Проведене дослідження теоретичних засад фінансового регулювання інноваційної діяльності вітчизняних підприємств, розкриття механізмів бюджетного регулювання та оподаткування інноваційної діяльності дали змогу сформулювати наступні висновки та пропозиції: 1. Фінансове регулювання інноваційної діяльності визначено як форму впливу держави на діяльність суб’єктів господарювання з метою використання інновацій як фактора конкурентної переваги або засобу попередження чи мінімізації наслідків деструктивних явищ, що мають місце в економічній системі країни або в діяльності окремого суб’єкта господарювання, шляхом розподілу та перерозподілу частини вартості ВВП на основі задоволення суспільних та приватних інтересів. Фінансове регулювання це системне та цілеспрямоване регулювання фінансових потоків у національній економіці, що характеризується наявністю стійких двосторонніх зв’язків між суб’єктом та об’єктом регулювання та внаслідок здійснення якого змінюються напрями й характер діяльності суб’єктів господарювання, в тому числі і держави. 2. На основі розкриття сутності інноваційної діяльності як об’єкту фінансового регулювання зроблено висновок, що метою фінансового регулювання інноваційної діяльності є збільшення ступеня впливу тих факторів, які зумовлюють активізацію використання об’єктів права інтелектуальної власності у господарській діяльності підприємств, та зменшення ступеня впливу тих факторів, які призводять до обмеження використання цих об’єктів. До перших віднесено: неконкурентність та зростаючу віддачу. До других управлінську неефективність, “часткову виключність” (розмиття прав власності, наявність розриву між суспільною та приватною рентабельністю), високий ступінь ризику та неліквідність. 3. Обґрунтування механізму фінансового регулювання інноваційної діяльності дало підстави встановити, що пріоритети прямого фінансування інноваційної діяльності мають надаватися тим її напрямам, які не можуть підтримуватися приватним сектором внаслідок високого ступеня ризику, а також при реалізації інноваційних проектів загальнодержавного значення. Основними елементами податкового регулювання інноваційної діяльності є податок на прибуток та ПДВ. Встановлено, що вплив на інноваційну діяльність промислових підприємств мають такі аспекти системи оподаткування, як: ступінь інтеграції систем оподаткування доходів фізичних осіб та підприємств, оподаткування фінансових установ; оподаткування прямих іноземних інвестицій, оподаткування доходів від приросту вартості капіталу (нематеріальних активів), система екологічних податків; податкові пільги тощо. Використання фіскальних міжбюджетних трансфертів (МБТ) при реалізації механізму фінансового регулювання інноваційної діяльності обґрунтовується потребою вирівнювання інноваційного потенціалу країни в регіональному аспекті. Непрямі МБТ від субцентральних урядів до центральних (у випадку використання в якості стимулів для інноваційної діяльності, результати якої мають загальнодержавне значення, пільг зі сплати належних місцевих податків) є, як правило, примусовими та безпосередньо не пов’язані із зацікавленістю субцентральних урядів у розгортанні інноваційних процесів на підконтрольній території, оскільки в короткостроковому періоді вони знижують їх доходну базу. В довгостроковій перспективі відбувається зростання податкових надходжень внаслідок отримання підприємствами прибутків від комерціалізації об’єктів права інтелектуальної власності. 4. У розвинених країнах уряди, які мають на меті забезпечення економічного зростання в країні інтенсивним шляхом, використовують податкові пільги для підприємств – суб’єктів інноваційної діяльності. Запровадження пільг в тій чи іншій країні зумовлюється існуючою системою оподаткування та рівнем інноваційної активності суб’єктів господарювання. Визначальним при цьому є встановлення кола суб’єктів господарювання — отримувачів пільг, витрат, що кваліфікуються як інноваційні, обмежень у використанні пільг та можливості перенесення права на їх отримання на інші податкові періоди. 