвідчив, що ефективним інструментом стимулювання експорту є державна підтримка національного експорту через офіційні експортні кредитні агентства (ЕКА), важливими елементом діяльності яких є надання середньо- та довготермінових кредитів іноземним покупцям вітчизняного експорту та страхування експортних кредитів. У світовій економічній системі посилюється зв’язок між кредитуванням і страхуванням експорту. Це пов’язано з тим, що надання кредиту експортеру передбачає, як правило, наявність у нього полісу експортного страхування. Результати проведеного дослідження доводять наявність позитивного стимулюючого впливу державного кредитування експорту та страхування експортних кредитів на обсяги експорту країни, що дає теоретичне підґрунтя для використання цих інструментів в Україні. 6. В Україні визріла необхідність запровадження системи пільгового кредитування експорту. Пропонується її здійснювати через структури „Державного експортно-імпортного банку України” з врахуванням пріоритетності стимулювання товарів. Для мінімізації ризиків при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності доцільно запровадити в країні систему державного страхування експортних кредитів через створення Українського агентства страхування експорту у формі акціонерного товариства, контрольний пакет акцій якого належав би державі. 7. Стимулювання імпорту варто проводити лише задля розвитку експортоорієнтованого виробництва, забезпечення внутрішньої потреби ринку у певному товарі, стимулювання конкуренції на внутрішньому ринку між іноземними і вітчизняними фірмами та здійснення товарної інтервенції. Стимулювати необхідно лише імпорт стратегічних товарів, до яких віднесено: критичний імпорт – відсутні або наявні в недостатній кількості матеріало-сировинні і паливно-сировинні ресурси на внутрішньому ринку, а також ресурси й засоби та ін.; інвестиційний імпорт - високотехнологічні товари, деякі види машин, обладнання, механізми, ряд транспортних засобів та комплектуючих до них; соціально значимий імпорт – життєво необхідні товари, від яких напряму залежить благополуччя населення; імпорт для забезпечення експортного виробництва. Основними важелями стимулювання імпорту є зменшення ставки ПДВ в залежності від насиченості внутрішнього ринку товару та звільнення від сплати ввізного мита. 8. На частку прямих іноземних інвестицій у валовому внутрішньому продукті впливають такі фактори, як ставка податку на прибуток, складність податкової системи, показник інфляції та ступінь ризикованості вкладення в країну коштів та ряд інших. На основі розробленої економіко-математичної моделі розраховано ступінь їхнього впливу на притік ПІІ. Встановлено, що зменшення числового значення даних показників призводить до збільшення частки ПІІ у ВНП. У зв’язку з цим, запропоновано відновити в Україні практику надання податкових стимулів спільним підприємствам з іноземними інвестиціями. Пільгові ставки податку на прибуток пропонується встановлювати в залежності від відсотку внеску іноземного учасника в статутний фонд та суми інвестиції. |