Всі аспекти тероризму (політичний, правовий, релігійний, моральний тощо) мають системно розглядатися на теоретичному та практичному рівнях, на рівні цілісної суспільної (зокрема суспільної масової свідомості, суспільної психології) та індивідуальної свідомості. Врахування діалектичного зв’язку цих аспектів допускає визнання таких висновків: 1. При філософському осмисленні феномена тероризму було виявлено, що основна діалектична суперечність соціуму взагалі та тероризму, зокрема, полягає у суперечності між індивідом і суспільством і породжує різноманітні форми несправедливості та споконвічне прагнення до справедливості. Ця діалектика має прояв у формі суперечностей між сущим та належним, між свободою та відчуженням і, зрештою, все це проявляється у формі суперечності між природним та позитивним правом. Саме на шляхи та способи вирішення всіх цих щільно взаємопов’язаних між собою суперечностей і спрямовано інтерес філософії права в процесі дослідження цією галуззю знання будь-якого серйозного соціального феномена, у тому числі й феномена тероризму. 2. Історичний аналіз феномена тероризму, сучасних форм його прояву підтвердив, що системоутворюючими основами феномена тероризму є відчуження, справедливість, природне право. Однак, аналіз відображення феномена тероризму у свідомості показав, що в середовищі аналітиків тероризму тривають абстрактність та розпливчастість у розумінні тероризму і способів його класифікації. Пов’язане це з тенденцією тотального зведення тероризму до суто політичного явища, або розгляду цього феномена тільки як злочинної діяльності, що належить до сфери кримінального права. Ускладнює дослідження відсутність чіткого загальноприйнятого розмежування тероризму і процесів, які також мають своєю основою застосування насильства (війна, революція, національно-визвольний рух, партизанська боротьба і т.ін.), відсутність чіткого розмежування термінів “тероризм” та “терор”, які часто необґрунтовано використовуються як синоніми. Крім того, новітні розробки у сфері психофізіологічних наук озброюють деяких політиків та ідеологів методами маніпулювання людською свідомістю. Так, наприклад, у свідомості людей формується розуміння тероризму як певної зовнішньої злої сили, яка, подібно до природного катаклізму, має виключно зовнішні причини. Наслідком такої цілеспрямованої роботи є переважання у суспільстві однобічних поглядів на причини виникнення тероризму та методи боротьби з ним. Згідно з такими поглядами, тероризм є злом, адекватною відповіддю на яке повинне бути тільки спричинення його носіям рівнозначного зла. 3. При дослідженні впливу процесу глобалізації на розвиток тероризму було з’ясовано, що тероризм не є породженням сьогодення. В епоху глобалізації суспільство зіткнулося з тероризмом, який трансформувався, і ця нова форма є результатом зрощення політики, економіки та корупції. Крім того, особливості цієї нової форми тероризму полягають в тому, що сучасні наука і техніка дозволяють у багато разів збільшувати руйнівні можливості окремої людини та посилювати резонанс від його дій, що перетворює тероризм на небезпеку глобального значення. 4. Аналіз діючого механізму боротьби з тероризмом як в Україні, так і за її межами, дозволяє зробити висновок, що одним із важливих спонукачів появи тероризму виступає процес правової легітимації насильства як інструменту політики. Несправедливість цього процесу та несправедливість самого “насильства зверху” часто призводять до правового нігілізму мас і своєрідної, неправової, в основному соціально-психологічної, легітимації в політичному середовищі вже насильства, спрямованого проти існуючої влади. Без такої підтримки з боку певних верств населення “насильства знизу” тероризм як явище навряд чи зміг би коли-небудь досягти значних масштабів. Тому вирішення проблеми тероризму є можливим лише за рахунок вирішення суперечності між суспільством та індивідом шляхом всебічного розвитку конструктивного діалогу в глобальному суспільстві, без якого ускладнюється вироблення загальновизнаних та ефективних варіантів вирішення конкретних проблем. 