5. В Україні скорочення інвестиційної функції бюджету не супроводжувалося появою у підприємств реальних можливостей залучення коштів для фінансування інноваційної діяльності з інших джерел. Фактично єдиним джерелом фінансування інноваційної діяльності підприємств були та залишаються їх власні кошти. Питома вага таких коштів у загальному обсязі фінансування інноваційної діяльності знаходиться на рівні 70-80 %. За таких обставин держава фактично не здійснює ефективні заходи, спрямовані на стимулювання підприємств інвестувати кошти в інноваційну діяльність. Як наслідок, в Україні спостерігається низьке (на рівні 1,12 %) значення показника обсягу фінансування інноваційної діяльності у ВВП. 6. Для інноваційних підприємств практично єдиною можливістю отримати державну допомогу була організація їх діяльності у рамках спеціального режиму інноваційної діяльності технологічних парків (ТЛП), який передбачав реінвестування коштів, одержаних виконавцями інноваційних проектів ТЛП для розвитку власних наукових баз. Даний інструмент фінансового регулювання інноваційної діяльності є “гібридним”, оскільки звільнення ТЛП та їх учасників від сплати ПДВ та податку на прибуток підприємств належить до заходів непрямого регулювання, а цільове використання зазначених коштів притаманне для прямого регулювання. 7. За результатами дослідження встановлено, що здійснення фінансового регулювання інноваційної діяльності в Україні відбувається в умовах: 1) внутрішньої неузгодженості окремих положень податкового законодавства в частині, що стосується оподаткування інноваційної діяльності; 2) неузгодженості положень податкового законодавства з положеннями цивільного законодавства, насамперед тими, що регулюють правовідносини у сфері охорони прав інтелектуальної власності. У зв’язку з цим обґрунтовано зміни існуючого порядку оподаткування інноваційної діяльності, а саме: 1) оподаткування ПДВ операцій комерційного трансферу технологій з урахуванням специфіки даного виду операцій (в частині визначення місця вчинення операцій та встановлення випадків, коли такі операції не є об’єктом оподаткування ПДВ); 2) оподаткування операцій трансферу технологій податком на прибуток підприємств (в частині визначення бази оподаткування та формулювання умов відображення в балансі та амортизації об’єктів права інтелектуальної власності); 3) уточнення переліку суб’єктів господарювання потенційних одержувачів державної допомоги та критеріїв віднесення підприємств до інноваційних (при застосуванні положень Закону України “Про інноваційну діяльність”). 8. З урахуванням особливостей інноваційної діяльності в Україні та зарубіжного досвіду стимулювання інноваційної діяльності промислових підприємств зроблено висновок про необхідність зменшення для підприємств - суб’єктів інноваційної діяльності бази оподаткування за податком на прибуток підприємств та запровадження пільг в оподаткуванні операцій комерційного трансферу технологій через придбання прав на об’єкти права інтелектуальної власності. Додатковим аргументом на користь запровадження пільгового оподаткування інноваційної діяльності виступають результати експерименту, яким прогнозується показник прибутку від інноваційної діяльності за умов існування податкових пільг та за їх відсутності. 9. Встановлено, що для забезпечення переорієнтації економіки України в інноваційному напрямі важлива роль повинна належати прямому державному фінансуванню інноваційної діяльності. За державою необхідно закріпити права тільки на такі об’єкти права інтелектуальної власності, які належать до сфери національної безпеки та оборони країни, або доведення яких до готової продукції необхідне для забезпечення державних потреб (медицина, екологія тощо). Слід, з урахуванням положень Цивільного кодексу України, вирішити проблему закріплення майнових прав на об’єкти права інтелектуальної власності, створені (придбані) із залученням державних коштів у випадку змішаного фінансування. 10. Розширення доступу підприємств до зовнішніх джерел фінансування інноваційної діяльності важливий критерій ефективності регулюючих дій держави. Від держави залежить створення передумов активного використання об’єктів права інтелектуальної власності як застави при кредитуванні (у тому числі державному) інноваційних проектів та наданні державних гарантій. Важливу роль відіграє юридичне оформлення застави шляхом укладання договорів про передання виключних майнових права інтелектуальної власності та ліцензійних договорів. У такий спосіб здійснюватиметься трансформація ліцензійного договору з інструменту оформлення застави в дієвий інструмент реструктуризації зобов’язань боржника. | 