5. Тенденціями міжнародної співпраці у сфері протидії тероризму є: дуже повільний темп становлення міжнародного права та невдала практика його застосування у боротьбі з тероризмом; розгляд антитерористичних заходів деякими державами як інструменту політики, що націлена не стільки на подолання тероризму, скільки на його використання при вирішенні деяких власних, далеких від цієї проблеми, завдань. Відсутність конструктивного міждержавного діалогу при виробленні ефективного механізму протидії тероризму пояснюється не тільки складністю цього феномена, але й розбіжністю позицій держав, що мають свої приватні інтереси із цього питання. Протидія тероризму розглядається у кожній окремо взятій державі під різними кутами зору, в різних контекстах, що при проведенні переговорів по взаємній співпраці у цій сфері незмінно викликають складнощі, які знаходять своє вираження у нерозумінні, прихованих підтекстах і т.д. Інша причина ускладнення у вирішенні проблеми тероризму полягає в тому, що його основні причини лежать у політичній площині. У зв’язку з цим, прагнення політичних еліт за будь-яку ціну утримати владу знаходить своє вираження у практиці застосування політики “подвійних стандартів”, використання у боротьбі з тероризмом таких методів, які за своєю суттю в завуальованій формі є методами “міждержавного” тероризму. Вельми небезпечною, що набула поширення, є тенденція “одноосібного” вирішення з боку однієї “наддержави” питання про те, яка саме держава на цьому етапі “є посібником тероризму”, а тим більше – тенденція реалізації такого вирішення у вигляді “покарання” останнього практично своїми власними силами. Прикладами такої політики можуть бути нещодавні військові акції в Іраку, Лівані і т.д. 6. Здійснене дослідження показало, що тероризм є органічним породженням сучасного світопорядку та інструментом боротьби різних геополітичних сил. Міжнародний тероризм – це породження процесу глобалізації, його “зворотний компонент”. Тому боротися з ним потрібно як із внутрішньою вадою суспільних відносин, що переважають у сучасному світі. Боротьба з тероризмом, у тому числі і юридична – це не тільки створення та виконання законів, в яких йдеться безпосередньо про тероризм. Опосередковано, але вельми ефективно, на стан боротьби з тероризмом право впливає, коли воно реалізується в законах і нормативних актах, що мають профілактичний напрямок, тобто по-справжньому, а не формально, націлені на підвищення рівня справедливості у суспільстві, духовності людини, підвищення в усьому світі рівня виховання та освіти підростаючого покоління. Ефективне вирішення проблем боротьби з тероризмом буде неможливим, якщо її розуміти обмежено і догматично за схемою “сила проти сили”, оскільки глибинні, початкові причини тероризму містяться, перш за все, у морально-етичній сфері людського життя. В основі методології боротьби з тероризмом повинні бути присутніми загальні принципи світоглядного рівня, зокрема загальнолюдське філософське “ядро” різних культур, що включає в себе принцип гармонізації буття людини на всіх рівнях, необхідності співбуття держав, культур, релігій, людей, знаходження загального світосприйняття, зміни поведінкової мотивації. Ключова роль у світоглядному “ядрі” методології боротьби з тероризмом належить, як уявляється, як праву, так і філософії, особливо – у їх конкретному поєднанні у філософії права. Для подолання тероризму і проблем, пов’язаних з ним, є необхідним перегляд стереотипів сучасного суспільства, що склалися, у розумінні таких категорій, як справедливість, демократія, свобода, насильство. Перспектива розвитку співпраці вбачається у розв’язанні перш за все суперечностей між індивідом та суспільством, між сущим та належним, між свободою та відчуженням, суперечності між правовою формою та фактичним змістом боротьби з тероризмом, тобто законодавчо закріпленими методами боротьби та їх реальним втіленням. Зняття напруги між народами, державами, партіями, націями, релігійними конфесіями заради загальнолюдських інтересів є можливим лише за умови всебічного поєднання людства у сфері вироблення єдиного підходу до проблеми тероризму. Такий висновок виглядає абстрактним, якщо не мати на увазі, що зусилля до єдності людей повинні супроводжуватися конкретною, копіткою практичною роботою у цьому напрямку. При цьому національні інтереси не є перешкодою об’єднанню сучасних держав у глобальне співтовариство, оскільки єдність не виключає різноманіття, а передбачає його. |
